Якось у другому тисячолітті ще до нашої ери, десь на живописних просторах між річками Тигру та Євфрату, а точніше не «десь», а у великому мегаполісі давнини – місті Вавилоні вже майже завершувалось будівництво величезного, грандіозного храму, присвяченого улюбленому «богу богів» всіх правовірних вавилонян та інших месопотамців – товаришу Мардуку. Хоча навіть такі слова як «величезний» чи «грандіозний» не можуть описати ту дійсну велич, то захоплення, трепіт, пієтет, який повинен був справляти цей мега храм у серцях віруючих – адже, кажуть, амбіції вавилонських будівельників були «скромними», всього лиш збудувати храм, який б своєю висотою досягав неба. А на його верхівці водрузити золоту статую Мардука, звідки б цей язичницький бог міг собі споглядати все-все-все навкруги. Довгі роки йшло це гігантське будівництво, на протязі якого навіть змінилось не одне покоління, а серед його прорабів могли бути і такі відомі історії царі як Набополасар та Навуходоносор (на плутати з «вухогорлоніс»). Але, тим не менше, будівництво вже майже підходило до кінця, і був недалекий той момент, коли можна було б урочисто перерізати червону стрічечку, та ось раптом звідкись налетіли чорні хмарки, грянув грім, у день стало темно немов в ночі. А потім, а потім будівельники, (їх було чимало) з жахом усвідомили, що не розуміють один одного, бо говорять на різних мовах, I don’t understand anything, 把百度设为主 页把百度添 加到桌面, а-а-а ниче не понимаю!!! …

Так розповідає легенда про вавилонську башту та велике стовпотворіння, яку ми знаємо зокрема із Біблії (старого заповіту). А взагалі то євреї, автори Біблії не дуже жалували вавилонян та всяких інших месопотамців, частково і через те, що вавилонська армія свого часу завоювала Іудею, самих євреїв перетворила на своїх рабів, а знаменитий храм царя Соломона певно що розібрала на цеглини для будівництва своїх всяких вавилонських башт та інших храмів-зикуратів присвячених язичницьким богам. Звісно, євреї не жалували не тільки вавилонян, але й їхню язичницьку релігію, (яка, як кожна порядна язичницька релігія, була, звісно що, багатобожною) і дивним чином, деякі боги, яким колись вклонялись давні месопотамці, приносили шану, перетворились на демонів та всіляку нечисту силу. От скажімо, Вельзевул, у християнстві та іудаїзмі – один з підручних Сатани (можна сказати, його зам.), насправді Вельзевул був всього лиш одним з месопотамських богів, повелителем мух.

А взагалі у давніх месопотамців (як і в індусів) було безліч самих різних богів, серед яких зустрічаються, як головні боги, так і всілякі маленькі божки, відповідальні за різні дрібні речі, там скажімо бог цвяхів, або бог-покровитель оливок весною. Серед них можна виділити і богиню Нінкасі (з вавилонської – «та, що щедро напоїла мене») – покровительку пива, як відомо давні месопотамці були великими любителями цього хмільного напою. А серед головних богів можна згадати того самого «бога богів» Мардука, бога сонця Шамаша, богиню кохання Іштар, богиню темряви Тіамат. До речі, у наш час з’явились металеві групи з однойменними назвами: «Мардук», та «Тіамат», вони грають не просто важкий метал (heavy metal), а дуже важкий метал, таки щось притягує сучасних патлатих металістів у релігії давньої Месопотамії, цікаво що?

Центром релігійного життя давніх месопотамців був храм. Хоча не тільки релігійного життя, а і культурного, наукового (тим більше у давні часи релігія та наука не були відділені одна від одної, а давні жерці були по сумісництву і науковцями), можна навіть сказати, що шумеро-вавилонська цивілізація народилась у тіні храмових стін. Храм був не лишень місцем, де поклонялись тим чи іншим богам, а і, скажімо, там зберігали стратегічні запаси зерна, які на випадок різних форс-мажорів, чи лих (паводків, засух, просто неврожаю) мали забезпечити людей хлібом, а хліб (особливо у давні часи) – це святе, в разі чогось він не дасть людині померти від голоду, врятує життя і де як не у храмі його зберігати? (до речі, шаноблива повага до хліба прослідковується в багатьох різних народів).

Храми будувались у вигляді особливих пірамід, так званих зиккуратів.

Ось так вони виглядали. На верхньому поверсі зиккуратту за віруваннями месопотамців жив сам бог та іноді його наречена (або наречений, якщо той храм був присвячений не богу, а богині). Так, вельми нерідко у давній Месопотамії укладались особливі священні шлюби між якоюсь жрицею та богом, або якимось жерцем та богинею. Цей жрець/жриця весь час жили у храмі та фактично були «вустами» відповідного бога/богині. Насправді цей глибоко архаїчний обряд священного шлюбу простих смертних із язичницькими богами передусім був покликаний забезпечити файну плодючість. Мабуть, в уявленнях простих месопотамців, той жрець чи жриця у священному шлюбі навіть могли вступали з богом у інтимний зв’язок, а що може краще сприяти плодючості, як не інтимний зв’язок з богом, адже ледь не всі плоди, які дарує нам земля теж є результатом інтимного зв’язку між небом і землею, чи не так?

Ось так описував зиккурат присвячений богу Мардуку відомий давньогрецький історик та журналіст пан Геродот: «В цьому храмі стоїть велике розкішне ложе і поруч з ним – стіл із чистого золота. Жодного зображення бога, однак, не має. Жодна людина не може тут перебувати серед ночі, за винятком однієї жінки – дружини бога Мардука, яку він по словам халдеїв (вавилонських жерців) обирає собі серед усіх місцевих жінок. Ці жерці стверджують (хоча я цьому не вірю), що сам Мардук іноді відвідує храм і проводить ніч із своєю дружиною на цьому ложі».

Але найвідомішим з таких храмів була звісно що знаменита Вавилонська башта, добре пропіарена у Біблії. Ось так ми і прийшли до того, з чого починали – до Вавилонської башти, та великого стовпотворіння, yes?

Продовження буде.

P. S. Духи вещают: Наверное, для древних вавилонян, строивших знаменитую вавилонскую башню, смешание языков (великое вавилонское столпотворение) было сродни настоящему концу света. Ведь когда исчезает понимание между людьми, может ли быть бедствие похуже? Разве только конец света.