Сміливо можна сказати, що танець — «старий як світ». Початків його шукати треба у сірій безодні віків, ген-ген у тих давніх часах, коли людська культура стояла на своєму початковому ступені розвитку. З досліджень над повстанням і розвитком людської мови виходить, що ще далеко перед тим, як чоловік умів свої думки та почуття вдягнути словами та реченнями, тоді коли голос його був тільки криком радості, гніву чи голоду, тіло людське, наповнене життєвою енергією, виконувало різні рухи, якими чоловік висказував те, «чого душа бажає». Напружені відчуття шукали виходу у природному, фізіологічному явищі, яким є рух тіла. Так отже танок та голосовий звук були чи не першою, пластичною мовою, якою люди почали виявляти свої почуття та настрої.

Однак з поодиноких рухів не міг би повстати танець, якщо вони не були би ритмічні. Ритм творить підставу кожного танцю від найбільш примітивного до мистецького. Він має не тільки першорядне значення у музиці і танці, але є взагалі регулятором ладу і гармонії, як у житті кожної окремо взятої людини, так цілого всесвіту.

Велика пристрасть до танцю у найдавніших народів та сучасних «диких» племен, який проявляється в дуже примітивних рухах тіла та лишень з часом прибирає обдуману форму, історики культури пояснюють по різному. Однак всі вони погоджуються в тім, що джерело танку починається у відчутті, яке хоче виповістися назовні. Приємне чи неприємне почуття викликує подразнення відповідних нервів і м’язів, які виконують рух. З великої втіхи дитина плеще в долоні, скаче, крутиться, а в гніві тупає ногами; старші мимохіть затирають з радості долоні, а у розпачі заломлюють руки та рвуть волосся.

Первісний чоловік танцював із різної нагоди. У ритмічних підскоках, в супроводі радісного (навіть екстатичного) крику дякував богам за гарний урожай, танком випрошував у них дощу чи погоди. Танець був висловом жалю по втраті близьких осіб, ним відганяли також хвороби та нещастя. Серед диких племен Африки були поширені воєнні танці над трупами ворогів. Рухами тіла, а головно верхньої його частини — бо ноги виконують лишень незначні рухи — ілюструють первісні народи також зміст співаних пісень, переважно похвальних гімнів у честь-своїх племінних достойників та легендарно-міфічних героїв.

Більшість танців диких та напівдиких племен має яскраво виражений еротичний зміст. У великій мірі мав танець у давніх часах характер релігійного екстазу та був пов’язаний із різними релігійними (і навіть езотеричними) обрядами, що практикуються ще й до нині серед народів Сходу (і Заходу теж). Отже танець є тим першим та головним посередником, через який людина наближується до Бога, входить з ним в особливий контакт.

Мусульманські суфії через танок зливаються з Богом у молитовному екстазі, а їхній танок-кружляння (зікр) є чи не головною духовною практикою суфізму – містичної течії ісламу.

Гнівного індуського бога Шиву, який, буває, на людей насилає всілякі нещастя (все таки Шива в індуській міфології бог-руйнівник), можна переблагати тільки гарним танцем, котрий і рухами тіла і мімікою обличчя виявляє покору, благання, а вкінці радість із відверненого гніву. Ще нині у індуських пагодах баядери виконують релігійні танці, а сам грізний бог-руйнівник Шива покровительствує всім танцюристам.

Євреї славили танцем ім’я Ієгови, а цар Давид танцював з арфою в руці перед ковчегом завіту. Єгиптяни танцювали у святині кругом вівтаря, ніби тіла небесні кругом сонця, а їхні релігійні танки здобули собі широку славу та стали прообразом перших релігійних містерій.

Японці досі зберегли релігійні танці, які відбуваються в святинях або у місячні ночі під голим небом і ними вони поминають своїх померлих предків. Мешканці Полінезії та острову Самоа використовують, до релігійних танців цікавих костюмів та маски. У своїй святій наївності вірять, що передягнувшись, стають вони магами-чародіями і мають силу проганяти злих духів (а якщо вірять, то і справді мають). На острові Цейлоні жерці одягають на себе «диявольські» маски, за допомогою яких виганяють із людини хворобу. Також в Африці та північній Азії й Америці багато племен використовують чимало різних масок, зокрема до релігійних танців.

У найдавніших часах брали участь у танцях майже виключно мужчини. Це, мабуть тому, що вони мали більше нагоди до різних переживань, а вертаючись з війни чи з полювання влаштовували гучні забави і танцювали на них свої «дикі танці».

У давні часи у Месопотамії з’явилась каста храмових танцюристів, переважно жінок, які своїми пристрасними танцями забавляли грізних халдейських деспотів.

Велику увагу танцям присвячували також давні греки та римляни, в яких танець досягнув мистецьких вершин та добув собі рівнозначне місце з поезією та співом. Релігійний танок у греків був неначе обрядом, молитвою. Треба було його знати і вміти як всякий «порядний» християнин має знати «Отче наш». Ніяке релігійне торжество не могло відбутися без танцю. Ними представляли греки життя богів на Олімпі та інші міфологічні сцени та сюжети. Від їхнього священного танцю пішов жанр драми, який став початком театру. Тут танок змінив дещо свою форму, став більше алегоричним та незалежним від пісні і її змісту. Живими рухами тіла і мімікою висказував він цілу палітру почуттів та думок. Танці такі називаються пантомімою. Творцями пантоміми були давні римляни, які мали на неї особливу назву, що по нашому значить «танцювати казку» (правда гарно?).

З приходом християнства церковна влада сильно виступила проти давніх релігійних танців, називаючи їх „бісівськими плясаннями”. Але незважаючи на це вони збереглися. Літописці розповідають, що у середніх віках болгари молилися в церкві танцюючи, а нині, скажімо, в Іспанії, у місті Севільї, під час страсного тижня перед Пасхою хлопці одягнені у народні костюми танцюють підчас Богослужіння настроєві танки, які на учасниках цього свята справляють сильне враження.

Із обрядових та символічних танців згодом народились народні танці, які належать до танців товариських, в них кожний народ вклав свій темперамент, та підкреслив свої спеціальні уподобання. Так наш український народ витворив тужну, хоч на вид веселу коломийку, поляки жвавого мазура, німці – сентиментальний вальс, мадяри – вогнистий чардаш, французи – витончений менует, іспанці сарабанду, італійці тарантелу і т. п. За ними йдуть танці „шляхетні”, як гавот, лансієр, кадриль, які народилися у королівських палатах.

І вже у наші сучасні (та майже сучасні) часи повстала велика безліч нових танців, тут вам і рок-н-ролл, і танго, і сальса, і хіп-хоп і контемп та багато всього іншого і це файно, більше танців хороших і різних, адже все наше життя, і не тільки наше, а життя цілого всесвіту – це один великий танець, танець Бога.

P. S. Духи вещают: А еще хороший страстный танец, исполненный молодым человеком перед своей девушкой может еще сильнее разжечь в ее сердце любовь. Но и о традиционных способах ухаживания забывать не стоит, скажем, о цветах. Тем более, когда служба доставки цветов во Львове, Киеве, или еще каком другом городе работает превосходно, а цветочная промышленность исправно служит нуждам всех влюбленных.