Друга жінка Джека Лондона Чамріян була йому справжньою дружиною, була йому найкращим товаришем в житті. Разом з нею він вирушає у великі подорожі по морю та на суходолі, ділиться враженнями, це з нею разом писав він свої твори, які згодом принесли його ім’ю безсмертя. По десятьох роках подружжя пише він їй про своє велике кохання до неї, і дякує їй за таку велику участь у його житті. І у своїх творах не мав Джек Лондон іншого погляду на кохання, подружжя, жінку, як те, що він відчував у своєму приватному житті. Я не написав ні одного рядка, якого не могла б перечитати моя власна донька, — якось признався він. І це його зізнання так дуже знаменне для письменника як і його чистий підхід до всіх явищ життя.

Сильна людина, здатна в кожну хвилину в кожних обставинах стати до рішучого бою в житті — займає уяву Джека Лондона. Проблема боротьби весь час стоїть перед його очима. Джек Лондон любить природу, що є джерелом сили людини, але ця любов — це не сентиментальне почуття, бо природа не завжди для людини є ласкавим, теплим материнським лоном, але скоріш велетнем із казки, якого мусить подолати людина-гном. Письменник часто показує в своїх творах велич боротьби маленької наче зернятко піску людини з бурхливими морськими хвилями, з жахливим холодом та безмежною сніговою пустелею півночі. Серед тяжкої праці, на тлі боротьби з природою та з життям розцвітає у нього кохання між жінкою і чоловіком, чисте, як снігові пустелі. Джек Лондон не придає великого значення пристрасті. В його романі «Морський вовк» нерішучі залицяння Ван-Вейдена коло Мод видаються навіть дещо смішними, але Ван-Вейден, як і Джек Лондон, передусім, джентльмени, які не сміють рішуче підступити до жінки, навіть в обставинах, де жінка цілком залежна від чоловіка і він є певний її взаємності.

Почуття надзвичайної чистоти в коханні має читач і після прочитання роману «Маленька господиня великого будинку», — де автор представляє як росте кохання-пристрасть маленької господині до товариша її чоловіка. При всій дразливості свого положення «маленька господиня» продовжує залишається щирою, правдивою, природною без найменшої плями фальшу чи зради.

Часом Джек Лондон звертає увагу на «легких жінок», тих що називають себе «артистками», коли з’являються на далекій півночі Америки. Він все готовий побачити в них скоріше покаянні Магдалини, ніж безстидні грішниці, скоріші жертви суспільного ладу ніж жертви власного темпераменту. Він завзято виступає проти жорстокості та облуди суспільності, що до кінця життя готова розпинати таку грішницю. Так навіть на далекій Алясці, де часто ціле товариство складається з кількох авантюристів та шукачів золота із невідомим темним минулим, дається чути фальшиве англо-американське пуританство, яке не дозволяє прийняти в товариство Люсі, «жінку минулим», навіть тоді, коли вона виходить заміж за всіма шанованого полковника.

Чоловік та жінка у Джека Лондона передовсім нерозірвані товариші життя, їх взаємне кохання це повнота життя, а природним апогеєм кохання є саможертва — навіть смерть заради добра коханого. Млява, сентиментальна, випещена жінка — штучний витвір хворобливої культури не цікавить письменника. Його жінка, не менше за його героя чоловіка зуміє притертись до життя і дати собі в ньому раду. Вона ніколи не скаже своєму чоловікові «підніми мене», та «понеси мене», але на кожному кроці є йому справжнім товаришем, що в хвилі потреби простягне йому дужу, помічну руку. За це, в свою чергу жадає вона і від нього, щоб він був вартий її. Кохання Фрони з «Дочки снігів» до Сент-Вінсента зникає в одну хвилину, коли вона на власному досвіді переконується, що він не вартий її пошани. «Як такий недолугий — хоче женитися зі мною. — він хоче бути батьком моїх дітей?!» — скрикує ображено Тастел, така, ж горда та смілива дочка снігів, як і Фрона.

Бідна жінка Дидз з роману «Буйний день» відмовляється вийти заміж за міліонера Дойляйта, хоча кохає його, бо бачить, як колишній герой Аляски, гарний мужній чоловік робиться машиною своїх мільйонів. Мільйони висмоктують з нього всі живі соки, і Дидз ясно бачить своє майбутнє — майбутнє жінки міліонера. Вона буде мати все, але не буде мати самого Дейляйта. На хвилину він побавиться нею, а потім знову ввійде весь у свій мільйонний бізнес. Її достоїнство, не хоче миритись з таким положенням і вона відкидає його. В кінці-кінців Дейляйт сам зрозумів, що він не має жадної потіхи від своїх мільйонів, хіба тільки тугу і рішуче кидає всі свої статки, щоб знайти повноту життя в коханні з Дидз.

Молоді дівчата в творах Джека Лондона дивляться на світ широко відкритими очима, а як життя попече їх, не плачуть і не падають духом, а готуються з повною силою до нового життя. Такі жінки дадуть собі раду з морськими хвилями, приборкають буйного ведмедя, не загубляться в суворій північній пустелі. Так молода дівчина Фрона з роману «Дочка снігів» — донька всіма шанованого піонера на Алясці, після кількалітнього свого побуту в Європі по закінченню своєї освіти вертається до свого батька і з першого кроку в сувору країну вона вміє пристосуватися до нових тяжких обставин, помогти не тільки собі, але і іншим.

Смілива жінка вміє інстинктивно владно повестись з конем навіть тоді, коли вона в перший раз має коня в руках як пані Сексон з «Місячної долини». Образ жінки, що приборкує буйного коня — це взагалі один з улюблених образів Джека Лондона. Дид з «Буйного дня» імпонує Дейляйту своєю фізичною силою, зручністю та владністю і поводженням зі своїм конем, а образ Паоли з «Маленької господині з великого будинку» що приборкує огнистого «гірського мустанга» на все життя врізалася в пам’ять Грагама. Ніжна, делікатна Паола міцно вчепившись в гриву коня, обхопивши його боки своїми міцними хлоп’ячими ногами, з’явилася перед Грагамом як споріднена з конем статуя, як одне нерозривне з ним життя, одне тіло зрощене з конем. Вона нагадувала ту доісторичну людину, що вперше накинула вуздечку на дикого коня.

При всій своїй силі духа і тіла жінка в творах Джека Лондона зберігає свою жіночість, свою жіночу ніжність проявляє в кожнім своїм вчинку. Проста, дика індіанка, призвичаєна тільки до грубої тяжкої праці та боротьби з суворим кліматом півночі, де пальми вмить дубіють від лютого морозу — виявляє в коханні зворушливу ніжність і безмежну відданість до самопосвяти. Правда, вона мовчки працює, мовчки кохає, але кохання палає в її серці, а коли проб’є час, вона без вагань заморить себе голодом, щоб коханого спасти від смерті. А на смертному ложі думає не про себе, а дбає все про його щастя. Коли почуття кохання огортає індіанку, навіть до чужинця, вона не знає ні батька, ні матері, ні свого племені, перед нею нема небезпеки, нема нічого неможливого — все вона зложить на вівтарі свого кохання, навіть власне життя.

Джек Лондон не придавав великого значення фізичній пристрасті, що в коханні виступає часто на перший план. Голос почуття в коханні його героїв є сильніший від голосу їх гормонів, а пристрасть ховається від чужого погляду. Іншого кохання Джек Лондон і сам не знав.

Можливо, — що часом образ жінки виступає у творах Джека Лондона вже надто ідеалізований. Одначе в загальних рисах, особливо щодо простоти та природності, самостійності та бадьорості в житті образ цей відповідав вимогам сучасності і самого життя.

Автор: А. Свенціцка.

P. S. Духи вещают: В приключениях на Аляске, которыми буквально пропитано творчество Джека Лондона, огромное место занимает любовь. Но не только к женщинам, а и к золоту, ведь та золотая лихорадка, разразившаяся во времена великого писателя, была сродни настоящей болезни – люди рисковали жизнью, всем, что у них только было лишь бы отыскать золотую жилу. А ведь гораздо проще было бы заниматься каким-то спокойным бизнесом, например, таким как литье пластмасс, и спокойным честным трудом зарабатывать на хлеб насущный.