У селищі близько 70 будинків. У третині з них живуть американці. Будинки в основному двоповерхові, площею 500-600 кв. метрів. Поряд з будинком обов’язкова лазня. Саун, настільки улюблених американцями, тут не визнають. Внизу будинку – технічний поверх з гаражем і великими морозильними камерами, в яких зберігають лосятину, оленину, рибу. Тут же стоять великі коптильні. Чомусь м’ясо, риба домашнього копчення виходить смачніше, ніж з магазину. У кожній сім’ї по декілька машин. Молодь віддає перевагу спортивним «Понтіакам» і «Крайслерам», люди у віці – всіляким позашляховикам. Більше 6 років автомобіль не тримають, міняють. Вирахували, що це оптимальний термін експлуатації. Машини тільки американські, японські не поважають. Взимку вся молодь пересідає на снігоходи і віддається улюбленій розвазі – стрімголов носитись по пересіченій місцевості або стрибати з невеликих трамплінів, благо купин в лісі вистачає.

Заняття не для слабких духом, так як цей одномісний агрегат має 140-150 кінських сил і по бездоріжжю легко розганяється до 120 км на годину. Як нам здалось, в селищі склався культ автомобіля. Поруч з церквою розбитий великий паркінг, і всі з’їжджаються на службу на машинах, незважаючи на те, що домівки їх знаходяться в 200-300 метрах від церкви і пройтися пішки, подихати повітрям, настояним на запахах соснового лісу і океану, – зовсім непогано. На день ангела до Діонісія приїхав на спортивному «шевроле» паламар Іона з дружиною. Вони живуть в 70 метрах від нього. Очевидно, їм приносить задоволення сам процес водіння, як дитині – улюблена іграшка.

Своєю привітністю і безпосередністю вони дуже схожі на дітей. Посмішки, що йдуть від душі, нічим не нагадують стандартний «cheese» американців, правда, тільки у відношенні своїх. З незнайомими – постійна настороженість, недовіра, вироблені, напевно, генетично, протягом сторіч. Всі можуть говорити російською мовою, але мова сильно відрізняється від сучасної російської. Слухаєш їх, і здається, що хтось уголос читає Карамзіна. Та й говорять на ній в основному люди похилого віку, молодь воліє спілкуватись англійською, а для дітей російська вже іноземна. У 1983 році в селищі була побудована нова державна школа. Старші старовіри довго опирались цьому будівництву, відчували загрозу засадам своєї віри, забороняли комп’ютери, так як «в них – диявол». Але школу будував американський уряд «в рамках програми розвитку народної освіти», тому перед початком занять старші старовіри розклали під плінтусами записки: «Нехай зло не увійде у ці двері». Попросили не вести в школі статеве просвітництво і не говорити, що люди були на Місяці. У вірі тримати молодь стає важче й важче, а йти далі від людей вже нікуди, і так край землі.

У громаді заохочуються ранні шлюби. Дівчата виходять заміж дуже рано, в 13-14 років, у чоловіків шлюбний вік настає в 16-17. Нам показали двадцятивосьмирічну «бабусю», у якої вже є онук.

– У вірі їх дюжити важко, вітер в голові, а сім’я – це турбота, степеніют. А то поїдуть вчитися в каледж, університети скінчать і не вертають, он навіть не пишуть батькам нових адрес. Бойфрендів, гьорлфрендів заводять, без вінчання, в блуді живуть… Тут з одруженням теж турбот багато. Громада невелика, всі породичались між собою, от і доводиться шукати женихів і наречених в старообрядницьких громадах Південної Америки, Австралії.

Проблеми батьків і дітей скрізь однакові, та й не тільки батьків і дітей. У Діонісія «дружина втекла з трьома діточками». Вінчалися вони, коли їй було 14 років. А близько 8 років тому виїхала в Орегон, не захотівши жити в релігійному Ніколаєвську. Метався він кілька років між вірою і сім’єю, літо – на Алясці, зима – в Орегоні. Питання розв’язалось саме собою, дружина вийшла заміж за американця.

Колишня ортодоксальність зійшла нанівець, залишившись тільки в обов’язках заміжніх жінок носити на голові спеціальний обруч з косинкою, що закриває потилицю. Заборони «не пити государеве вино, токмо своє», не читати мирських книжок, не дивитись телевізор пішли в минуле. У кожному будинку по декілька телевізорів, музичні центри, «тарілки» для прийому телепрограм з супутника. Наш друг Діонісій примудрився десь знайти старослов’янські шрифти, встановив їх на комп’ютер і набирає матеріал для церковної служби, роздруковуючи потім на лазерному принтері.

– Є слабкість, – люблю по Інтернету походити, з комп’ютером повозитись, гріх – зітхає Діонісій. – І вино державне пити, і телевізор дивитись – все гріх. Набагато гірше, коли таємно п’ють, таємно музику слухають, – подвійний гріх, Бога і людей обманюють. А малий гріх – нічого, замолити можна. Сестра моя молодша грішить – в баптистки подалась. Каже, їх віра правильніше нашої. Негоже це.

– Як же громада її терпить?

– У нас віра терпима, тута всяк для себе вибирає і кожен сам за свої справи перед Богом відповідь несе. А Бог – він єдиний, головне – жити за його заповідями, і не згинеш …

Хто вони, ці люди, що намагаються зберегти свою віру, одягнені в розшиті косоворотки, підперезані поясом, і джинси «Gap,» «Levi’s», які вчиняють перед домашнім іконостасом ранкову і вечірню молитву на старослов’янській, але думають і говорять вже англійською? Російські американці чи американські росіяни – вони і самі не можуть зрозуміти …

Автор: Володимир Сеньков.

P. S. Духи вещают: А еще в российских староверческих общинах Аляски некоторые тамошние мастера делают просто отличные иконы. Думаю такую икону можно привести оттуда и преподнести, например, в подарок родителям на годовщину свадьбы. Родителям, даже мало верующим, такой подарок обязательно очень понравится.