«В ударі …»
«У формі …»
Кожному знайомі ці стани. По суті, це одне і те ж. Мова йде про оптимальні стани організму і психіки. Різниця лише в тривалості, у «тимчасовій шкалі». «Удар» – це короткочасний злет, вимірюваний хвилинами – годинами. «Форма» – це вже тижні, місяці, іноді роки.

Прекрасне самопочуття, впевненість у своїх силах, максимальна продуктивність, максимальний успіх – ось що несуть з собою ці стани, у кого б, коли б і в чому б вони не проявлялись.

З фізіологічного боку вони містять в собі дві головні передумови: максимальний тонус загальної активності і максимальний тонус позитивних емоцій. На психологічному ж рівні розвивається своєрідна «ланцюгова реакція успіху», або, якщо завгодно, «ланцюгова реакція натхнення». «Апетит приходить під час їжі». Жага досягнень і впевненість в них зростають прямо пропорційно вже досягнутому (якщо, звичайно, немає прагнення спочити на лаврах). Ця психологічна установка, природно, ще більше підсилює фізіологічний тонус. На цьому фоні загального оптимуму стають оптимальними кожне рішення, кожна дія. Відповідно розвивається і прямо протилежна «ланцюгова реакція невдач». Очевидно, в такий знайомих кожному «смугах вдач» і «смугах невдач», крім горезвісного закону парності випадків, з яким пов’язують везіння і невезіння, беруть участь психологічні «ланцюгові реакції». А самою глибиною «підкладкою», ґрунтом для них, мабуть, служать примхи ритмів фізіологічних маятників.

Чому, справді, так часто бувають на диво успішні «конституціональні гіпоманьяки або навіть справжні маніакальні хворі на самому початку маніакальної фази, у фазі «гіпоманіакальності», коли ще збережено критичне сприйняття світу і самого себе, коли оптимізм і надлишок активності ще регулюються? І чому так хронічно не щастить «конституціональним депресивним», у яких невезіння «написано на обличчі»?

Чи не є вдача, крім всього іншого, функцією хитро працюючої, підсвідомої інтуїції, яка сама, без нашого відома і до нашого здивування, приводить нас туди, куди потрібно? І хіба не залежать наші успіхи і невдачі від того, наскільки ми їх помічаємо і як ми на них реагуємо?

Саме вражаюча властивість оптимальних станів організму і психіки – важковловима, мала підпорядкованість безпідставному управлінню. Вони приходять несподівано, зненацька і йдуть. Вони настільки ж залежать від зовнішніх умов, наскільки і від внутрішніх зрушень, складаючись з взаємодії того й іншого.

…И есть ланит живая алость.
Печаль свиданий и разлук,
Но есть паденье, и усталость,
И торжество предсмертных мук…
(Блок)

«Найнебезпечніші позиції – виграшні», – сказав Ласкер, і, як і у всякому геніальному вислові, сенс тут багатозначний. Якщо оптимальний стан – це «виграшна позиція», то вона небезпечна з кількох причин – втрата пильності, «запаморочення від успіху», іноді і парадоксальний переляк від успіху, а крім того – немає вершин без прірв: підйом сьогодні чреватий падінням завтра, так би мовити, фізіологічно, якщо заглядати вперед на досить довгий проміжок часу. Крім всіх зовнішніх обставин, причини наших підйомів і падінь вкладені в самій природі фізіологічних маятників – безсумнівною реальністю нашої внутрішньої організації. Сама примхливість натхнення – найкраще свідчення його матеріальної, фізіологічної підоснови. Його важко уявити собі інакше, ніж результат вдалого «накладення» зовнішніх впливів на «піки оптимуму» кривих внутрішніх ритмів.

І от виникає практична проблема: чи можна керувати самому своїми фізіологічними маятниками? Як вести себе перед обличчям цієї постійної мінливості?

Як, наприклад, розпоряджатись своїми психічними і фізичними підйомами? Розтягувати їх, розумно стримуючи себе за принципом “тихіше їдеш – далі будеш», з тим, щоб спад не був різким, щоб крива маятника була якомога більш урівноваженою?

Або навпаки – «викладатись»: раз вже прийшов підйом, так використовувати його на повну потужність, хіба мало що буде потім?.. Тут не можна дати категоричної ради, тут кожен повинен вибирати стратегію сам. Якщо підйоми і спади залишаються в кордонах здоров’я, то, мабуть, немає сенсу боятись витрачати себе на підйомі. Сама природа показує нам, що для збору будь-якого врожаю призначений свій час. У всякому разі, розумність того чи іншого підходу залежить від цілей, які ви перед собою ставите.

А як бути зі спадами? Перш за все – не зневірятись. На підйомі весь час знаходитись не можна, не ґвалтуючи власну природу. І якщо підйом не приходить, залишається одне: чекати. Але вичікування не повинно бути пасивним. Чекаючи підйому, оптимуму, натхнення, треба або повністю відпочивати, абсолютно відключатись і розслаблятись (а навчитись робити це ще важче, ніж навчитись працювати), або «зміцнювати тили», робити чорнову роботу. Ніхто не гарантований ні від спадів, ні від зривів, ні від невдач. Але досягти оптимального рівня, оптимального фону, на якому відбуваються неминучі коливання, і до певної міри регулювати їх розмах – це у силах кожної людини, що працює над собою.

Автор: Володимир Леві.

P. S. Духи вещают: Интересно, что у некоторых особенно деловых людей особое понимание, того что значит быть в форме. Для них «быть в форме» соотносится исключительно с финансовой обеспеченностью, ну когда вы в состоянии, скажем, купить недвижимость в Сочи, квартиры в Одесе и персональный вертолет на дачу.