Одного разу великий бог Шива закликав до себе синів Кумара і Ганешу і доручив їм відшукати місце, де починається і де закінчується Всесвіт. Кумар негайно полетів на пошуки на своєму чарівному павичі, Ганеша ж таки не пішов за ним на своєму щурі, а тричі обійшов навколо батька і сказав: “О, Шива, ти сам і є Всесвіт, його початок і його кінець”. З тих пір за велінням Шиви ранок у кожному індуїстському будинку починається з сімейної молитви богові мудрості та злагоди Ганеші, а кожна церемонія – з шанування цього божества зі слоновою головою.

Настільки дивним обличчям один з найпопулярніших в Непалі богів також зобов’язаний своєму грізному таткові – богу руйнування. Якось мати Ганеша Парваті попросила сина постояти на сторожі біля дверей її ванної кімнати з наказом нікого не впускати під час обмивання. Добросовісний страж не дозволив увійти до матері навіть самому Шиві, що прийшов після медитації, за що неприборканий в гніві батько тут же зніс йому голову. Парваті прийшла в невимовний гнів, і Шива пообіцяв приставити синові першу ж голову, яку він знайде. Першою живою істотою в полі його зору виявився слон, і Ганешу було повернуто до життя з головою цієї тварини.

До божественних прерогатив Ганеші відноситься і заступництво подорожуючим, що зайвий раз свідчить про його мудрість і практицизм, бо чим погано курирувати з індуїстського, так би мовити, Олімпу саму золотоносну сферу активності смертних? Не заручитись перед подорожжю по Непалу заступництвом могутнього небесного патрона було б дуже великою легковажністю, тому лише прилетівши в столицю цієї гімалайської держави, я відправився в найближчий до готелю храм Ганеші – благо, їх тут безліч. Саме тут, у долині Катманду, Ганеша особливо популярний, причому як серед індуїстів, так і серед послідовників місцевого, неварського буддизму – архаїчної форми цієї релігії, що збереглася тільки в Непалі.

Один з чотирьох головних храмів Ганеші в долині Катманду – Ашок Вінайак на площі Дурбар. У цьому храмі за давньою традицією віддають почесті Ганеші непальські королі відразу після коронації. Задзвонивши, як годиться, у дзвоник, я увійшов до храму старшого сина Шиви, і мудрі очі допитливо глянули на мене з-під важких брів. Вони немов запитували: “Хто ти, що прийшов в нашу загублену в горах країну, які в тебе думки, чи зобов’язуєшся ти поважати наших богів і наші звичаї?”

Витримавши цей погляд, я розкрив припасений пакетик з червоною пудрою з висушених квіток, розвів її краплями води і приклав пучку цієї кашки до чола Ганеші – так тут прийнято виражати повагу та ласку. Бордова цівка побігла по хоботу, вибираючи шлях у тріщинах. За спиною безупинно дзвенів дзвіночок, сповіщаючи про нових паломників.

Це був самий відвідуваний храм древньої площі, де скупчилися десятки храмів, пагод, палаців і пам’ятників. Звідси починається подорож по унікальній культурній скарбниці – долині Катманду, єдиному об’єкту, що ввійшов до списку Всесвітньої культурно-історичної спадщини ЮНЕСКО не одною будівлею, не архітектурним комплексом, не містом навіть, а мало не цілою країною – адже в долині Катманду живе дев’ять з десяти непальців! Не піднялася рука в експертів щось вибрати або щось виключити – от і внесли всю гірську долину з кількома містами і безліччю сіл!

Ймовірно, в тій же пропорції розселилися в Непалі і … боги – ближче до людей. Адже індуїстський пантеон найдемократичніший у світі. Власне кажучи, чіткий кордон між небожителями і простими смертними не завжди легко і провести. Люди тут перемагають у битвах богів, самі ними стають і взагалі, як мовиться, можливі варіанти: адже по “забезпеченості богами” на душу населення непальці – перша нація в світі. Єдина на планеті країна, де індуїзм є офіційною державною релігією, Непал конституював, за одними даними, 330 мільйонів богів, за іншими – і зовсім невідому кількість, оскільки порахувати їх під силу тільки самим богам, а вони статистику не ведуть. Це тільки індуїстських, але релігія ця надзвичайно віротерпима, тому індуїсти тут душа в душу живуть з буддистами і навіть мусульманами. Такий ось, як сказали б у нас, плюралізм: не треба різати один одному горлянки, доводячи, кому ти вірніше Христу чи Аллаху. З трьохсот мільйонів і найвибагливіший вибере собі бога до душі, нікому не наступаючи на п’яти.

Спокій у тебе в душі і лад – служи золоченому (Світлому) Байрабі на тому ж Дурбар сквері. Долають злість на всіх і ненависть – спали пахощі перед Кал (Чорним) Байрабою, величезною страшною кам’яною розфарбованою фігурою неподалік, він бог руйнування і в той же час бог правосуддя, але будь обережний, бо вважається, що людина помре, якщо збреше в його присутності. Це, так би мовити, для душі. Але в цьому гімалайському королівстві кожна людина і в повсякденному побуті оточена ще сонмом богів на всі випадки життя. Страждаєте, скажімо, неуважністю або забули десь портфель з важливими паперами або парасольку – не біда, вирушайте в передмістя Катманду Патан, до святилища бога Чопо Ганді, під ім’ям якого ховається одна з іпостасей того ж Ганеші, він готовий за невелике підношення допомогти знайти пропажу. Ім’я цього бога стало навіть загальним для позначення розсіяних і розтелеп.

Зустрівши Чопо Ганді поблизу Мангал базару, я став згадувати, чи не втратив чого. Єдиною моєю втратою в Непалі була поки лише пластикова кришка від об’єктива – дрібниця, про яку й говорити не варто було б, не вимагай це тепер від мене постійної турботи про збереження лінзи. Але тут навряд чи мені міг допомогти навіть син Шиви: я чудово сам знав, де зронив кришку і під яким кущем вона лежить. Кришка вислизнула, коли я фотографував індуїстський храм, балансуючи на вузькій кам’яній огорожі. Далеко внизу, на подвір’ї храму, в сутінках носилися полчища мавп і зграя диких собак, а на теплому камінні цілком могли грітися і кобри – впусти я весь “Нікон”, я не поліз би за ним у непривітні зарості.

Несповідимі шляхи не тільки господні, а й людські. Якщо у Чопо Ганді я не зустрів жодного прохача – можна подумати, що ніхто тут нічого не втрачає, то у невеликого красивого храму богині Хараті Деві паломників було більше, ніж біля підніжжя знаменитої на весь світ гігантської ступи Сваямбутанах, поряд з якою він притулився. Адже за логікою речей захисниці від віспи давно б ходити в безробітних богах: багато років як у долині не було жодного випадку цієї страшної хвороби. Однак і індуїсти, і буддисти справно приходять сюди і запалюють масляні світильники, несуть квіти в разі тепер вже будь-яких захворювань у дітей.

Медицина, до речі, стала улюбленим хобі непальських богів, а для багатьох і основною професією – по всій країні можна зустріти храми, святилища, де зцілюється та чи інша недуга. Слабких, паралізованих дітей батьки несуть у Сурья Віньяка поблизу міста Бхактапура. Жінки, які страждають безпліддям, моляться Уіматта Байраба в Пашупатікате. У моста Ванматі по дорозі в Патан в кам’яній плиті з отвором у формі вуха живе бог Ньяпа Сяндьо, більш відомий як Кан Дев – вушний бог, тобто, просто, отоларинголог.

Саме незвичайне зі святилищ я виявив на вузенькій вуличці Патана – старий темний деревний стовбур, суцільно вкритий прибитими до нього цвяхами монетами. Це притулок бога Вашья Дьо, крихітну статую якого можна і не примітити під товстою колодою. За легендою, він давним-давно потайки з’явився тут в образі дерева, щоб підглянути священний танець богині Деві, але був спійманий жерцями-тантристами і примушений залишитися в такому вигляді. Через час жителі впізнали його в новому обличчі й поклоняються досі. Варто захворіти у кого-небудь зубу, той бере молоток і прибиває монетку до Банге Мьюді, що значить “сукуватий ствол”, тим самим прибиває і злого духа, що викликав зубний біль.

На жаль, точніше, на щастя, зуби у мене не хворіли, а тому не довелося випробувати на собі цілющу силу Кан Діва, як, втім, і інших численних його побратимів.

Далі буде.

Автор: невідомий мандрівник.

P. S. Духи вещают: А еще всякому усталому путнику в долине Катманду будет очень приятно и полезно пройти тамошний сеанс с тайского массажа, которые мгновенно восстановит ваши силы, снимет усталость и поднимет настроение.