Покладаючись на благословення Ганеші, можна було б без коливань вирушати в дорогу, в гори – до захмарних осель гімалайських богів. Містечко Дулікель по дорозі до Тибетського кордону відоме чудовою панорамою Гімалайських вершин, що відкривається звідси, красу якої, треба думати, оцінили по достоїнству і боги, так як навколо розкидано безліч храмів і святилищ.

Самому їх, звичайно, в горах не побачити, але знайти за невелику винагороду провідника в Непалі – не проблема. Вони самі викликаються показати все найцікавіше, ледь углядять іноземця. Моїм провідником став юний Омкар Тангам, який підробляє таким чином, щоб допомогти батькам оплачувати навчання в школі його самого і брата.

Почавши в селі з храму Шиви та його сина Ганеші, зануреного в глибоку тінь і від того таємничого і похмурого, з безліччю замшілих кам’яних статуй богів, ми рушили вище в гори до далекого храму дружини Шиви – богині Калі. Зарості густого лісу, де, за словами мого провідника, зрідка зустрічаються тигри, змінювались відкритими просторами з посадками картоплі, ніжно-салатового кольору гірчиці, полями достиглих злаків на крутих схилах, які прибирали серпами селяни, поки нарешті на вершині пагорба вдалині не виникла проста, чотирикутна кам’яна будівля на зразок невисокої кавказької вежі.

Піднявшись, ми увійшли в обгороджений дворик. У глибокій ніші стояла висічена в камені богиня Калі – одна з іпостасей дружини Шиви Деві або Дурги, причому вона уособлює грізну, згубну сторону її божественної енергії шакті. Зазвичай її зображують у шкурі пантери, з намистом із людських черепів на шиї, а в чотирьох руках вона тримає меч, жертовний ніж кадху і дві відрубані голови. Її довгий язик забарвлений кров’ю її жертв. У індуїстській міфології Калі в кінці “дня і ночі Брами” огортає світ темрявою і сприяє його знищенню, тобто, кінцю світу. Висхідний до стародавніх, доарійських витоків, цей культ зайняв центральне місце у віруваннях тантриських і шактійських сект, що особливо прижилися в Бенгалії, де на ім’я Калі названо місто Калькутта. Тут, у відрогах Гімалаїв, Калі також явно шанували, бо вся статуя зберігала сліди тієї самої червонувато-природної фарби, якою я вмощував в Катманду її пасинка Ганешу.

Тільки тут ці знаки вітання і шанування читалися як пролита кров. Тими ж червоними плямами був позначений і вкопаний поруч воронений тризуб – символ самого Шиви. Далеко за ним, на горизонті, таким же тризубом, тільки білим, виблискувала одна з гімалайських вершин. Боги добре розбиралися в ландшафтах, та й у кліматі теж. Потрапивши сюди на початку грудня, я очікував застати Гімалайську зиму, а вона виявилася схожою на вересень кавказьких передгір’їв – досить легкої сорочки, всюди буяння зелені всіх відтінків.

І сам храм, і кам’яна ніша з скульптурою богині, і весь дворик були доглянуті і чисті, незважаючи на віддаленість від житла. За час подорожі по Непалу моєму погляду предстали сотні, якщо не тисячі храмів і святилищ, і всі вони без винятку відмічені знаком уваги, догляду та шанування. Незліченна безліч стародавніх і менш стародавніх кам’яних, бронзових, мальованих ликів дивляться на вас з храмів, стін будинків, матерчатих ікон-танк, створюючи навколо якийсь ірреальний світ, в якому насилу усвідомлюєш, що все це ще й найвищого рівня мистецтво. Мистецтво ліплення, різьблення, лиття, живопису.

І все ж професійний інтерес не міг одного разу не привести мене до сучасних майстрів, які творять богів. З недавнім відкриттям непальських кордонів для іноземних відвідувачів багатовікове мистецтво нині переживає справжній бум. Старовинні вулички Катманду, Патана, Брахтапура та інших міст долини представляють із себе нескінченний ряд майстерень і крамниць з творами місцевих майстрів, а також лам – вихідців, точніше, біженців з тибетських монастирів, вони влаштувалися після китайської “культурної революції” в Індії та Непалі.

Одна з найбільш шанованих професій серед майстрів – бронзове лиття. А кращі її представники живуть в Окубахалі – конгломераті старовинних будинків, що оточують один з найзнаменитіших храмів Патана – храм Махабудди або, як його ще називають, храм Тисячі Будд. Насправді, Будд – не тисяча, а десять тисяч, бо саме стільки теракотових плиток з зображеннями цієї Людини суцільно покривають всю поверхню граціозної вежі, побудованої в чисто індійському стилі шикхара. Завдяки такій кількості зображень одне відвідування цього священного місця обіцяє тисячу благословень.

Вітрини в крамниці одного з кращих тутешніх майстрів – Ратне Іоті Шак’ї – виглядають музеєм, настільки чудові його танцюючі Будди та інші фігури з полірованої бронзи. Тут же поруч, в кам’яних надрах будівлі XVIII століття, і сама майстерня, де привітний Ратна показав мені стародавню технологію відливання: спочатку скульптор ліпить фігурку з бджолиного воску, потім робиться оболонка з вогнетривкої глини, а віск з неї витоплюється. В утворену форму заливається розплавлена бронза. Коли метал охолоне, форма розбивається, а скульптура шліфується і полірується.

Автор: невідомий мандрівник.