В далекій Африці є деякі племена, чия мова немає майбутнього часу. Зовсім немає. І цей мовний факт несе не аби який вплив не лише на тамтешню граматику та мовознавство, але й усе життя африканських тубільців. Вони не думають про майбутнє, живуть сьогоднішнім днем, одним днем. Добре це чи погано? Давайте трішки про це поміркуємо.

Тим тубільцям все таки дуже повезло, що вони мешкають саме в теплій Африці, де ростуть банани і кокоси, причому круглий рік. Де завжди тепло і можна весь час ходити у набедреній пов’язці (а то й в костюмі від Адама та Єви). Попробували б вони не думати про майбутнє, живучи, скажімо на Україні, де щороку приходить добрий дідусь Мороз з червоним носом і треба думати у що б то тепліше вбратись, аби не змерзнути. Де не ростуть круглий рік банани і кокоси, і щоб довгими зимовими вечорами не слухати мелодійне урчання свого животика, треба подбати про запаси врожаю на зиму. Де нарешті від піклування про майбутнє залежить людське життя.

Зрештою, вже у самій Африці запасів їхніх бананів та кокосів починає катастрофічно не хватати, щоб прогодувати величезне багатомільйонне населення «Чорного континенту». І як наслідок країни Африки потерпають від голоду та гуманітарних катастроф.

А виною всьому відсутність майбутнього часу у мові африканських тубільців, як наслідок відсутність піклування про майбутнє, цілковита відсутність відповідальності та відсутність розуміння наслідків своїх дій у майбутньому (якого просто немає в їхній мові). В нашій же мові майбутній час є, але незважаючи на це, деякі наші громадяни теж роблять вигляд, що його немає, наслідуючи африканських тубільців та живучи одним днем.

Отож, жити одним днем, добре чи погано? Давайте ще не будемо поспішати з відповіддю, а замість того зазирнемо у Євангеліє від Матвія, у нагірну проповідь, де Ісус Христос поміж іншим говорить такі слова: Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи! (Від Матвія 6:34). Як це розуміти? Невже це заклик до безвідповідальності, адже якщо ми не «пожуримось» на день завтрашній, все чого доброго ще завалиться. Як поєднати ці слова із нашою реальністю?

Тут мабуть варто зазначити, що Ісус Христос у своїх проповідях говорив із різними людьми та на різній мові (образно, а не буквально). Не всім людям потрібно чути одне і те саме, часом деяким людям потрібно сказати цілком протилежні речі. Звідси і виходить, здавалося б стільки протиріч, які насправді ніякі не протиріччя.

Але повернімося до нашого питання. Промовляючи свою Нагірну проповідь Ісус звертався, передовсім, до людей, які погрузли у надмірних турботах про матеріальне (між іншим це так би мовити більшість «західних» людей). При цьому забуваючи за найголовніше – власну душу. Фактично маємо тут дві крайнощі: одна – це саме надмірна турбота про матеріальне, коли ми забуваємо за все решта, втрачаємо себе, марнуючи власні життя, перебуваючи у постійних клопотах про «завтра». Але до чого нам те «завтра», коли ми не в змозі насолодитись «сьогодні»? Того то й каже Ісус: Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться.

Інша крайність – відсутність будь-якої турботи не тільки за матеріальне, але й будь-що. Більше ніж впевнений, якби Ісус читав свою проповідь тубільцям із якогось африканського племені Мумбу-юмбу, Він сказав би зовсім інші слова. Давайте радіти сьогоднішньому дню, слухати як співають пташки, бути «тут і тепер», але при цьому подбати про «там і потім»…