XVII століття було «новим періодом російської історії». Це нове істотно вплинуло і на російську культуру. Збільшився розрив між культурою панівного класу і культурою народною. Представники панівного класу стали дивитися на народне мистецтво спочатку зверхньо, а потім і з презирством, всіма силами намагаючись відгородитися від нього. Це не могло не позначитися й на долі скоморохів.

Раніше у багатьох бояр і майже у кожної багатої людини були власні трупи скоморохів. Тепер колишні господарі скоморохів починають зневажати народних артистів, намагаються скоріше забути, що колись насолоджувалися їх мистецтвом.

Поступово скоморохи втрачали особливу роль і в середовищі народу. Те, що раніше могли виконати лише фахівці-скоморохи, стало під силу рядовим учасникам ігрищ, гулянь, обрядів. Скоморохи, якими їх знала Русь в IX-XVI століттях, перестали задовольняти нові культурні потреби народу. Скоморохи змушені були піднятися на нову, більш високу ступінь, і вони зробили це, але втратили свою назву. Тепер це лялькарі, що показують знаменитого Петрушку, ватажки “вчених” ведмедів, які не тільки демонструють перед юрбами народу мистецтво своїх вихованців, але й супроводжують показ жартівливим, а часом і гострим сатиричним словом. Їх можна зустріти на ярмарках як карусельних і балаганних зазивав, і всередині балаганів, і просто на вулиці, де вони в яскраво карикатурних костюмах розігрують різні сценки, в тому числі і ту, яка починалася словами: «Добрі люди, подивіться, як холопи з панів жир витрушують! ».

Так чи є підстави говорити про повну і беззастережну перемогу церкви над російськими скоморохами? Тепер про найголовніше.

У документах, які ми згадували – «Повчання про страти Божі», матеріали Стоглавого собору і «противоскомороший» указ 1640, – боротьба держави і церкви проти скоморохів відображена найбільш яскраво. Вони ніби визначають три етапи боротьби. Ці ж документи допомагають нам з’ясувати головну причину ненависті до скоморохів.

Звернемося до історії. Знамените Київське повстання 1068 було найбільшим за всю попередню історію Київської Русі. «Повчання про страти Божі» – це доведено – є відгуком на нього.

Вся перша половина XVI століття була часом гострої класової боротьби, вершиною якої стало московське повстання 1547. Саме воно визначило характер і основний напрямок діяльності та рішень Стоглавого собору у 1551 році. У 1648 році прокотилася ціла хвиля міських повстань, основною її ланкою було Московське повстання, що спалахнуло в червні. Грізний «противоскомороший» указ підписано в листопаді. Саме в цей час (жовтень – грудень) йшла розправа з учасниками повстання.

Таким чином, основні документи, що відображають боротьбу проти скоморохів, знаходяться в найтіснішому зв’язку з кульмінаційними точками класової боротьби. Чому ми звертаємо увагу на цей зв’язок?

Ми вже говорили про те, що саме ігрища були найбільш ненависні церкві. Причини приховувались зовсім не в тому, що тут особливо помітно давали про себе знати пережитки язичництва у свідомості людей. Причини були в самому характері ігрищ, в особливому характері народного свята, веселощів, сміху. Свято створювало атмосферу підкреслено неофіційних і істинно людських відносин.

Російська народна святковість, російські ігрища та гуляння з цього боку вивчені мало, майже зовсім не вивчені. Набагато більше ми знаємо про західноєвропейські народні свята.

М. Бахтін у книзі «Творчість Франсуа Рабле» пише, що, на противагу офіційним святам, на святі народному, зокрема на карнавалі, святкувалось як би тимчасове звільнення від панівної правди й існуючого ладу, тимчасова відміна всіх ієрархічних відносин, норм і заборон. На карнавалі всі вважалися рівними. Тут панувала форма вільного контакту між людьми, розділеними в звичайному житті непрохідними бар’єрами станового, майнового, службового та вікового стану. Людина ніби перероджувалася для нових, суто людських відносин. Людина поверталася до себе самої, відчувала себе людиною серед людей.

На Русі не було карнавалу, яким його знали Франція та Італія, але наші народні свята в цілому близькі до західноєвропейських. Громи і блискавки, які метала церква з приводу ігрищ і розваг нашого народу, як раз і пояснюються тим, що дух народної святковості, що панував тут, був прямо протилежний тому, що намагалася насадити церква.

На ігрищах людина звільнялася від пут, які пов’язували її у повсякденному житті, вона ставала вільною, ставала самою собою, правда при цьому забувала і царя і Бога. Природно, що люди більш охоче йшли на ігрища, ніж до церкви.

Саме тут, ймовірно, корінь непримиренності російської церкви до ігрищ і скоморохам – головним постатям на ігрищах, їх натхненників і організаторів. І останній важливий момент. Давайте порівняємо людей, присутніх на ігрищах, з людьми, що вийшли в дні повстань на міські площі в Києві в 1068 році чи в Москві в 1547 і в 1048 роках. Різниця велика. На ігрищах люди як би йшли від дійсності, забували її, а повсталі боролися за її зміну. Але не можна не бачити й подібності.

І тут і там – тимчасове об’єднання людей, для яких скасовані ієрархічні відносини, людей, які ігнорують всілякі норми і заборони. Відомо, яку роль у середньовічних повстаннях грав елемент стихійності та імпровізації, це властиво і святам. Головне, що і тут, і там панував дух народної самосвідомості. Недарма в царському указі 1648 року народне свято назване «бунтівним дійством».

Автор: А. Бєлкін.

P. S. Духи вещают: А еще скоморохи были отличными садоводами, умеющими выращивать красивые цветы. Может современные цветоводы их далекие предки? Тем не менее, если увидите где то загадочную вывеску – 15 кустовых роз купить, бесплатная доставка, знайте, точно скоморохи промышляют.