Велика більшість свято вірить, що нинішня атрибутика православ’я безроздільно належить церкві. Проте сама церковна споруда і сьогодні базується лише на двох архітектурних формах: шатровій, що прийшла з Візантії (св. Софія), що символізує Єрусалимський храм, і фалічної, баштової, тієї самої, що увінчана головою-цибулькою. Походить ж ця форма від місцевого язичництва, і призначення її – цілком утилітарне. Ось що пише про це «Слов’янська хроніка» Гельмольда (близько 1172 року):

«Вони прикривають неймовірні статуї своїх ідолів храмами, як, наприклад, ідол у Плуні, ім’я якого Подага …» Має ця споруда ще й символічне значення, справжній зміст якого сьогодні, ймовірно, багатьох би шокував. Так не грішимо ми, проголошуючи на весь світ: 1000 років слов’янської культури! 1000 років слов’янської писемності! 1000 років слов’янської архітектури! .. Храми на Русі були і до її хрещення. З культурою теж все просто, вона – продукт не релігії, а етносу, так що і тут не виходить. Що ж стосується писемності, то тут одна суттєва неточність: 1000 років не слов’янської писемності, а церковно-слов’янської. Чи можна всю історію і культуру Народу ототожнювати з одним релігійним культом, та до того ж привнесеним.

Однак продовжимо. Символ православної віри – хрест. З нього я почав цю розмову. Хрест – теж спочатку язичницька символіка. Молитва. Це не що інше як заговор, то і її походження – язичницьке. Святі старці – «каліки перехожі», волхви, віщі старці – вони з язичництва. Свята трійця – язичницький Триглав поділу Вогню, Сварожичі. Хресний хід – язичницький хоровод (ходіння по колу з ритуальною символікою). Ісус Христос … Ну це вже занадто! – Скаже зараз хто-небудь. Хіба? Але будемо об’єктивні. На найдавніших зображеннях Ісус представлений з агнцем в руках. Що таке цей агнець? Жертва. Якась символіка майбутнього подвигу Ісуса. Нагадую: суть жертвопринесення чисто язичницька, це – частина язичницького обряду. Вельми символічно і розп’яття – людська жертва на солярному знакові. Чому саме на хресті? Згадаймо слова про коло-календар, про річну циклічність: час – найкращий символіст та ілюстратор законів повторюваності буття.

Життя розділене на чотири цикли. Для людської цивілізації це століття: червоний, золотий, білий, чорний; для людського життя – етапи: молодість, зрілість, старість, смерть; для літочислення життя – сезони: весна, літо, осінь, зима; для числення часу доби: ранок, день , вечір, ніч … І скрізь за основу взято річний цикл активності сонця. Сонце молоде, зріле, старе і сонце жертовне, поглинене небуттям в ім’я майбутнього пробудження. «Ніч» року – це час від зимового сонцестояння до весняного рівнодення. «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав!», І торжество це приурочено до весняного рівнодення. Не випадкова і дата народження Ісуса Христа – 25 грудня (католицьке Різдво).

Так що у язичництва власний погляд на центральну особистість християнства. Відомий язичницький прототип Ісуса – Хорс. Дослівно його ім’я означає «вінець», «окружність», чи не нагадує це нам німб над головою Ісуса? Етимологічний ряд, побудований не без участі Хорса, досить великий: ДОБРЕ-Хоровод (обрядовий рух по колу) – ХОР (обрядовий спів у колі) – КОРОНА (лат. «вінець») – КОЛОНІЯ (оборонне укріплення замкнутим колом) – КОЛО (коло )- Колоброд-КОЛЕСО-чаклунство (ведення магічного кола) – … КОЛЯДА (ім’я слов’янського бога). До речі, Коляда відзначається по Різдву (!), вірніше, Різдво за Колядою.

Втім, нічого дивного немає, язичництво стало базою для світових релігій, правда, самі вони від цієї спорідненості відмовилися.

Людина – явище більш складне, ніж представляється тим, хто ділить весь світ на «добро» і «зло». Нашою свідомістю управляє ідея справедливості. Саме вона стала основою всієї історичної законотворчості. Не добро, а справедливість – вища моральна категорія язичництва. Пам’ятаєте: «око за око, зуб за зуб»? Скільком миротворцям розбурхував уяву цей критерій паритету! Адже сенс зовсім не в невідворотності, що народжує нові потоки крові, абсолютно необов’язково відповідати кров’ю за кров. Суть паритету в істині – «Не бажай іншому, та не отримаєш сам!» Суспільство саме встановлює рівнозначимість міру покарання, визначаючи її своїми законами. Принцип справедливості спрямований не стільки на помсту, скільки на усвідомлення неминучості відплати.

Тема, порушена мною, широка і багатогранна. Тут намічені лише деякі її грані.

Автор: Олександр Бєлов.

P. S. Духи вещают: А еще язычество помимо извечной приверженности к справедливости очень часто старалось увидеть, предугадать будущее, отсюда идут корни и всевозможных гаданий, астрологии, и, скажем, когда вы читаете гороскоп на 2014 год, то знайте, что в нем тоже есть древние отголоски язычества.