Гурджиєв і його Інститут гармонійного розвитку

Posted by on

вчення Гурджиєва

Інститут гармонійного розвитку людини, безсумнівно, планувався його творцем як якийсь абсолютно надкласовий і понадконфесійний заклад, покликаний поєднувати у своїй теорії та практиці основні духовні вчення, які, як стверджує Гурджиєв, були відкриті людству п’ятьма великими посланцями космосу – Буддою, Мойсеєм, Ісусом Христом, Мухаммедом і Ламою. Ці вчення в результаті безперестанного процесу розщеплення під впливом локальних і тимчасових факторів сильно деградували, що, в кінцевому рахунку, призвело до створення того, що тепер іменується буддизмом, іудаїзмом, християнством, ісламом, ламаїзмом. Найменше постраждало вчення Ісуса Христа, і, отже, воно може бути реставровано в порівняно чистому вигляді. Гурджиєв стверджував, що воно існувало завжди і саме в ньому він знайшов основні елементи початкового Одкровення. За словами Дені Сора, це Одкровення Гурджиєв і мав намір заново синтезувати.

Це, однак, не означає, що він приймав церковну версію вчення Христа, – адже тоді не було б потреби у його власному вченні, яке, за твердженням Успенського і Беннета, він вважав «езотеричним християнством».

Судячи з його програмної лекції, яка дійшла до нас у викладі Жанни д’Зальцманн, основною метою Інституту Гурджиєва було вироблення у вихованців «здатності бути християнами», тобто слідувати в практичному житті основним завітам Христа – засуджуються в них книжники та фарисеї, по термінології Гурджиєва – механічно віруючі і механічно мислячі, а значить – не прагнучі до самовдосконалення. Це засудження зрозуміло, бо заповідь загальної любові не може бути практично реалізована без глибинного психофізичного перетворення людини, яке виражається в підпорядкуванні п’яти основних біологічних (за класифікацією Гурджиєва) центрів людини – інстинктивного, механічного, сексуального, емоційного, інтелектуального – двом вищим центрам: вищому інтелектуальному і вищому емоційному. Ясно також, що таке перетворення не може відбутися без об’єктивних знань людської природи, законів космосу і без оволодіння всіма існуючими методиками духовного вдосконалення.

Комплексом всіх цих засобів володіє тільки «четвертий шлях» духовного перетворення. Його-то і запропонував Гурджиєв – як шлях, по суті справи, що включає в себе всі інші (метод факіра, монаха, йогіна – значить, всі види йоги, від хатха до бхакті). Таким же багатством методів, ймовірно, володіло в своєму розпорядженні і початкове християнство, оскільки неможливо собі уявити, щоб Ісус Христос, який почав надлюдський експеримент воскресіння себе у фізичному тілі, не володів всіма видами йоги та іншими духовними методиками (крім бхакті-йоги). Не дивно тому, що серед афоризмів, що прикрашали стіни Інституту, був і такий, який неможливо зустріти ні в якому іншому освітньому закладі: «Поважай всі релігії».

Гурджиєв нерідко розігрував вельми яскраві емоційні сцени гніву, грубості, байдужості, цинізму і робив це саме для того, щоб поспостерігати і себе, і тих хто спостерігає за ним. Він провокував інтелектуальні та емоційні розбрати (тертя), оскільки, згідно з його теорією творення тонких тіл, саме в подібних тертях народжується «вогонь», здатний сплавити в людині різні «я» в неподільне і постійне «Я», що володіє тим чи іншим ступенем безсмертя.

Широко і з виключною віртуозністю Гурджиєв користувався методом шокових впливів, який він, очевидно, запозичив з практичних прийомів дзен-буддизму. Шок – струс, поштовх – є, на його переконання, вельми дієвий засіб розбудити свідомість, вивести її з-під гіпнозу впроваджених в неї почуттів, уявлень і понять, щоб таким чином спонукати людину до пильності. Шоковими є, по суті, всі основні ідеї Гурджиєва, що як правило, випливають з євангельських концепцій. Хіба не здатна потрясти людство ідея про те, що воля Божа на землі не проявляється, хоча ідея ця і витікає з трьох перших прохань молитви Господньої. Вона тим більше вражає, що ніхто до Гурджиєва (за два тисячоліття!) і не підозрював, що її можна тут знайти. А хіба не шоковою є ідея, що духовна робота людини спрямована проти природи, а отже, і проти Бога, якщо вважати Його творцем природи?

Цей останній карколомний парадокс великого дзену, ця інтелектуальна бомба, кинута їм на голови учнів під час однієї зі звичайних його лекцій, описаних П. Д. Успенським, здавалося б, повинна була викликати в них бурю ідей або, принаймні, позбавити їх спокою аж до вирішення цієї воістину страшної загадки. Ось дослівно у викладі Успенського те, що сказав Гурджиєв на згаданій лекції: «Щоб осягнути сутність цього вчення, необхідно ясно зрозуміти, що шляхи (факіра, монаха, йогіна і четвертий шлях) є єдино можливим методом розвитку прихованих здібностей людини». І трохи нижче: «Шлях розвитку прихованих здібностей – це шлях проти природи і Бога». Іншими словами: шлях, яким я вас веду, – шлях проти природи і Бога. Може, не підемо? Мовчання, ніяких реакцій. Чи не знак згоди?

Наскільки мені відомо, і згодом учні уникали торкатися цієї небезпечної теми, навіть Успенський, який завжди знаходив що сказати. Втім, не мовчали і не мовчать люди зовнішнього кола – як численні псевдоприхильники «великого мага», так і не менш численні псевдопротивники магії, що визнають лише «своїх» магів, інших же зараховують до розряду «сатаністів». Ось, наприклад, як прочитав і процитував Успенського преподобний ігумен Геннадій (Ейкаловіч) в емігрантській газеті «Російська думка» (9 жовтня 1980 р.): «Одного разу він сказав мені (Успенському), що для того, щоб осягнути сутність його вчення, треба ясно зрозуміти, що Шляхи представляють собою єдиний метод розвитку прихованих у людині здібностей. Розвиток цих здібностей вимагає ходи проти Природи, проти Бога».

Як бачимо, благочестивий отець ігумен вніс в оригінальний текст Успенського деякі «поправки»: лекцію Гурджиєва перетворив на приватну розмову з Успенським, «сутність цього вчення» поміняв на «сутність його вчення», показуючи тим самим, що четвертий шлях – особистий винахід Гурджиєва, який, за його словами, «нічому не навчив своїх учнів»; промовчавши про сенс описаних Успенським шляхів, він створює у читача враження, що всі чотири шляхи – вигадка «сатанознавця Гурджиєва», тобто знімає всю проблему взаємини людського духу, природи і Бога.

А от як прочитав і процитував Успенського професор А. Н. Меделянський: «Справою свого життя я обрав справу, противну Богу і Природі, – говорив на початку століття один з найвідоміших фахівців цієї таємничої області знання Г. І. Гурджиєв, – я виявляю приховані можливості людини». Як бачимо, двоє різних людей прийшли до одного і того ж висновку: сатаніст.

Розбирати цю важку проблему ми не станемо в даній статті. Можливо, ми до неї ще повернемося. Поки ж приведу невелику цитату з книги Гурджиєва «Views from the Real World» (NY, 1973), де, кажучи про деякі можливості звільнення від законів матеріальності, автор робить висновок: «З об’єктивної точки зору, це, звичайно, означало б йти проти закону , проти природи, іншими словами, здійснювати гріх. Але ми можемо це робити, бо існує також закон іншого порядку; нам даний Богом інший закон»(с. 199). В чому сенс цього іншого закону? Хотілося б, щоб читач зробив науковий пошук і знайшов цей закон в самій сміливій, пробуджуючій та антидогматичній книзі планети Земля – Біблії.

Далі буде.

Автор: В. Крилов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers