Підкамінь – забуте місце сили

Posted by on

Підкамінь

Якось в глибоку давнину, у далекі часи середньовіччя кілька праведних монахів, святих подвижників у Христі вирішили заснувати знаменитий Почаївський монастир, щоб творити там свої спільні молитви до Бога. Але цей їхній намір дуже не сподобався одному рогатому товаришу, відомому нам під різними іменами: Чортяка, Дідько, Нечистий, Сатана. І вирішив цей рогатий товариш знищити монастир, який ось вже починав будуватися, схопив велетенську каменюку та давай летіти у напрямку Почаєва. Цю свою темну справу, Дідько з темною душею робив темною нічкою, бо, кажуть, страшенно боявся будь-якого світла. Він вже майже долітав до монастиря, але тут місцеві півні радісно закукурікали, звіщаючи про скорий схід сонечка, Чорт не на жарт перелякався, та зі страху кинув свій камінь, так і не долетівши до Почаєва… Саме так, за старовинною легендою, появився Підкамінь – одне з найзагадковіших та найцікавіших місць Західної України.


Підкамінь

Розташований на мальовничому узгір’ї на самій межі нинішніх Львівської та Тернопільської області, величезний камінь з давніх давен приваблював до себе багатьох людей, а особливо любителів всього загадкового і таємничого. Якщо вилізти на його, вершечок, то можна побачити куполи тої самої Почаївської Лаври, очевидно Чортик не долетів зовсім трішки. Звісно, про Чортика – то лишень гарна легенда, казка, а щодо справжнього природного походження каменю, кажуть, він лежав тут з тих архі мега давніх часів, коли на території сучасної України (а заодно і цілої Європи) плавали рибки та плескався океан.

Підкамінь

Неподалік каменю знаходяться старі кам’яні могили тутешніх монахів та козаків, які ще у середньовічні часи інтуїтивно відчули, що це місце має особливу магічну енергетику, якби сказав старий індіанський шаман Дон Хуан з книжок К. Кастанеди, тут саме справжнє місце сили з особливою атмосферою та духом. Щоб у цьому переконатись треба самим туди поїхати та посидіти біля того каменю, спробувати послухати його чарівливу тишу… Хоча, на превеликий жаль, відбиток сучасної культури (а точніше її відсутності) наклав свою лапу і на це місце – якщо пригледітись, то на поверхні величного каменю можна побачити «глибоко езотеричні» написи на кшталт «здесь был Вася». Але не будемо про сумне, все таке, якщо це місце успішно пережило навалу монголо-татарів 12-го століття, то сподіваюсь, переживе і навалу «Вась» наших часів.

За думкою деяких вчених істориків, у давні часи це місце могло бути язичницьким капищем, саме тут наші предки-язичники справляли свої ритуали, молилися різним богам: Дажьбогу, Велесу, Сварогу, приносили дари та жертви. Дехто навіть вважає, що колись на камені існував наскальний дерев’яний двоярусний храм. А у часи Галицько-Волинського князівства тут наряду з Львовом, Холмом, Данилівом могла існувати одна з давніх фортець, які князь Данило Галицький будував задля захисту своїх земель від монголо-татарських «руссо турісто».

З приходом християнства це місце вже почало вабити православних монахів, і вони немов мухи на мед зліталися до нього. В будь-якому разі, ще одна легенда оповідає нам, як у 12-му столітті сюди прийшла група монахів вигнаних з Київсько-печерської лаври, їх очолював дехто, отець Урбан, вони оселились в навколишніх печерах і стали потихеньку зводити неподалік монастир. Однак під час одного з монголо-татарських нападів, всі монахи були перебиті. Правда це чи ні, не відомо, та як не крути, а саме завдяки монахам починається поступове заселення цього дивного місця.

Підкамінь

Перша документальна згадка про збудований неподалік каменю дерев’яний монастир датується 1464 роком, але вже у 1519 році той монастир був спалений. І ось вже у 1612 році тут починається будівництво мурованого цегляного монастиря та церкви. На той час західноукраїнські землі входили до складу польського королівства й будівництво монастиря активно підтримувалось польською шляхтою, зокрема серед його фундаторів були такі знані, багаті та шляхетні польсько-українські роди як Вишневецькі, Чарторийські, Потоцькі. А свого остаточного вигляду монастир набув у 1711 році, і взагалі 16-те століття період його найбільшого розквіту та піднесення, а сам Пікамінь отримує репутацію одного із святих місць, сюди збираються чисельні монахи та прочани, навколо монастиря будуються каплиці, більшість з яких збереглось і понині.

Підкамінь

Ось так монастир виглядає на домініканській гравюрі 1846 року.

Підкамінь

А так вже у наш час.

Підкамінь

І таким його побачив автор цієї статті (себто я) кілька днів тому назад, як бачите, зараз триває реставрація головної башти.

16-те століття було досить неспокійним часом, постійні війни, козацькі повстання Богдана Хмельницького, татарські набіги, тож монастир невдовзі перетворився на справжню фортецю обнесену кріпосними стінами та баштами з бійницями для мушкетів. Ці стіни, башти та бійниці збереглись до наших часів і прогулюючись територією монастиря маємо файну нагоду доторкнутись до історії.

Підкамінь
Підкамінь
Підкамінь

Звісно, все перебуває в далеко не ідеальному стані, стіни колись прекрасного старовинного монастиря порядком побиті його величністю – невблаганним часом.

Підкамінь

Ворота монастиря-фортеці.

Підкамінь

І якщо пригледітись уважніше, можна вгледіти викарбувану навіки дату зведення цих воріт – 1704 рік.

Ще у 18-му столітті на території монастиря була викопана криниця, яка в разі чогось дозволяла мешканцям монастиря тримати довгу облогу, благо запаси води завжди мали величезне стратегічне значення.

Підкамінь

У 19-му столітті, після занепаду та розділу Польщі наступає і занепад монастиря, Австро-угорська влада, побоюючись, що цей монастир-фортеця стане оплотом польських патріотів, наказує закрити монастир, а заодно і знести частину фортифікаційних мурів. Хоча монастир таки не було закрито, але все рівно, він поволі занепадав, кількість монахів невпинно зменшувалась і вже на 1913 рік їх нараховувалося всього лиш 15 чоловік.

Підкамінь

Дві світові війни залишили свій слід на обличчі монастиря, дзвіниця собору місцями файно посічена кулями. З приходом на терени Західної України радянських «визволителів» на території монастиря було влаштовано тюрму, і у келіях де колись, жили, трудились та молились монахи стали тримати зеків та політв’язнів. У холодні зими 1947-48 років зеки, щоби зігрітись спалили всі дерев’яні речі у храмі, не пошкодували навіть ікони та вівтар. Заодно згоріла і багата монастирська бібліотека, воістину «визволителі» постарались на славу, аби знищити сліди усякої культури. У 50-х роках минулого століття в’язницю таки закрили, зате на її місці влаштували психо-невралогічний диспансер, а по простому дурдом. На місце зеків прийшли психи. До речі псих лікарня на території монастиря продовжує зберігатись і понині. Лишень із розвалом Радянського союзу, монастир знову було повернено у лоно греко-католицької церкві і зараз його територія розділена навпіл – половина належить до психлікарні, а половина до монастиря.

Підкамінь

У дворику монастиря колоною стоїть позолочена статуя Матінки Божої, яка була зведена у 1719 році, бачила вона багато на своєму віку: і духовну радість прочан, і жахливі страждання в’язнів у радянській тюрмі, і безумства душевнохворих. Мабуть це справжнє диво і чудо, але навіть жорстокі кати-енкаведисти радянських часів не наважились її скинути.

Підкамінь

Вигляд з середини.

Підкамінь

Старі дзвони.

Наразі тривають роботи по відновленню монастиря до його колишньої величі, але через хронічний брак фінансування вони триватимуть ще дуже довго. Хіба може українці стануть більш свідомими до свого минулого і замість будівництва чергового бару, мотелю, сауни, нічного клубу чи навіть сучасних модернових церков яких і так повно на кожному кроці, відновлять цей чудовий старовинний храм.

Підкамінь

І на останок хотів би згадати за однойменний фестиваль, який від недавно стали проводити у цьому гарному історичному місці. Фестиваль у «Підкамень», з одного боку це дуже добре, адже він сприяє популяризації цього місця, надає змогу молодим українцям краще пізнавати та відкривати свою власну історію, історію свого рідного краю (принайиі я вперше потрапив сюди саме завдяки фестивалю). А з другого боку це дуже погано, бо спричинює навалу всіляких «Вась», які історію свого рідного краю мали в одному (не скажу якому) місці і головні інтереси яких зводяться якби то краще напитись чогось такого алкогольного, а потім у стані алкогольного (чи дуже алкогольного) сп’яніння піти до кріпосної стіни, яка на своєму віку бачила козаків Хмельницького, польських шляхтичів, стіні, якій вже більше 300 років і на цій самій стіні написати своє вандальське «здесь был Вася».

P. S. Духи вещают: А еще согласно некоторым эзотерическим теориям такие загадочные места как Пидкаминь могут служить своеобразными порталами, через которые наша Солнечная система соединятся с другими местами. А вообще на Земле существует несколько таких мест – это пирамиды Хеопса, Стоунхендж в Англии, бермудский треугольник, мегалитные храмы на Мальте и, конечно же, наш украинский Пидкамень.

2 Responses to Підкамінь – забуте місце сили

  1. Stakeholder

    Наразі тривають роботи по відновленню монастиря до його колишньої величі, але через хронічний брак фінансування вони триватимуть ще дуже довго. Хіба може українці стануть більш свідомими до свого минулого і замість будівництва чергового бару, мотелю, сауни, нічного клубу чи навіть сучасних модернових церков яких і так повно на кожному кроці, відновлять цей чудовий старовинний храм.

    дійсно, чого-чого а церков в Україні будується немало, особливо на Галичині, а на реставрацію унікальних архітектурних пам’яток грошей завжди бракує. Але справа як на мене в тому, що церкви в окремих селах фінансуються з приватних джерел, а такі об’єкти як Підкамінь знаходяться на балансі держави. Можна багато говорити, але в кінцевому результаті впремося у те, що причиною цього є абсурдний гіперцентралізований бюджет, де спочатку центр практично до нитки обдирає регіони забираючи 80% їхніх податків у держказну, більша частина з яких тоне в корупції і бюрократії, і якась мізерна частка повертається назад у регіони для того щоб мінімально підтримувати їхню життєдіяльність. Рецептом проти цього могла б бути ліквідація ОДА, передання їх функцій Обларам і бюджетна реформа, яка б перевернула вищенаведені відсотки з точністю до навпаки. Та більшість людей нажаль не розуміє самої суті проблеми, і звинувачує якусь абстрактну владу, яка щось має робити, але не робить, а унікальна історична спадщина Галичини продовжує обсипатись.

  2. Pavlo

    Так, було б добре якби таку бюджетну реформу провели, і взагалі було б файно, якби наші “любі” чиновники (особливо ті, які “ділять” бюджет) згадували про культурну та історичну спадщину України не лише перед виборами.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers