«Розповідь про Хасіб і Царицю Змій» – одне з найзагадковіших оповідань Шахразади. Казку відкриває повідомлення про батька Хасіба – «давньогрецького мудреця» Даніяла. Неважко зіставити його з біблійним пророком Даниїлом. Це складний образ; однозначно визначити його не можуть ні біблістика, ні історична наука. Відзначимо, що ім’я Даниїла знаходять навіть в міфології древнього Угарита XIV-XIII століть до нашої ери. А в ісламському світі був добре відомий лікар Ібн Даніял, що жив в XIII столітті нашої ери.

Казковий Даніял мало схожий на свій старозавітний прототип. Казка розповідає про те, як Даніял одного разу зібрав в скриню всі свої книги і відправився в морську подорож. Розігралася буря, і корабель загинув, але Даніял врятувався, зберігши лише п’ять листків з усієї своєї бібліотеки. Коли прийшов його смертний час, він передав листки дружині і заповідав їй подарувати їх синові в день його повноліття: вони повинні були зробити юнака «вченою людиною».

Однак мати Хасіба забула про заповіт чоловіка. Хасіб ріс, і вчення не давалося йому. Одного разу він відправився з дроворубами в ліс на заготівлю дров. Почався сильний дощ. Дроворуби сховалися в глибокій печері. Коли дощ скінчився, вони вибралися назовні, а Хасіба залишили в печері вартувати виявлений там мед. Зрештою, вони кинули його на дні глибокої криниці, а його матері сказали, що Хасіба розтерзав степовий вовк.

Намагаючись вибратися з печери, Хасіб прорубав прохід в підземеллі, яке виявилося обителлю Цариці Змій. Вона сяяла як кришталь; у неї було жіноче обличчя, і говорила вона ясною людською мовою.

Цариця Змій сказала, що поява Хасіба принесе їй смерть; так було визначено понад. Щоб відстрочити загибель, вона повідала Хасібу переказ про Булукія, який присвятив себе поневірянням в очікуванні пришестя Мухаммеда, про зустріч Булукії з магом Аффаном і про їхню спробу оволодіти чарівним перснем царя Соломона, чию гробницю охороняла величезна змія.

Коли закінчилася розповідь Цариці, вона все-таки погодилася вказати Хасібу, як вийти з печери, але взяла з нього клятву не ходити митися в лазню (саме це повинно було її погубити). Однак коли він повернувся додому, винуваті перед ним дроворуби щедро обдарували його грошима, а один знайомий насильно затягнув його в лазню.

До лазні був приставлений візир, який шукав мудреця-цілителя, здатного зцілити тяжкохворого царя Караздана. У Хасіба ж, поки він жив у Цариці Змій, почорнів живіт. Згідно з книгою гадань, це і була та ознака, яку шукав візир. Тому у Хасіба зажадали вказати, де живе Цариця Змій: вважалося, що відвар з її плоті володіє чарівними властивостями.

Хасіб під тортурами погодився, вирушив до Цариці Змій і приніс її в місто. По дорозі Цариця попередила його, щоб він не пив піну від першого відвару, а зібрав її і сховав; піну ж від другого відвару потрібно було зібрати в пляшку і випити до дна.

Так Хасіб і зробив: коли Цариця дозволила вбити себе і зварити, він віддав візиру першу пляшку, а другу залишив собі. Візир не доніс пляшку до царя, випив її сам – і віддав Богові душу. Тоді Хасіб випив другу пляшку, і «Аллах великий відкрив у нього в серці джерела мудрості і виявив перед ним сутність знання… Він побачив сім небес і все, що там є, аж до лотосового Древа Крайньої Межі. І побачив він; як обертаються небосхили… А потім він подивився на землю і дізнався, які там є метали, рослини і дерева, і дізнався, які у них всіх особливості та корисні властивості, і вивів звідси науку лікування, білої магії і алхімії, і дізнався, як робити золото і срібло».

Потім Хасіб відправився до царя і три дні годував його відвареною плоттю Цариці Змій. Цар видужав, Хасіб вимив його в лазні, і здоров’я царя стало краще, ніж раніше. Він призначив Хасіба великим візиром царства.

Одного разу Хасіб запитав матір про спадщину батька. Вона винесла п’ять листків з книг Даніяла, і вони допомогли Хасібу вивчити всі науки.

Неважко зрозуміти, що тут в казковій формі розповідається про посвячення Хасіба в таємні знання, причому в двох варіантах: через тотемну істоту (змію) і через книги. Перший сюжет давніший. Його відлуння можна знайти в біблійній Книзі Буття, де змія – джерело знання (Бут. 3, 1-6). Цей образ грав дуже важливу роль на початку нашої ери в навчанні гностиків-офітів (офіт по-грецьки «змія»). Претендуючи на збереження таємних знань, отриманих першими людьми від змія, офіти розробили складну богословську систему, в якій змій ототожнювався з Христом-Месією.

Змія (або змій) цілком могла бути тотемом одного з ізраїльських племен. Теріоморфною іпостассю («твариною» символом) Мойсея був змій, в якого перетворювався магічний жезл пророка (Вих. 4, 2-4 та ін.). Генеалогія Мойсея сходить до Левія, чиє ім’я зіставляють з ім’ям Левіафана – свого роду священного змія. Крім того, в Єрусалимському храмі довгий час зберігалося зображення змія, виготовлене Мойсеєм в пустелі.

Ілюмінація образу змії в фольклорі невичерпна – і часом прямо протилежна. Відзначимо тут лише те, що одним з найдавніших фольклорних текстів, де змій – позитивний герой і джерело знання, є єгипетська казка «Зміїний острів».

Що ж стосується посвяти Хасіба через священні книги, це сюжет типологічно більш пізній. Зазначимо на єгипетський образ Священної Книги Тота, яка, згідно з Мемфіською «Сказання про Сетна – Хеліуасе», зберігалася на дні Нілу в численних скриньках, укладених в залізний ящик. Його охороняв велетенський змій.

Мабуть, в історичному розвитку образу священних знань (а можливо, і в практиці посвячення) був період – близько рубежу нашої ери, – коли поняття книги і мудрої змії були еквівалентні. Напевно, тоді і оформилося загадкове (і, звичайно, не розшифроване нами до кінця) сказання про Хасіба і Царицю Змій, яка принесла себе в жертву, щоб посвятити юнака в сокровенні знання про світ.

Автор: М. Блінов.