Дивовижні петрогліфи Онезького озера. Або кіно сорок століть тому.

Posted by on March 4, 2013

петрогліфи Онезького озера

Стародавні наскальні зображення (петрогліфи) знайдені в багатьох місцях нашої планети: в північній Америці, печерах Франції та Іспанії, Норвегії, Південній Африці, в Сибірі, на Уралі, в Середній Азії, в Карелії. Одна із самих чудових груп петрогліфів знаходиться на східному березі Онезького озера. Тут близько шестисот малюнків – ціла картинна галерея! Створювалась вона сторіччями, в епоху неоліту, нового кам’яного віку, в III-II тисячоліттях до н. е.

Величезну працю затратили первісні художники: грубими кам’яними знаряддями вибивали вони на твердій поверхні граніту фігури звірів, птахів, риб, плазунів, якихось фантастичних істот і людей, зображення човнів і символи місяця і сонця. Техніка примітивна, але майстерність виконання надзвичайно висока. Художник повинен був мати ясний план малюнка в голові, точність очей і тверду руку: один невірний удар загостреного каменя міг безповоротно зіпсувати малюнок – граніт таке «полотно», яке переписати не можна.

петрогліфи Онезького озера

Дивний вибір місць, де висікали малюнки. На самому краю скелі, біля урізу води, ніде більше. Лише в рідкісних випадках художник відступав далі двох метрів від берегової лінії. Безсумнівно, на краю скелі працювати було і незручно і небезпечно: художник щохвилини ризикував зірватись в глибоке озеро. Кругом була незліченна кількість зручних для творчості місць, але художник ними нехтував. Чому!

Давно було помічено, що малюнки треба розглядати, повернувшись спиною до озера, інакше їх погано видно. Кожен дослідник, який вивчав петрогліфи на місці, переконувався також у тому, що їх найкраще видно в косих променях сонця. Особливо щедре косе світло ллється на зображення ввечері, коли сонце, спускаючись до горизонту, посилає на скелі сніп променів. Очевидно, художник при виборі місця для малюнків враховував освітлення.

петрогліфи Онезького озера

Мені доводилось спостерігати ці малюнки в дні літнього сонцестояння. Пункт спостереження знаходився на третьому мисі Пері-носа, де вибито особливо багато зображень, в безпосередній близькості від дуже цікавої композиції «Злочин і кара жаби». В образі жаби тут представлено чудовисько, яке збирається проковтнути сонце. Сонце зображено в звіриному вигляді – як лось. За жабою женеться чудовий мисливець. Він метнув магічну сокиру, щоб розтрощити гадину. Перед головою злої жаби вже горить вогнище (гурток з маленькими відростками, що символізують променисту природу вогню) – в ньому буде спалений її труп.

петрогліфи Онезького озера

До заходу сонця петрогліфи були тьмяними, майже зливались з фоном. Але все змінилось, коли сонце зовсім низько схилилось до обрію. По мису побігли промені, і темно-червоний, відполірований до блиску граніт засяяв м’яким рожевим світлом. Погано помітні малюнки спалахнули яскраво, як лампочки. Я раптом опинився в колі яскравих кольорів.

Це було чудово, але зрозуміло. Граніт, як відомо, має зернисту структуру, але в той же час добре обтісується і легко приймає полірування. На Онезькому озері його протягом тисячоліть полірувала вода. Вибитий на гладкій поверхні малюнок оголював зернисту структуру граніту. Лінії і площі зображення заповнені безліччю кристалічних призм, які відбивають світло з набагато більшою інтенсивністю, ніж навколишня гладка поверхня. Художник, очевидно, прагнув до того, щоб малюнки в певну годину дня «оживали». Але особливість онежських петрогліфів не вичерпується цим ефектом. Взаємодія між сонцем і зображенням була ще більш складною.

У променях заходящого сонця малюнки … рухаються. Ось що сталось, наприклад, на наших очах з композицією «Зла жаба»

петрогліфи Онезького озера

Після того як лампочками спалахнули, вона вся раптом заворушилась. Жаба наблизилась до лося (ось-ось зжере!), Лось став перебирати ногами, чудовий мисливець рушив руками (уява легко доповнює цей рух: він тільки що метнув сокиру правою рукою і, щоб зберегти рівновагу, відвів убік ліву руку), сокира, що нависла над жабою, заколивалась (зараз обрушиться удар!), заблискало вогниками вогнище (готове спалити мертве тіло виплодка пекла). Ілюзія дії була повною. Малюнки рухались протягом чверті години – потім сонце зникло під водою, вони погасли і завмерли.

Нове диво. Але й воно без особливих зусиль піддається поясненню. Згадаймо сучасні електричні реклами: наше око сприймає лінію лампочок, що біжить, поперемінно спалахуючи і гаснучи. У петрогліфах роль лампочок виконують групи призм, розташовані по нерівній поверхні малюнка на різних, хоча для ока майже непомітних, рівнях щодо один одного.

Ці групи призм висвітлюються не одночасно. У різні моменти одні з них одержують світла більше, інші менше; відповідно вони по-різному в ці моменти відбивають світло: одні сильніші, інші слабше. У наступний момент становище змінюється: промінь, що біжить змушує світитись нові групи призм. Це пересування відблисків по малюнку сприймається як рух самого малюнка: малюнок починає як би колихатись.

петрогліфи Онезького озера

В цілому картина видається в такому вигляді. На скелях, де вибиті малюнки, змішуються два світлових потоки: один – безпосередньо від призахідного сонця, інший – відбитий дзеркалом озера. Обидва джерела світла – в русі. Сонце, поволі скочуючись по крутому небосхилу, весь час змінює кут падіння променів на скелі, вода відіграє роль хитного рефлектора. Каскади капризно мінливого світла то заливають мис, то слабшають, поступаючись місцем швидко ковзаючим тіням. Світло і тіні метушаться по скелі, наступають на малюнки – і негайно відступають від них, і знову наступають, і так без кінця, без перепочинку.

петрогліфи Онезького озера

Феєрична гра світла і тіней захоплює малюнки. Вони, відповідаючи їй то більш, то менш інтенсивним свіченням, починають коливатись, погойдуватись, словом, рухатись. Коли відбите світіння припиняється, зникає ілюзія рухів, і петрогліфи знову тьмяніють.

… Давні художники з вражаючим чуттям знаходили такі місця на скелях, де вибиті малюнки могли «оживати» в призначений час. Для цього їм потрібно було брати в розрахунок ухил скелі, ледь помітну кривизну її поверхні, відстань від водного дзеркала. Малюнки не розфарбовувались. У цьому не було потреби. При мінливому куті падіння сонячних променів на скелі весь час змінюється гама світлових кольорів. У петрогліфах, як у дрібних блюдечках, переливаються прозорі сяючі кольори. Це живопис в самому буквальному сенсі слова! І не тільки живопис.

петрогліфи Онезького озера

Існує думка, що після розквіту образотворчого мистецтва в період верхнього палеоліту людство до кінця первісної епохи не знало нічого йому подібного. Онежські петрогліфи говорять про інше. Неолітичні художники успадкували і розвинули далі мальовничі традиції палеолітичного мистецтва. Більше того, вони зробили відкриття, в якому міститься натяк на майбутні «живі картинки» – сучасне кіно. Воістину геніальна творчість онежських художників створила найдавніший у світі кінематограф (в перекладі з грецької «кінематограф» і є «рухомі картинки»).

… Сеанс живих картин триває лічені хвилини. Сонце йде під воду, малюнки завмирають. Але свою справу вони зробили. Тільки що на гранітному екрані був продемонстрований фільм про тріумф світлих сил. Ворогам в повчання, людям на радість.

Автор: К. Лаушкін.

P. S. Все-таки интересное было занятие у древних художников, хотя и непростое. Ведь чтобы вырезать подобные рисунки необходимо обладать недюжинной силой. И это уж точно не офисная работа, на которой порой тоже приходится заниматься чем-то физическим, например, такой штукой как заправка картриджей Киев, но все же заправка картриджей не требует подобного мастерства и сноровки, какой обладали люди, рисовавшие эти рисунки.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers