Суворий і прекрасний пейзаж в районі петрогліфів. Гранітні миси, полум’яніючі червоною засмагою, глибоко врізаються в озеро. Рокоче прибій, то там, то тут підіймаються фонтани бризок, піна заливає скелі і з шипінням сповзає назад. Впертий рокіт води зливається з тривожним шумом лісу. Про щось сокровенне і не дуже веселе перешіптуються вершини дерев. Ліс сторожить малюнки зі сходу. А на заході – безбережне озеро. Від голубувато-димчастої лінії горизонту біжать і біжать хвилі на берег. На заході сонце прокладає в них виблискуючу доріжку …

У п’ятдесяти кілометрах на північний захід від наскальних зображень знаходиться Південний Оленячий острів. Там люди нового кам’яного віку влаштували своє кладовище. Чому саме там? Мешканці східного Пріонежья могли щовечора спостерігати, як сонце, поступово схиляючись на захід, йшло під воду, в невідомий і таємничий край. Це була, звичайно, країна мертвих, – тільки туди могло ховатись знесилене, що втрачає до вечора свій жар і блиск сонце. Пустельний острів знаходився – так, ймовірно, вони вважали – десь на порозі цієї країни. До наших днів дійшли малюнки човнів з вертикальними рисками. Там зображували померлих на шляху до Країни Вічного Спокою …

Тури мертвих.

Район петрогліфів був для неолітичних людей святилищем. Тут поєднались три частини Всесвіту: Земля – світ живих, Небо – мир світлих богів, Вода – нижній світ, світ мерців і темних богів.

Всі інтереси первісного чоловіка були пов’язані, звичайно, з світом живих – світом праці, боротьби і любові. Але в світ живих, вважав він, постійно втручаються потойбічні сили. Жорстока боротьба, яку він вів з природою, фантастично перетворювалась в його голові. Йому здавалося, що і навколо кипить нещадна війна між добрими і злими надприродними силами. Відображення її він бачив у кип’ячій суперечці між берегом і водою. Коли сонце, блиснувши останній раз похолоділим променем, зникало в пучині озера, серце чоловіка стискалось від страху. Він обожнював сонце і вважав його живою і доброю істотою. Він вірив, що на ніч воно іде у світ мертвих, і там на нього накидаються страшні чудовиська. Чи витримає сонячне божество жорстокий бій? Чи повернеться знову на небосхил? До результату битви чоловік не міг залишатись байдужим. І ось – тесав чарівні малюнки на скелях. Це була магія добра, наївна підмога Сонцю в його нічний сутичці з силами темряви і зла.

Щоб зрозуміти думки і почуття, які спонукали стародавню людину до художньої творчості, треба було правильно розшифрувати зображення. У цьому допоміг фольклор, бо він зберігає перекази, що йдуть з самої глибокої давнини. Цю особливість фольклору добре знав великий данський казкар Ганс Андерсен. «Народне сказання, – писав він, – живе у віках, в ньому вкладена сила, проти якої безсила рука часу».

У Карелії деякі сюжети живуть тисячоліттями. Ті ж мотиви, що надихали первісних художників, зустрічаються в сучасних саамських (лопарських) казках і легендах, у карельських рунах «Калевали».

… На скелі вибито маленьку сцену. Серповидне зображення місяця, від нього тягнеться смуга до шиї невидимої людиноподібної істоти. Істота дивовижна: замість рота у неї пташиний дзьоб. Перевертень? Напівлюдина, напівптах? І, мабуть, злобливий. Недарма місяць схопив його за горло так, що він широко роззявив дзьоб, задихаючись, і безпорадно підігнув ноги.

Але все це тільки здогади. Розшифровка міститься у фольклорі. У саамів зберігся переказ про злу чаклунку, яка намірилась забрати в місяця світло. Обернувшись птицею, полетіла до нього. Але місяць виявився сильнішим зловмисниці, притягнув її і навічно залишив у холодних просторах неба. Цей же сюжет знайшов відображення і в «Калевалі». Там теж розповідається про злу чаклунку Лоухи, яка вміла обертатись птахом, і про те, як покарали її за те, що вона викрала у людей небесні світила.

Навіщо ж зобразив художник у святилищі цю сценку? Здогадатись неважко. Злі сили подивляться на малюнок і злякаються: вони згадають, яке жахливе покарання чекає всякого, хто посміє підняти руку на сонце або місяць!

Ось ще малюнок: олень тримає на спині коло. Коло означає сонце. Значить, олень везе сонце. Який сенс цієї композиції? Роз’яснює його саамський міф.

Виявляється, сонце об’їжджає світ вранці на ведмеді, а ввечері – на олені. Вечірній шлях небезпечний: сонце опускається в пекло, де може стати здобиччю злих сил. Важливо, щоб в цей час під сонцем була свіжа, міцна тварина. На скелі, зверненій в бік занепаду, в бік царства смерті, художник робить потрібне зображення. Висічений в твердому граніті олень незламний, він витримає будь-які випробування. Сонце на ньому здійснить свій важкий шлях в нижній світ і знову повернеться на небо до радості людей і тварин.

… Чоловік стоїть на рибі. Навіщо він на неї видерся? І що це за риба таких незвичайних розмірів? Послухаємо саамів. Ще в XIX столітті вони вірили, що їх шамани знали дорогу в нижній світ і частенько їздили туди. Там вони отримували від померлих предків цінні відомості: яка доля очікує, тих, що живуть на землі, як зцілити хворого, де знайти зниклих оленів. Перевозили їх у пекло постійні її мешканці – величезні риби.

Висікти в камені образ шамана, якого риба перевозить в нижній світ, значить закріпити такий порядок навічно.

А тут зображено якесь древнє божество, озброєне магічними жезлами. Споряджаючи родичів в загробний світ, карели клали такі жезли в їхні могили на Оленячому острові. Для чого працював художник, пояснює «Калевала». Вороги повісили героя на дубі. Але повішений не розгубився:

Он в коре рисунки режет.
Ствол дубовый разрисован:
Он мужей с мечами сделал,
По бокам приделал копья…

Герой чудесним чином врятувався, виручили магічні малюнки! І ось на скелі божество з списоподібними жезлами, як беззмінний вартовий, стоїть на вічному посту і охороняє світ живих. Малюнки священного сонячного диска … Дивишся на них і згадується радісний гімн з «Калевали»:

По утрам вставай ты, солнце,
С нынешнего дня вовеки!
Каждый день приветствуй счастьем.
Чтобы росло богатство наше.
Чтоб к нам в руки шла добыча,
К нашим удочкам шла рыба!
Ты ходи благополучно.
На пути своем блаженствуй,
К красоте венчай дорогу,
Отдыхай с отрадой ночью!

Розшифровка міфологічного сенсу наскальних зображень нагадує читання письмен, зроблених на давно забутій мові, за допомогою двомовного напису – білінгви. Тут роль білінгви грає комбінація із стародавнього малюнка і міфологічного оповідання, що дійшло до нас, якщо і те і інше передають один і той же сюжет. Живе слово найкраще пояснює загадкові риси німого малюнка.

Автор: К. Лаушкин.

P. S. Духи вещают: Пришла в голову идея, а почему бы не начать новый бизнес, скажем, печатая разнообразные открытки с изображенным на них художественным творчеством древних каменотесов-художников. Таких еще не было, а раз так то будет на них спрос, ведь все новое это хорошо забытое старое.