Індійський театр у пошуках свого коріння

Posted by on October 16, 2016
Журнал Пробудження

Індійський театр

Індійський театр — складне мистецтво зі складним набором вмінь, демонстрованих артистами, що підготовляють і здійснюють всю виставу, творячи словесні, просторові й зорові зразки. Форми народного театру, такі як «Ягра» з Бенгалії, «Тамаша» з Махараштри, «Наутанкі» з Уттар Прадешу, Раджастану і Пенджабу, «Бхаваї» з Гуджарату, «Якшагана» з Карнатаки і «Терукугту» з Таміл Наду, — репрезентують широкий діапазон використання гриму, пісні, танцю, міміки, імпровізаційного гумору, фарсу або стилізованої дії, ба навіть акробатики.

Ці народні театри демонструють цілий феєрверк говірок, танців, одягу, манер, гумору, легенд, прислів’їв та дотепів відповідних регіонів. Талановиті актори нерідко звертаються безпосередньо до глядача — участь глядача є фірмовим знаком індійського народного театру — і часто імпровізують. Вони схильні до змішування різних настроїв і дисциплін, час від часу втручаючись у пісні й танці, тож буває, що хор співає діалоги. Як наслідок, постає форма драми, що твориться з розкутої свободи вираження і дає селянам складний емоційний досвід у середовищі, де ідеї можуть невимушено поширюватись.

Народним формам притаманні свої сценічні умовності та творчі стилі. Сценографія не є реалістичною, сцена звичайно є вільним простором, яким маніпулюють актори з допомогою стилізованого і символічного гриму, закодованої ходи, хореографічного дійства та символічної жестикуляції. Зміна місця засвідчується рухом та словами частіше, ніж зміною декорацій.

Народний театр успадкував чимало класичних умовностей санскритського театру. Класичний «Сутрадхар», або оповідач, виступає у численних тубільних театрах, а класичний «Відушак», або блазень, з’являється під різними іменами у різних регіонах:«Конангі», «Комалі» або«Джутхан Міан». Ці вічно юні вистави весь час оновлюються. Космічні або символічні битви між силами добра та зла, міфологічні історії і легендарні романтичні казки чергуються з коментарями на поточні соціальні й політичні теми. Одна з причин виживання народних п’єс — у їхній здатності пристосовувати давні теми до мінливих умов життя і висміювати останні місцеві події.

З розпадом традиційної культури і зростанням впливу індустріального суспільства народний театр поступово втрачає свій мистецький характер і життєвість. Потужні сили глобалізації у поєднанні з агресивним іміджем та цінностями Заходу ускладнюють згубну дію 200-річної колонізації, яка вже завдала струсу традиційній індійській культурі. Потужні урбаністичні впливи справляють телебачення та кіно, у чиєму затінку опинилася сільська драма.

Водночас чимало індійських режисерів вважають, що театральні форми, запозичені в Заходу, є неадекватними проектам соціального оздоровлення, способові життя, культурним зразкам і проблемам народу Індії загалом. З тих пір, як театральні актори є в усьому світі, вони зацікавлені у налагодженні тісних взаємин між театром і народом, і це — причина того, чому вони повинні більше використовувати живі традиції давнього театру.

На превеликий жаль, немає більше взаємообміну між міськими і сільськими традиціями в індійському театрі. Певні провідні театральні групи у Калькутті, Бомбеї та Делі запровадили експерименти такого типу, але їх обмаль. Звісно, наслідки їхньої роботи залежатимуть від гнучкості самої театральної форми і здатності протистояти потужній навалі комерційних кіно- і телевізійних комедійних шоу та серіалів, а також співіснувати з ними.

Автор: Ромен Майтра.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers