Підроблені картини: як розпізнати фальшивку

Posted by on

Підроблені картини

Точно так само, як у кожної людини — свій почерк, так і кожен живописець володіє тільки йому властивим художнім «почерком». Дослідження, порівняльні аналізи встановили це з достатньою точністю. Навіть у самого вправного фальсифікатора де-небудь обов’язково «проб’ється» власна рука.

Як правило, фальсифікатор не знає подробиць, окремих деталей, або забуває про них. Мальскат на одній зі своїх фресок, що нібито відноситься до XIII століття, зобразив індика. Він не знав, що цей заморський птах з’явився в Європі тільки після відкриття Нового Світу. Одяг, начиння, меблі, знаряддя праці, внутрішнє оздоблення кімнат, архітектурний стиль будівель, прикраси, зачіски, взуття, квіти, овочі, птахи, тварини, риби — все це і багато іншого повинно бути піддано самому ретельному розгляду. Коли мова йде про минулі епохи, фальсифікатор майже завжди допускає помилки.

Правильна перспектива була знайдена не відразу. Від виникнення бажання передати тривимірність світу і до здійснення цього бажання – чимало води витекло. Правила перспективи в ранні століття були іншими, ніж зараз. Так, наприклад, картина, що враховує лінійну перспективу, ніколи не могла б виникнути в XIV столітті, бо її вперше вдалося передати тільки в XV столітті італійцеві Брунеллеско.

Мікрохімічний аналіз розкриває секрети фарб, сполучних засобів, грунтовки. Слід додати, що голландцеві Вільду вдалося розробити хронологічну таблицю античних, середньовічних і сучасних фарб. Так, наприклад, відомо, що голландські майстри XV і XVI століть вживали для блакитної фарби тільки натуральний ультрамарин і азурит, а синтетичний ультрамарин з’явився лише в 1831 році, кобальт ж — в 1802 році. Для білої фарби старі майстри вживали олово, а цинкові білила з’явилися вперше в 1834 році, хромова жовта і кадмієва жовта фарби почали виготовляти теж тільки в XIX столітті.

підробні картини

Мікрофотографія дозволяє побачити «почерк» художника. Саме тому вона стала важливим засобом критично-стильового аналізу.

У 1936 році знаменитий саркофаг з Черветері, один з найбільш відомих експонатів Британського музею, саркофаг, який вважався шедевром етруського мистецтва V ст. до н. е., раптово перекочував в льох музею. Причина? Як вдалося встановити, цей саркофаг був виготовлений в XIX (!) столітті нашої ери. Виробник – П’єтро Пінеллі, італійський муляр і за сумісництвом фальсифікатор.

Якийсь грецький колекціонер придбав в 1957 році «ранню» ікону. Коли, вже після покупки, «Стародавній шедевр» піддали ґрунтовній експертизі, з’ясувалося: фальшивка.

Зроблений розшук допоміг встановити: в передмісті Парижа існувала ціла фабрика, що поставляла в Америку і в Англію десятки таких ікон. Сімнадцять з них потрапили в музеї.

У листопаді 1958 року в каталозі Державного Віденського аукціону Доротеум серед інших експонатів з’являється згадка про «готичну скульптуру Мадонни». Про неї йдеться, що це – робота бургундського різьбяра по дереву, що відноситься приблизно до 1380 року. Це підтверджено трьома фахівцями. У мистецтвознавчій літературі з’являються відповідні повідомлення. Їх передруковують газети. «Мадонна» стає однією з сенсацій!

В кінці цього ж листопада фотографія «Мадонни» потрапляє на очі південнотирольському різьбяреві Рифессеру. У «готичному шедеврі XIV століття» він впізнає власне творіння! Торговець Йозеф Ауер, якому Рифессер продав свою мадонну, зовсім не видаючи її за старовинну і за нормальну ціну в триста шилінгів заявляє: Я просто хотів посміятися над невіглаством аукціонників. Коли суд почав розбирати цю справу, з’ясувалося, що «гуморист» Ауер в попередньому році за великі гроші, і теж видавши її за давню, на цьому ж аукціоні продав ще одну статуетку Рифессера. Найсмішніше в цій історії, що від Рифессера зажадали довести своє вміння: експерти з Доротеума не могли повірити, що «Мадонни» зроблені в ХХ столітті! Втім, врешті-решт, зробивши відповідні аналізи, вони визнали свою помилку.

З 1911 року в Мюнхенській Старій пінакотеці зберігався портрет іспанської королеви Марини-Луїзи. Вважалося, що роботи Гойї. Керівник музею, який придбав картину, був фахівцем у творчості Гойї, і навіть написав про нього книгу. Проте, в 1958 році з’ясувалося: підробка, друга половина XIX століття. Рентгенівські промені та відповідні хімічні аналізи довели це.

Французький колекціонер Етьєн Казальє придбав в 1958 році картину Фрагонара. Два експерти засвідчили її справжність. Але черв’як сумнівів гриз щасливого власника. Очевидно тому він піддав картину ще одній експертизі, цього разу ґрунтовній і багатосторонній.

З’ясувалося, що він даремно викинув 126 000 марок. Копія того не коштувала. У липні 1959 року при дослідженні з’ясовується, що під живописом однієї з картин Мурільо, що знаходилася у Ватиканській пінакотеці, є ще одна картина — ландшафт XVII століття. Хімічні проби свідчать: «Ландшафт» не менше століття піддавався впливу світла і повітря. Таким чином «Мурільо» виник ніяк не раніше, ніж через століття після смерті майстра.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers