Таємниця посмішки Джоконди. Частина друга.

Posted by on October 31, 2016

посмішка Джоконди

Кажуть, що Леонардо продав знаменитий портрет Франциску І – за чотири тисячі скуді, або дванадцять тисяч франків. У ту пору це була ціна приблизно 12 000 кілограмів срібла. Близько 1584 року італієць Ломаццо бачив портрет у Фонтенбло. Прикрашав портрет стіни «Золотого салону» у Фонтенбло і в 1642 році. Але за сімнадцять років до того, в 1625 році, відомий нам дель Поццо вважав за потрібне відзначити, що картина в поганому стані. Однак він же залишив захоплений опис шедевра. І розповідь про те, як Мона Ліза ледь не здійснила подорож за море. Герцог Бекінгем, який приїхав до Франції за юною Генріетою, нареченою короля Англії, Карла I Стюарта (той самий Бекінгем, що за запевненням Олександра Дюма виявився замішаним у справі про підвіски королеви), буквально закохався в картину. Він так наполегливо говорив про це французькому королю Людовику XIII, що той вже почав всерйоз подумувати, чи не презентувати її всесильному фаворитові англійського короля.

Але його відрадили від цієї затії. Приблизно через півстоліття картину перевезли до Лувру – в ту пору це був королівський палац. Запевняють, що якийсь час вона перебувала в Версалі, що вона, аж до 1804 року, висіла над ложем Наполеона в Тюїльрі. Перший консул, ставши імператором, віддав її у відкритий Національний музей.

Під час франко-пруської війни картину для збереження – німці підходили до Парижу – вивезли в Брест, і тому, в Лувр, вона повернулася лише через рік. А сорок років по тому, в 1911 році, з картиною трапилася велика неприємність.

Понеділок, як відомо, важкий день. Того понеділка, 21 серпня 1911 року, надзвичайна подія поставила на ноги не тільки всіх співробітників Лувру, але і мало не всю паризьку поліцію. Було від чого схвилюватися: гордість Національної галереї, найзнаменитіша її картина і в той же час сама знаменита картина Леонардо да Вінчі – чудова Джоконда – зникла.

Вдалося знайти раму від картини, скло (встановлене незадовго до того через почастішання випадків псування картин). І ніяких слідів самої картини. Вірніше, один слід був: відбиток пальця. Перевірку пройшли всі 257 співробітників Лувру. Навіть директор. І марно.

Обшукали всі приміщення Лувру – 98000 квадратних метрів. І нічого не знайшли. На тому місці, де висіла картина, сиротливо стирчали чотири гаки. Два були зайвими: практично вона висіла на двох. Втім, тепер не були потрібні навіть ці два. Були різні припущення, у тому числі і таке (його поширили схильні до сенсацій журналісти), що, мовляв, загадкове викрадення справа рук якогось їх підприємливого побратима: хороший матеріал для «статті-бомби» про порядки в Національному музеї – «Як мені вдалося вкрасти гордість Луврської колекції». Довго чекали, чи не з’явиться цей журналіст. Але марно.

Пообіцяли одну премію, потім другу. Одна з газет навіть повідомила, що вона згодна не тільки сплатити 45 000 франків, а й гарантувати безкарність «пустуна». І теж марно. Два роки і три місяці про викрадену картину не було ні слуху, ні духу.

Італійський антиквар Альфредо Джорі в кінці листопада 1913 року одержав поштою лист. Написаний корявим почерком на дешевому папері, він не вселяв особливої довіри.

У листі (за підписом якогось Вінченцо Леонарді) сказано, що він сповнений рішучості повернути своїй батьківщині прославлений італійський шедевр. Правда, палкий патріот не бажає віддати картину безоплатно. Правда, він, очевидно, не дуже сильний в історії: чомусь вважає, що картину свого часу в числі інших трофеїв мистецтва вивіз до Франції Наполеон.

Але все це деталі. Відповідати чи ні? Джорі радиться з Поджі. І вступає в переписку з незнайомцем. Проходить трохи часу, і в невеликому готелі відбувається зустріч Джорі і Поджі з Леонарді. Але одночасно і з Джокондою. Це було 11 грудня 1913 року. Оригінал або підробка? Поджі розглядає картину і бачить: на звороті зберігся номер каталогу і печатка Лувра.

Заарештувати Леонарді не склало великих труднощів, поліція була попереджена. Замість п’ятисот тисяч франків, які Леонарді вимагав за свій скарб, він отримав тюремну камеру і тюремну юшку. Під час арешту з’ясувалося справжнє ім’я Леонарді – Вінченцо Перуджа. Італієць, маляр, 32 років, жив – на заробітках – у Франції.

Перуджа час від часу працював в Луврі, і тому йому було неважко проникнути в галерею. Він увійшов туди разом з декількома іншими робітниками, і був дуже задоволений, коли переконався, що в «Квадратному салоні», де висіли полотна італійських художників, нікого з охоронців не виявилося. Був понеділок, важкий день, годинник показував восьму, музей був закритий, а зберігачів зібрали на черговий інструктаж. Швидким рухом Перуджа зняв картину з гаків, перетнув «Квадратний салон» і опинився в «Залі семи метрів». Крізь замасковані двері він вийшов на маленьку драбину, яка вела у двір Сфінксів. На майданчику він зупинився, вийняв картину з рами – благо вона невелика, 54X70 сантиметрів – і сховав під блузою.

Двері, що ведуть у двір, були замкнені, і Перуджі, здавалося, не залишалося нічого іншого, як зламати замок. Але тут, на його щастя, зверху став спускатися якийсь служитель. Прийнявши Перуджу за хранителя музею, він відімкнув двері. І знову везіння: ворота широко відкриті, у дворі ні душі.

Найцікавіше, що двома місяцями пізніше, в жовтні, поліція згадує про сезонних робітників, які час від часу працювали в Луврі. І починає їх допитувати і обшукувати їх житла. У тому числі – і Перуджі. Але його саморобний чемодан був з подвійним дном…
І ще одне. Пам’ятайте, на рамі був відбиток пальця? У Перуджі, так само як і у всіх інших, зняли відбитки пальців правої руки. Але він був шульгою. І слід на картині був від пальця лівої руки.

У неділю, 21 грудня 1913 року, у віллі Медичі в урочистій обстановці Джоконда була передана французькому послу.

…Процес Перуджі розпочався 4 червня 1914 року під Флоренції. Обвинувачений докладно розповів, як було скоєно викрадення, але продовжував наполягати на тому, що зробив це з «патріотичних» спонукань. Втім, ні суд, ні широка публіка не могли з якою б то не було часткою довіри поставитися до його слів. Джорі і Поджі підтвердили, що обвинувачений просив за картину 500000 лір, та й він сам, врешті-решт, визнав це. До того ж з’ясувалося, що деякі темні справи за Перуджею водилися і раніше. Експертиза встановила: Перуджа не божевільний, проте чоловік малорозвинений і не дуже грамотний.

Прокурор зажадав трьох років в’язниці. Суд постановив: рік і п’ятнадцять днів. Але апеляційний суд знизив покарання, і Перуджу засудили до семи місяців в’язниці з заліком попереднього ув’язнення. Оскільки тим часом ці сім місяців минули, то 29 липня 1914 року його випустили на свободу.

Але за ті ж сім місяців до цього, в січневій книжці журналу «Мистецтво», що виходив у Парижі, з’явилася стаття Андре Шарля Копп. Вона була названа: «Чи є Джоконда портретом Мони Лізи?»

Джоконда в Луврі

Ми не будемо зараз простежувати в подробицях аргументацію Копп. Нам важливо інше: сумнів був закладений. І сенс міркувань Копп коротко зводився до того, що:

а) Джоконда безперечно творіння да Вінчі,
б) Питання, однак, ось у чому: чи дійсно це портрет Мони Лізи або ж це портрет зовсім іншої жінки?

З двох цих посилок з необхідністю витікала третя: якщо (як це не неймовірно!) на Луврському портреті зображено над прославлена флорентійка, то хто ж тоді? І чи зберігся в спадщині да Вінчі справжній портрет дами з Флоренції?

- Нісенітниця, – сказали, прочитавши статтю Копп, фахівці з творчості да Вінчі. – Просто сенсаційна вигадка. Несерйозно. Всі знають, що Джоконда є Джоконда. Хіба не про неї писав Вазарі? Хіба не про неї писали і інші сучасники? Або, у всякому разі, люди, що бачили картину?

Але, можливо, варто було все-таки задуматися над деякими важливими обставинами. Наприклад, над тим, що Вазарі, судячи з його опису картини, сам ніколи Джоконди не бачив і розповідав про картину, ймовірно, з чужих слів. В основному він її описав досить точно? Вірно. Але чи це є доказом, що на картині, яку описав Вазарі, зображена саме Джоконда?

Далі буде.

Автор: А. Варшавський.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers