Вікна в архітектурі, мистецтві, символізмі

Posted by on March 28, 2017

вікна в архітектурі

Почати, мабуть, потрібно з того, що колись вікон не було. Архітектура народилася з потреби відгороджуватися, відокремлювати. Стіни та дах — першооснова архітектури поділили простір на дві різко не рівні і протилежні за властивостями частини. Світ внутрішній — обмежений і замкнутий, застосований до наших масштабів і потреб, зручний, захищений від ворогів і від стихій. Світ зовнішній — несумірний з людиною, безконечний і безформний, відкритий небезпекам.

Однак і всередині будинку людині потрібне світло і повітря. Їх впускали спочатку головним чином зверху, через отвори в даху, через вікна у внутрішні дворики. Але вже здавна з’явилися для тієї ж мети і отвори в стінах — вікна. Вони широко застосовувалися вже в інсулах — багатоповерхових будинках римської бідноти.

римська інсула

Простота і цілісність стіни була порушена, її конструкція послабилася і ускладнилася: поділ внутрішнього і зовнішнього простору виявився неповним, між ними відновився деякий зв’язок. Послаблюючи стіну, вікно має, звичайно, зберегти її міцність. Впускаючи в будинок світло та повітря, необхідно по можливості берегти внутрішнє тепло, перегороджувати шлях вітру і дощу. Допускаючи погляд зсередини назовні, вікно має стати перешкодою настирливій цікавості ззовні, з’єднуючи простору, має залишатися непрохідним для ворогів будинку. Різні вирішення цих непростих завдань в різних умовах і обставинах і визначали собою все різноманіття конструкції та архітектури вікон в різних країнах протягом століть зміни архітектурних стилів.

Зауважимо, що ці рішення ніколи не були тільки технічними. У пристрої та оформленні вікна архітектор, свідомо чи мимоволі, запам’ятовував свої уявлення про життя — про належну йому ступінь відкритості або замкнутості, про певні властивості національного характеру, про відносини людини до простору, часу зовнішнього та внутрішнього.

Ці проблеми самим практичним чином вирішувалися людиною, яка визначала розміри і кількість отворів в стінах свого житла, їх конструкцію та архітектурне оформлення.

І тому прості ряди вікон на фасаді будинку можуть бути не лише художньо виразними, але і можуть багато розповісти про світ живучих (або які жили раніше) за ними людей.

Були часи, коли вікнам ледве-ледве дозволялося порушувати монолітність стіни. Вузькою щілиною прорізали воно товщу каменю або дерева. В кам’яній кладці таке вікно-щілина витягувалось вертикально і перекривалося зверху кам’яним блоком або зводилося арочкою. Здебільшого воно ще не мало лиштви, що візуально збільшує розмір отвору і додає вікну характер самостійної архітектурної форми. Але в товстих кам’яних стінах глибокі віконні ніші нерідко розширювалися всередину і назовні — це дозволяло пропустити більше світла саме через маленький отвір. І в укосі вікна був виразно видний глухий масив стіни — це робило фасад ще більш неприступним і потужним на вигляд. Будинок повинен був здаватися фортецею, та й насправді був нею. Це майже однаково відносилося і до житлової вежі — донжону середньовічного лицарського замку, і міського житла, і навіть до церкви.

вікна в середні віки

Варто вікну середньовічного будинку трохи розширитися, перестати бути тісною щілиною, і йому потрібний був спеціальна захист. Поперек отвору піднімалася кована решітка. Спершу це була проста залізна смуга, іноді «заїршана», тобто надсічена по краях навскіс, з відтягнутими і відігнутими в сторони кінцями надрізів. Потім, по мірі розвитку ковальського мистецтва і в міру зміни архітектурного значення вікон, звідси підуть все більш ошатні і складні залізні візерунки, ковані мережива, що надійно захищають отвір, але на вигляд легкі й повітряні, розквітаючі в перетинах зігнутих стрижнів фантастичними листями та квітами. Тюремна жорсткість простої решітки ріже око, заважає радіти світлу, що ллється крізь неї. Тому решітка прикрашається ошатною дрібничкою, лише для прикраси вставленою в отвір.

Зустрічалися також у середньовічній — візантійській та романській — архітектурі кам’яні грати, ажурні, але і масивні заповнення віконних прорізів, що майже повертали вікно до початкового масиву стіни. Але чи не від них пішли потім майже невагомі на вигляд кам’яні мережива, що заплітали величезні вікна готичних соборів?

вікна в готичному стилі

Готика змінила конструкцію стіни і перекриттів. Вся тяжкість і розпір склепінь були перенесені на їх кути, лягли на масивні стовпи і винесені назовні контрфорси. Звільнена від навантаження стіна розкрилася вікнами, що пронизали світлом величезний простір церкви. Але ці гігантські вікна від стовпа до стовпа зажадали надійного скління. Між тонкими кам’яними колонами, що розділяють їх на частини, з’явилися фігурні свинцеві плетіння з різноманітними за формою і кольором пластинками скла.

Решітка охороняла будинок тільки від ворога чи злодія. Від холоду і вітру, від води та снігу потрібний був інший захист. Ймовірно, перші вікна, що з’явилися в елліністичній Греції і Римі, взагалі не мали заповнень. Пізніше їх затягували риб’ячим міхуром, папером (у країнах Далекого Сходу), заповнювали прозорими платівками слюди, скріпленими свинцем. Слюдяні візерункові окончіни з російських теремів і церков XVI—XVII століть збереглися, їх можна бачити в музеях. Всі ці матеріали більш або менш пропускають світло, але побачити що-небудь через них не можна. Тому настільки природний для нас погляд із закритого вікна назовні не був можливий для мешканця середньовічного будинку — йому потрібно було для цього відкрити раму.

І навіть застосування скла далеко не відразу робить вікна справжніми «очима» будинку. Хвилясті, як пляшкові дінця, кружечки скла, що вставлялися в стародавні рами, трохи прозоріше слюди. Гігантські вікна готичних соборів не розкривають, як це може здатися, будівлю назовні. Сяючі кольоровим склом ошатні і плоскі картини вітражів заповнюють їх, зупиняючи погляд, замикаючи його у внутрішньому просторі великого церковного залу. Він весь пронизаний і просвічений променями яскраво забарвленого світла, наповнений неземним сяйвом кольорового повітря, що не має нічого спільного з буденним денним світлом зовні. Сяйво це ллється зверху — не «з вулиці», але як би прямо зі світового простору.

вікна у готичному соборі

Готичний собор — замкнутий світ, який прояснює душі молільників у храмі. І, нарешті, в картинах раннього Відродження, в італійському та нідерландському живописі XV століття ми бачимо часто в глибині, за спиною Мадонни відкрите, осяяне світлом вікно з шматочком блакитного неба, далеким краєвидом або міською вулицею. Світ внутрішній, домашній і світ зовнішній існують ще в цих картинах як би самі по собі. Вони несумірні, зображені в різних масштабах і часто не з однієї точки зору. Перехід з одного в інший не передбачається. І все-таки ідея вікна як засобу спілкування, що зв’язує внутрішній світ будівлі із зовнішнім, тут вже народилася і далі зміцнюється та розвивається. А разом з тим вікно отримує відповідне символічне значення. Вже Леонардо да Вінчі, прославляючи людське око, називає його «вікном душі»: «Воно вікно людського тіла. Через нього душа споглядає красу світу і насолоджується нею». Вікно, відкрите в світ, вікно — як картина Всесвіту відтепер стає одним із постійних образів людської культури, що збагачують і літературу, живопис.

Далі буде.

Автор: Ю. Герчук.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers