Помітно змінюється в цю епоху і роль вікна в архітектурі будівлі. У середні віки розташування вікон на фасаді нерідко виявлялося вибагливим, позбавленим симетрії, як ніби випадковим. Якою б виразною не здавалася нам ця мальовнича асиметрія, все-таки положення і форма вікон визначалися тут насправді не зовнішньою композицією фасаду, а внутрішнім устроєм будівлі, необхідністю дати більше світла одним приміщенням і скупо висвітлити інші. За ритмом вікон, великих і маленьких, розташованих на різній висоті, зібраних групами або розкиданих поодинці, легко читалося зовні все розташування кімнат, переходів і сходів. Завдяки цьому вся будівля нагадувала живий, складно влаштований і здатний до подальшого розвитку організм. У нього могли включатися, не порушуючи художньої цілісності, і нові прибудови або надбудови, зі своїми, не подільними під вже наявні вікнами.

Італійські палаци епохи Відродження вивели на свої фасади рівномірні чіткі ряди однакових величезних вікон. Здавалося б, ці будівлі ще більше розкрилися назовні, проте за їх правильними, строго симетричними рядами отворів майже нічого не можна сказати про реальний устрій, про внутрішнє розташування будинку. Вікно стало тепер одним з основних архітектурних елементів фасаду, засобом його зорової організації, що виявляє досить абстрактну, абстрактну від реального устрою будівлі логіку його побудови. На зміну колишній органічності прийшов строгий математичний порядок.

Живописці Ренесансу в Італії та на Півночі ставили в своїх картинах вікна фронтально, щоб можна було бачити крізь них далі пейзажу, міську вулицю або хоч шматочок блакитного неба. А ось у побутових картинах «малих голландців» XVII століття вікно часто розташоване навскіс, де-небудь на бічній стіні, а то й зовсім за рамою картини. Тим не менш вікно тут грає важливу роль, і ми ясно бачимо, де воно знаходиться — он там, звідки ллється в кімнату м’яке і тепле світло, звідки падає на плитки підлоги сонячний відблиск і, здається, повільно повзе до пологу спальні.

Голландське вікно зі своїми дрібними скельцями в тоненьких свинцевих обкладках начебто не розкриває будинок назовні, воно лише втягує в затишно замкнутий чистенький інтер’єр світло і повітря, але затримує, залишаючи за стіною всю міську суєту, пил і шум. А в сонячному, світловому малюнку вікна, майже відчутно, на очах пересувається навскіс по білій колоні пустої протестантської церкви, художнику вдається, здається, запам’ятати не тільки простір, але і час, що нечутно тече разом з рухом сонця по небу…

Вікно у голландців активно формує, насамперед, внутрішній, замкнутий світ житла, його м’яке середовище. Воно не тільки будує світлом простір, але й одухотворює його, наповнюючи тихим, нечутним життям.

Багато вікон — будинок виглядає ошатно і багато. Але скромний і розважливий народний смак по-старому волів невеликі вікна і нечасто поставлені — за ними тепліше, менше протягів і не так витрачаються дрова. «Той будинок збудований без жодного розрахунку, на панську руку, весь у вікнах, яких рахунком до осьмнадцяти і вагою у два з половиною аршини» — так скаржиться на початку XIX століття священик, який відмовляється купувати будиночок свого попередника.

Сувора система композиції фасаду не залежала тепер від внутрішнього розташування приміщень, і тому траплялося, що необхідне з точки зору композиції вікно потрапляло в те місце, де воно було зовсім не потрібно або навіть зайве, наприклад, на торець внутрішньої стіни. У цих випадках стали застосовувати «помилкові» вікна, тобто плоскі ніші, оброблені і оформлені зовні, як звичайні вікна. Всередині ніші можна було написати палітурку рами з темно-сірими прямокутниками замість шибок — здалеку таке вікно було схоже на справжнє.

А одного разу в невеликому містечку я побачив помилкове вікно в будинку першої половини позаминулого століття, заповнене пишною ліпною завісою з гіпсу. Випадок рідкісний, та, мабуть, анекдотичний — хто ж вішає фіранку на вікно зовні? Зовнішньою огорожею вікна, крім наглухо вправлених в отвір решіток, здавна служили закриті на ніч віконниці, а в сонячних країнах — дерев’яні ґратчасті жалюзі, що пропускають розсіяне світло, але закривають дорогу прямим променям. Зате зсередини рухоме матерчате драпірування отвору — прозоро-легке або важке, глухе — виявляється тим більш необхідним, чим ширше і більше стає з часом саме вікно, чим тонше його палітурка, чим прозоріше і світліше скла. Ці ефемерні, мінливі в залежності від стилю і моди, смаку і побутових звичок приналежності вікна, захищають кімнати від протягу, надмірно яскравого зовнішнього світу або від нескромних поглядів, що також не повинні бути забуті в загальній еволюції вікна.

Проте як не закривайся від вулиці, інший раз так тягне відкинути ці фіранки, розкрити раму, визирнути з тісноти в навколишній світ… В 1786 році німецький художник В. Тишбейн намалював великого Гете зі спини, висунутим з головою і плечима з кімнати в невеличке віконце. Як не конкретна ця скромна, очевидно, натурна замальовка, у ній відчувається символічний сенс — відкритість особи, її прийняття, прагнення вдалину.

Цей погляд з вікна назовні, в нескінченні простори природи, став особливо значущим в мистецтві німецьких романтиків початку XIX століття. У них прагнення до недосяжного, контраст буденного і приватного з загальним, великим і вічним набули значення кардинального духовного конфлікту. Вікно в їх живописі поділяє і пов’язує вже не просто кімнатний та природний простори, але два світи, дві протилежні філософські субстанції. І тому витончена жіноча фігурка біля вікна в картині К. Д. Фрідріха опинилася в світовому мистецтві одним з найбільш поетичних образів мрійливого прагнення до невідомого.

Вікно — символ мрій і надій, таємничого поклику «туди» — міцно займає своє місце в літературі романтичної епохи, а з нею разом входить у побут, часом зовсім не романтичний:

Зимою ставни закрывались рано,
Но летом до ночи растворено
Все было в доме. Бледная Диана
Глядела долго девушке в окно.
(Без этого ни одного романа
Не обойдется: так заведено!)
(Пушкін, «Будиночок в Коломні»)

Але є вікна, спеціально призначені для погляду зовні,— вікна торгових приміщень, магазинні вітрини, заставлені привабливими товарами, все більш величезні і численні. Вони вимагали спеціальних конструкцій і величезних суцільних стекол багатометрової висоти та ширини.

Втім, у короткому нарисі не перерахувати всілякі форми і різновиди вікон, що виникли протягом століть. З початку нашого століття вони стають особливо різноманітними. Стиль модерн, свідомо зруйнував звичні, окостенілі форми старої архітектури, створював вікна химерних, примхливих обрисів, незвичайних пропорцій. З’являються згини, іноді розгалужені плетіння, віконні прорізи різних форм і розмірів утворюють на стіні будинку вільну і складну, іноді примхливо манерну композицію.

Конструктивізм 1920-х років повертає архітектурній композиції лаконізм, строгу логіку, чітку прямолінійність обрисів. Але вікно вже не повертається до колишніх пропорцій. Стіна в цій архітектурі звільнена від навантаження, тяжкість будівлі перенесена на каркас, захований всередині будівлі. Тепер вікно може прорізати стіну по горизонталі суцільною стрічкою, може вільно перетинати навіть кут будівлі.

Горизонтальні смуги скла вносять в архітектуру незвичні ритми. Наочно демонструючи зміну конструктивної системи, вона знімає відчуття масивності стін, будинок стає легким, повітряним. Всередині таке вікно заливає приміщення рівним світлом (на цьому енергійно наполягав винахідник горизонтального вікна Ле Корбюзье). І нарешті, «лежаче» вікно трансформує звичну нам систему координат, змінює способи відчувати себе в просторі — воно дає перевагу горизонтальному, панорамному руху погляду.

Автор: Ю. Герчук.