Сікстинська капела Мікеланджело. Історія великого творіння.

Posted by on

Сікстинська капела

Колись він знав це приміщення так само добре, як в’язень свою камеру. Та він і був, власне, цим в’язнем, невидимим ланцюгом прикутим до своєї роботи. Чотири роки, з 1508 по 1512, провів він тут, мало не в повній самоті, наодинці зі своїми думками і своїми фарбами – на помості, прямо під стелею. Закінчивши розпис, він довго не міг дивитися вниз – нічого не бачив, і якщо йому треба було прочитати книгу або лист, піднімав їх вище голови і дивився знизу вгору. Спочатку, правда, у нього були помічники – п’ять художників, і серед них його друг Граначчі. Але він прогнав їх усіх: він вмів працювати тільки один.

Це була каторжна праця. Шістсот квадратних метрів – така була площа стелі. Але ж крім стелі, він розписав і люнети – арки між напівкруглими верхами вікон і сферичними трикутниками распалубок, розташованих над вікнами.

… Кілька разів він змушений був переривати роботу. Влітку 1510 року, коли, розлючений безпристрасною відповіддю художника «закінчу, коли зможу», папа в гніві вдарив його своїм ціпком. І восени, коли папа виїхав у Болонью, не сплативши за виконану частину розпису. Гроші були потрібні для продовження роботи. Довелося їздити за ними і раз, і другий.

Сікстинська капела

Йому заважав не тільки папа. Архітектор Браманте, суперник і недруг, спорудив такі ліси, що їх довелося переробляти повністю. Навіть дивно, як міг Браманте додуматися до того, щоб повісити платформу на мотузках, пробивши в багатьох місцях стелю!

А цвіль, зла зелена цвіль, мало не погубила фреску «Потоп»! А інтриги заздрісників і ворогів? Найімовірніше, все той же Браманте розпустив чутки, ніби папа незадоволений його роботою і хоче доручити Рафаелю завершити розпис. І ось тепер він знову в Сікстинській капелі. Там, де у всю довжину залу, на вісімнадцятиметровій висоті відображені його думи, його пошуки, його надії. Там, де він пробув мало не чверть століття. Там, де він не збирався більше бути.

Він знову повернувся до Риму. І на цей раз – він ще не знає цього – назавжди. І він знову повинен виконувати накази чергового папи. Цього разу Павла III. Чимало води втекло в Тибр за ці двадцять з гаком років. Але як і раніше розривають Італію на частини військові орди іноземних – французьких і іспанських – королів. Як і раніше йде жорстока міжусобна боротьба між великими і дрібними феодальними владиками. Італія? Її фактично немає: Мілан проти Риму, Рим проти Флоренції, Флоренція проти Мілану – всі проти всіх, таке положення справ.

Сікстинська капела

Ось вже перервалось коло великих італійських гуманістів. Давно вже немає в живих Піко де Ла Мірандола. Помер Рафаель. Помер геніальний Леонардо да Вінчі. Терор панує над розумом, все небезпечніше стає оспівувати велич людського духу, зберігати вірність ідеалам свободи і гуманізму. Все виразніше йде наступ на ідеали і ідеї Відродження. Важкі часи. Похмурі часи.

… У 1534 році, побувши трохи в Римі, він написав:

Отрадно спать, отрадней камнем быть
О, в этот век преступный и постыдный
Не жить, не чувствовать — удел завидный.

Але ще багато що повинні були побачити його очі. Він був вже немолодий, і він прожив важке життя. У свої шістдесят років він виглядав немічним дідом, зморщеним, згорбленим, втомленим. У нього боліли суглоби. Йому дошкуляли мігрені і невралгічні болі. Боліли зуби. Боліло серце. І незгладимим баченням перед його внутрішнім поглядом стояли події останніх років: облога Флоренції, загибель її свободи, поневіряння і переслідування, яким він піддався.

Він знав: якби не папа Климент VII, який виявив інтерес до його долі – не без користі, звичайно, бо папа хотів, щоб він закінчив надгробок в капелі Медичі, його родичів – не бути б йому в живих після того, як війська первосвященика увірвалися на вулиці Флоренції. Кілька тижнів переховувався він тоді на дзвіниці однієї з окраїнних церков, колишній член колегії дев’яти і начальник фортифікації Флоренції, до останньої хвилини залишався на своєму посту.

До того ж два роки тому він мав зухвалість відмовити герцогу Алессандро, який став правителем міста, в його проханні побудувати цитадель. Але не йому ж, учаснику оборони, республіканцеві, було допомагати тирану закабаляти Флоренцію, своє рідне місто, місто волелюбних майстрів і республіканських традицій.

Назад у Флоренцію тепер шляху не було. Чотири роки після загибелі республіки трудився він тут, в капелі Медічі. Він розумів: це викуп за те, що його амністували. І всі ці роки він жив у страху: герцог Алессандро, жорстокий і мстивий, ненавидів його. Хто знає, чи не звів би тиран з ним свої рахунки, коли помер Климент VII, якби він опинився в місті. Але йому пощастило, він був у Римі. Туди за два дні до своєї кончини його викликав Климент VII.

Капела Медичі

Капела Медичі.

Папа хотів, щоб він переїхав до Риму: розписати вівтарну стіну Сікстинської капели. Він погодився. Зрештою, краще було трудитися в Римі, в папській церкві, ніж повертатися в зганьблену Флоренцію, де йому загрожувала смерть. Його не залишили в спокої і після смерті Климента VII.

Новий папа, Павло III, ймовірно знав про ту обіцянку, що він дав Клименту VII. Втім, Павло давно вже носився з думкою зобразити на вівтарній стіні Сікстіни сцени «Страшного суду». Не допомогли ні посилання на нездоров’я, ні запевнення, що у нього договір, що йому треба завершити пам’ятник Юлію II. Папа і слухати не хотів. «Тридцять років, – вигукнув він – плекав я це бажання, і навіть тепер, ставши папою, я не можу його задовольнити! Я порву твій договір, і ти будеш мені служити, що б там не було». Згнітивши серце довелося дати згоду. Куди б він міг втекти з Риму? Де б міг сховатися від папського гніву?

Декретом від 1 вересня 1535 року він був призначений головним архітектором, скульптором і живописцем Апостольська палацу.

Папський наказ свідчив: перш за все, приступити до розпису в Сікстинській капелі. Зовні будівля була не дуже примітною. Але всередині Сікстинська капела була красива. Архітектор Джованні де Дольче, спорудив її в 1473 році при папі Сиксті IV, він володів, очевидно, і здібностями і смаком. Не дуже велика, майже прямокутна зала – сорок метрів в довжину і чотирнадцять завширшки – з високою, склепінчастою, майже плоскою в середній частині стелею, великими полуовальними вікнами, з візерунчастою залізною галереєю, що проходила під вікнами, і легкою мармуровою балюстрадою, яка відділяла власне церкву від притвору, вона справляла сильне враження. Ще в XV столітті кращі італійські майстри – Перуджіно, Боттічеллі, Росселі, Доменіко, Гірландайо, Пінтуріккьо розписали її стіни. Дванадцять зроблених цими художниками фресок зображували епізоди з життя Христа і житія Мойсея. А в простінках між вікнами були поміщені портрети пап. Правда, за їх достовірність було важко поручитись: Боттічеллі, Гірландайо, Фра Діаманті, які написали ці портрети, ніякими документальними даними в більшості випадків не володіли.

Сікстинська капела

Власне кажучи, всі розписи в капелі були давно завершені. І для того, щоб виконати наказ папи, треба було пожертвувати фресками Перуджа, що прикрашали вівтарну стіну. Мікеланджело подобались ці фрески. Але йому не залишалося нічого іншого, як наказати поставити нову стіну, впритул до старої. Він зробив її трохи похилою – верхній край виступав приблизно на півліктя. У жовтні 1535 року він почав роботу.

Чотирнадцять років перебував він у центрі флорентійської культури, навчаючись і творячи в «Садах» Лоренцо Медичі, в художній школі для обдарованих хлопчиків. Крістофор Ландіна, коментатор Данте, розкрив тут перед ним глибини безсмертної «Божественної комедії», поет і філолог Анджело Поліціано вчив гармонії вірша. Тут він чув піднесені слова філософа Піко Де Ла Мірандола, який стверджував, що чоловіку дано досягти того, до чого він прагне, і бути тим, чим він хоче. Він бачив знаменитого Савонаролу, який клеймив розпусту і пороки знаті, викривав продажне духовенство. Він навчався мислити широко, жити роботою, бачити правду.

Сікстинська капела

… Двадцять шість років було Мікеланджело, коли за замовленням вовнопрядильного цеху в своїй рідній Флоренції він взявся виліпити з величезної мармурової брили фігуру Гіганта – Давида.

Давид

Він і зараз стояв на одній з флорентійських площ, цей мармуровий гігант, гордий і нескорений. Знищивши республіку, завойовники не наважилися прибрати улюбленця городян.

… Як Мікеланджело після Давида не хотілося братися за розпис стелі Сікстинської капели! «Я скульптор, – доводив він папі Юлію II, – я скульптор, я нічого не тямлю в фресках». «Фреска – не моє ремесло», – не втомлювався повторювати він у листах. Але папа наполіг на своєму. Він був впертий і норовливий, той папа.

Але впертий і норовливий був і Мікеланджело. І він не любив, щоб йому заважали. Коли нетерплячий, не звиклий до відмов Юлій потайки пробирався в капелу, щоб хоч краєчком ока глянути на ненаписану ще роботу, художник кидав зверху дошки і папа змушений був рятуватись втечею.

Зрештою, папу все ж довелося пустити на ліси. Юлій II оглянув половину роботи – Мікеланджело ще не завершив її, і мовчки зійшов з вишки. Художник міг продовжувати. І хоча він іноді і скаржився на непосильні труднощі, хоча, сміючись над самим собою, і писав, що в нього від напруги виліз зоб на шиї, а живіт підповз впритул до підборіддя …, хоча і запевняв, як і раніше «не місце тут мені, я – не живописець», він, захопившись, працював з величезним захопленням.

Автор: А. Варшавський.

P. S. Духи віщують: Ще вельми цікаво, які будівельні матеріали використовувались на будівництві знаменитої Сікстинської капели та наскільки вони були дорогими по міркам тих часів? Звісно це сьогодні можна легко купити якісний профнастил у Києві, скажімо на сайті budmag.ua або ще десь, а як з матеріалами було в ті часи? Мабуть це питання з історії архітектури та будівництва ще чекає своєї відповіді.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers