Евристична діяльність людини

Posted by on June 6, 2013

эврика

Третю добу, не лягаючи спати, працює у конторки Дмитро Іванович Менделєєв. Здавалося б, все склалося в голові вченого, не потрібно ніяких нових даних, але всі спроби представити зібраний матеріал у вигляді таблиці, що відбиває зв’язок між властивостями хімічних елементів, безрезультатні. У стані крайнього стомлення Менделєєв засинає. «Бачу у сні таблицю, де елементи розставлені як потрібно, – розповідав він своєму учневі і близькому другу професору Л. І. Іностранцеву, – Прокинувся, негайно записав на клаптику паперу, тільки в одному місці згодом виявилась потрібною поправка».

Що сталося в мозку вченого, який процес привів його до створення Періодичної системи елементів, що відкрила нову сторінку в розвитку хімії? Ясно, що пояснити це, виходячи тільки з послідовного ланцюга пов’язаних один з одним міркувань, не можна. У розумовому процесі містилися деякі ланки, про які не зміг розповісти сам вчений, який зробив геніальне відкриття. Весь матеріал був у його розпорядженні і як би чекав тільки якогось процесу, щоб оформитись в єдине струнке ціле.

Такого роду процеси розумової діяльності людини, в яких є елемент здогаду, елемент неусвідомленості, називаються евристичними, а наука, що досліджує закономірності подібних процесів, – евристикою. У житті людини евристична діяльність має величезне значення. Лікар, що ставить діагноз у складному випадку захворювання, інженер, який створює нову конструкцію, полководець, який розробляє або здійснює план бою, слідчий, що розкриває заплутану справу …

Число прикладів евристичної діяльності нескінченно. Вона проявляється тоді, коли в розпорядженні людини відсутні готові логічні схеми дії (алгоритми) або коли неможливий повний перебір всіх варіантів вирішення поставленого завдання. Евристична діяльність як процес створення чогось нового, невідомого раніше відіграє важливу роль у пізнанні закономірностей природи і оволодінні її силами. Адже в переважній більшості випадків рішення наукових і технічних проблем не обходиться без евристичного процесу.

Взагалі логіки і математики, фізіологи і вчені намагаються з різних сторін підійти до розкриття механізмів евристичної діяльності людини. Чимала роль належить у цьому питанні психологічній науці і особливо тієї її області, яка отримала назву психології мислення.

«ЕВРИКА!» З далеких часів цим коротким словом – знайшов! – людина зазначала ті моменти свого життя, коли чудове осяяння, творчий підйом приводили її раптом до вирішення проблеми, над якими вона билась протягом багатьох років, до великого наукового відкриття. «Еврика!», – вигукнув Архімед, коли, приймаючи ванну в спекотний літній день, раптом усвідомив, «побачив» глибокий зв’язок, який існує між, здавалося б, далекими явищами природи.

Випадки раптового, як би відбувається поза волею і свідомістю осяяння, яке несподівано дозволяє «з місця» побачити рішення важкого, раніше здавалася незбагненного завдання, добре відомі. Вони бувають не тільки у великих вчених, винахідників. Кожна людина хоча б раз у житті переживала цей чудовий стан здогадки, який супроводжується зазвичай сильними переживаннями своєрідного торжества. Ось це «раптове бачення», дуже характерне для людського мислення, являє собою одну з найбільших загадок, яка коли-небудь виникала перед наукою – психологією.

Раптовий стрибок від безвиході у вирішенні завдання до повного його розуміння найчастіше називають «інтуїцією», навіть не намагаючись розкрити, що ж насправді стоїть за цим словом. Незрозумілість цього процесу, його раптовий прояв, невизначеність його зв’язку з волею і свідомістю призводило деяких філософів до розуміння інтуїції як якоїсь окремої від людини самостійної сили, як «демона» або навпаки «ангела», що діє за власним уподобанням.

Відомий французький математик Пуанкаре намагався довести, що не існує ніяких інших функцій, аналогічних тим, які він згодом назвав фуксовими. У продовженні двох тижнів він працював по кілька годин на день, перебираючи величезну кількість комбінацій, але не приходив до певного результату.

«Одного разу ввечері, – розповідає Пуанкаре, – я всупереч звичаю випив чорної кави і не міг заснути, ідеї натовпом виникали в мозку: я відчував як би їх зіткнення доти, поки дві з них не зчепилися, так би мовити, між собою, щоб утворити стійку комбінацію. Вранці дійсно частина проблеми була вирішена. По приїзді в Катунс ми сіли в омнібус для якоїсь прогулянки. У той момент, коли я поставив ногу нa підніжку, у мене виникла ідея, до якої, здавалося, я не був підготовлений жодною з попередніх думок … Я не зробив перевірки: у мене не вистачило б на це часу, оскільки в омнібусі я відновив розпочату розмову, але у мене вже тоді з’явилась повна впевненість в правильності ідеї.

Все виявилося саме так, але скоро для математика знову почалась смуга труднощів. Шлях до відкриття опинився в даному випадку ланцюгом завдань – вирішення однієї з них відразу ж тягнуло за собою виникнення іншого, не менш складного.

«Одного разу, коли я гуляв по скелястому березі, – продовжує розповідь Пуанкаре, – у мене з’явилась, як завжди, раптова і уривчаста ідея, справедливість якої була для мене безпосередньо ясна … Після рішення і цього завдання виникла ідея об’єднати в одне ціле все, що було зроблено. Почалась напружена робота, в результаті якої з’ясувалось, що рішення всієї проблеми пов’язано з рішенням ще одного завдання, яке, однак; знову-таки не давалося».

Спроби його вирішення призвели, за висловом Пуанкаре, лише до усвідомлення того, наскільки воно складне. Надамо йому слово для опису заключного етапу відкриття.

«Якось раз, коли я проходив через бульвар, переді мною раптом постало рішення загадки, яка раніше зупиняла мене. Я не намагався негайно розібратися в цьому … У мене були всі елементи, залишалося тільки зібрати і привести їх в порядок. Таким чином, я остаточно відредагував свої праці без жодних зусиль ».

У наведеному тут (з деякими скороченнями) оповіданні видатного математика зафіксовані ті ланки творчого, інтелектуального процесу, які усвідомлювалися самим дослідником. Цей приклад показує, що вся робота дослідника розпадається на дві частини – діють як би два апарати. Перший апарат – це активна свідома діяльність, спроби вирішити завдання за допомогою міркування. Якби завдання було простіше, то вона, звичайно, і було б вирішено таким чином. Але виявилося, що наявних у розпорядженні дослідника даних недостатньо для цього. І тоді починає працювати інший апарат, функціонування якого призводить до остаточного результату.

Найбільш цікаві моменти в оповіданні Пуанкаре, які викликають подив як у самого оповідача, так і у дослідників, які аналізують мислення – проблиски раптового осяяння. Незважаючи на всю їх несподіванку і позірну відсутність зв’язку з безпосередньо попередніми подіями, ці проблиски не можуть бути випадковими для творчого процесу.

Складність розшифровки внутрішньої природи конкретного відкриття полягає також у тому, що воно, як правило, результат зчеплення величезної кількості об’єктивних і суб’єктивних обставин. До них відносяться, наприклад, такі фактори, як анатомо-фізіологічні особливості нервової системи дослідника, умови його розвитку, вплив прочитаних книжок, зустрічі з людьми і тисячі інших обставин, які в своєму неповторному поєднанні сформували інтереси людини, змусили її займатися даною проблемою і, нарешті, привели до відкриття. Цілком природно, що вчений, як би яскраво і барвисто він не описував процес відкриття, не може повідомити і сотої частки причин, що породили його, тому що не усвідомлює їх. У ході свідомих спроб вирішити складне завдання формується якийсь механізм, який і спрацьовує згодом.

Для пояснення несвідомих компонентів творчої діяльності людини можна використовувати ідеї кібернетики про значення моделювання діяльності мозку. У мозку людини, котра зустріла більш-менш складне завдання, створюється її модель, яка складається з елементів умови задачі, відображених в їх зв’язках і відносинах. У ході орієнтування в умовах завдання, в ході їх аналізу і синтезу, тобто в процесі активної свідомої діяльності, відбувається коригування, вдосконалення моделі, пристосування її до реальності. Користуючись такою динамічною моделлю проблемної ситуації, людина в думці проектує успішні методи впливу на дійсність. В результаті динамічної взаємодії, що протікає в нервових клітинах мозку, встановлюються нові зв’язки і відносини між елементами проблемної ситуації, що і призводить до вирішення завдання. У цьому процесі суттєву роль відіграє, звичайно, інформація, накопичена всім попереднім досвідом людини.

Факти з історії науки, а також дані експериментального дослідження процесів вирішення завдань дозволяють припустити, що мозкова модель проблемної ситуації здатна до автономної роботи, певною мірою незалежною від свідомої діяльності. У прикладі створення Менделєєвим періодичної таблиці елементів чітко видна така автономна робота деяких відділів мозку. Дивна властивість кори великих півкуль створювати моделі різних об’єктів зовнішнього світу ще чекає свого вивчення.

Автор: В. Пушкін.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers