Психологія почерку

Posted by on May 27, 2016
Журнал Пробудження

письмо

Навряд чи можна знайти серед доступних людині рухових навичок ще одну настільки ж складну, як манера письма. За своєю будовою ця навичка навіть складніше, ніж усне мовлення. Справді, якщо вже з чисто зовнішньої сторони вдивитися в акт писання, можна зрозуміти, яка велика кількість м’язів і суглобів руки дружньо і струнко бере участь в процесі письма, кількість м’язів язика і гортані, що бере участь в усному мовленні, безумовно, набагато менша, а суглоб в цих органах лише один – парний міжщелепний. Та й усім відомо, що говорити вміє кожна нормальна людина з самого раннього дитинства (до 4-5 років діти вже говорять бездоганно), а писати людині доводиться спеціально вчитися в шкільному віці, навик ж скоропису виробляється у неї тільки в старших класах школи, і то вимагає десятка років постійних вправ.

У письма є ще одна своєрідна відміна від усного мовлення, яку ми відзначимо тут лише мимохідь. Щоб писати, треба мати матеріал і знаряддя – чим і на чому писати. Тому історично письмо – приймало все нові пристосувальні види.

Сучасні нам форми письма, а особливо скоропису, надзвичайно молоді. Вони у багато десятків разів молодше розмовної мови. Ще якихось триста років тому письмо мало зовсім інший вигляд, ніж зараз. Це забирає у нас яку б то не було можливість говорити тут про спадкову схильність, яка, безсумнівно, існує по відношенню до звукової мови.

Якщо мову маленька дитина освоює майже інстинктивно, то оволодіння письмом вимагає свідомого навчання і довгих вправ в цьому складному і багатосторонньому умінні.

Якщо сотню років тому фізіологи і психологи не бачили в письмі нічого, крім чисто зовнішньої, біомеханічної складності, і навіть вбачали в головному мозку якийсь спеціальний «центр письма» – маленьку діляночку мозкової кори, яка нібито і служить командним постом для управління всіма сторонами процесу письма, – то зараз наука дивиться на справу зовсім інакше.

Велику роль в розумінні істинних співвідношень зіграв тут сумний досвід двох світових воєн. Вивчення численних черепних поранень, які вражали найрізноманітніші ділянки головного мозку, показало, що при пораненні майже будь-якої ділянки мозку наступають порушення в рухах потерпілого. Зрозуміло, що найсильніше порушення виявлялися в найбільш складних навичках, подібних до письма. Але при цьому чітко виявилося, що в разі виходу з ладу кожної з таких ділянок мозку порушення бувають різні; зокрема, дуже по-різному порушується манера письма. Тільки тут стала видна вся багатосторонність і складність тих керуючих пристроїв в мозку, спільна і злагоджена робота яких необхідна для виконання обговорюваного нами акту.

У цьому нарисі ми залишимо осторонь саму початкову стадію оволодіння письмом, якраз найкраще вивчену психологами, – стадію перекладу (або перекодування, застосовуючи сучасний термін) звукового та голосового образу слова в його ж буквений, нарисний образ. Навіть в таких мовах, як російська чи українська, яким притаманні порівняно близькі відповідності між звуковим і буквеним складом слів (пишеться майже так, як чується), і то цей допоміжний навик перекодування так званих «фонем» в «графеми» здобувається з працею. Тут зазвичай допомагає обговорювання кожного чергового слова вголос. Спостереження в школах показали, що після наказу писати під диктовку з широко відкритим ротом або прикусивши язика хлопці молодших класів роблять помилок в сім разів більше.

Будемо вважати цю першу стадію так чи інакше пройденою і звернемося до спостереження над тим, як поступово організовується управління руховою стороною (так званої психомоторикою) письма. Таке спостереження покаже нам, що керуючі системи навички письма ще значно складніше, ніж дозволяв думати матеріал, отриманий при вивченні мозкових поранень, і при цьому пред’явить нам чудовий зразок тонко організованої багатоповерхової системи регуляцій, представниці якраз тих систем, які в даний час поглиблено вивчаються в теорії автоматичного управління.

Справа в тому, що рухові пристрої нашого тіла, зокрема, руховий апарат руки, в один і той же час і багато рухливі і капризно важкі для управління ними. Почати з того, що навіть для найпростіших рухів, на зразок згинання-розгинання коліна або ліктя, необхідна спів дружня участь двох м’язів протилежної дії. Адже наші м’язи – це пружні джгути, які здатні розвивати тільки тягу, але не штовхання.

Я не раз демонстрував своїм слухачам дослід, що незмінно викликав веселе пожвавлення в аудиторії і дуже показовий в сенсі того, яка складна справа – управління навіть найпростішими рухами за допомогою пружних тяг, якщо воно не спирається на звичку і досвід всього життя.

Спереду до поясу піддослідного я причіплював верхній кінець лижної палиці, а до її нижнього кінця з вістрям і коліщатком прикріплював вантаж в пару кілограмів і дві довгі гумові трубки. Направивши вістря палиці прямо вперед і давши піддослідному в кожну руку по кінцю трубки, я підводив його до класної дошки і пропонував, керуючи пружними трубками, як віжками, обвести вістрям палиці крупно намальовану на дошці фігуру – квадрат, коло і т. п.

Палку в цьому досліді зображує кістка, її кріплення до поясу – рухливий суглоб, гумові трубки – два м’язи взаємно протилежної дії. Багато сміху викликали в аудиторії тремтячі, невпевнені руху вістря палиці. При всьому старанні піддослідного чітко виконати завдання його рухи походили найбільше на дії старезного діда.

А тим часом адже цей нехитрий дослід моделював лише самий простий випадок – управління однією ланкою за допомогою двох м’язів. У житті ми (як і тварини) чудово володіємо всіма рухами нашого тіла, оснащенні не парою, а сотнями м’язів і не меншою кількістю ступенів свободи суглобової рухливості. Наш найголовніший робочий орган – рука – має близько трьох десятків ступенів свободи рухливості від лопатки до кінчиків пальців і приблизно стільки ж самостійних м’язів; а до цього треба додати ще, що в роботу управління ними повинна входити регуляція; одних м’язів – по точності руху, інших – по його силі, плавності, ритмічності, своєчасності та інше.

Той принцип, завдяки якому все це досягається, коли кожна зі сторін управління виконується правильно і весь «ансамбль» досягає повної і чіткої зіграності, найточніше назвати принципом багаторівневої регуляції.

Цей принцип в додатку до живих організмів вже давно виявлений фізіологією. Сутність його полягає в тому, що управління ходом руху розподіляється між цілим набором керуючих підсистем з різними обов’язками. Ці підсистеми різноманітно підпорядковані одна одній і всі разом утворюють свого роду піраміду з мозкових приладів і комунікацій. Кожна така керуюча підсистема організована, як кільце на зворотних зв’язках. Відповідно до кола своїх обов’язків таке «рефлекторне кільце» безперервно отримує донесення від незліченних датчиків з всього тіла: приладів м’язово-суглобової і дотиковий чутливості, органів зору, рівноваги і інших – і, спираючись на всю цю інформацію, виправляє і регулює рух. Робота цих систем регуляції дуже схожа, таким чином, на роботу програмованих пристроїв, що широко поширилися в наш час в технічній автоматиці.

Ці підсистеми, що керують точністю, силою, узгодженістю рухів, підкоряючись в роботі одні іншим, всі разом підпорядковані верховній, або ведучій, мозковій командуючій системі, органами якої служать найбільш високо стоячі прилади кори головного мозку. Ця система завідує метою і сенсом виконуваного руху або дії. До нашої свідомості доходять тільки ті сигнали від зворотних зв’язків, які адресовані цій провідній системі, і усвідомлюються лише ті команди до підлеглих апаратів мозку і органів руху, які посилає вона. Всі ті регуляції, які мають швидше технічне, ніж смислове, значення і виконуються підлеглими кільцями управління, не досягають нашої свідомості: як кажуть, вони відбуваються автоматично.

Можна уявити собі тепер, яка велика і часом довга праця потрібна для того, щоб налагодити як повинно роботу всього цього «оркестру», особливо в складному навичці!
Вироблення кожного нового вміння затівається і робиться спочатку завжди його провідною, смисловий системою. Вся обробка руху: приборкання тремтіння через несработанності м’язів, правильність переміщень, плавність, ритмічність і ще багато чого подібного – приходить потім, поступово. Провідна ж система, яка не пристосована для цих оздоблювальних перебудов, спочатку веде рух «абияк», наскільки дозволяють їй це робити її технічні ресурси.

Далі буде.

Автор: Н. Бернштейн.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers