Психологія та потойбічний світ

Posted by on November 19, 2014

потойбічний світ

Останнім часом у нас і за кордоном великий інтерес викликають роботи, що описують незвичайні переживання, які виникають у людей, що знаходяться на межі життя і смерті. Автори цих публікацій роблять «науково обгрунтовані висновки» про існування душі. Між тим, з точки зору сучасної науки, немає нічого нового в цьому методі доказу існування потойбічного світу. На думку деяких вчених, всі основні релігійні уявлення про продовження життя після смерті, про устрій потойбічного світу сформовані на підставі чуттєвого досвіду людей, що побували при смерті. Саме схожістю незвичайних переживань, які виникають під час термінальних станів, пояснюється принципова схожість уявлень про устрій потойбічного світу в різні історичні епохи і в різних частинах світу.

Більшість умов появи зміненого стану свідомості давно відомі людству. Так, в деяких давніх християнських громадах було прийнято під час проведення обряду хрещення тримати новонаверненого під водою доти, поки він не переставав подавати ознак життя. Не дивно, що ті, хто пройшов такий обряд сприймали його як друге народження. Очевидно, що у багатьох, хто зазнали цього обряду розвивалися стани, аналогічні тим, що описані Р. Моуді в його книгах.

На Сході існувала практика: духовний наставник під час занять з учнем занурював його голову в бочку з водою і тримав її там до тих пір, поки не починалася агонія. Потім учневі дозволялося подихати, і коли той з посинілим обличчям і вип’яченими очима жадібно хапав повітря, його питали: «Ти хочеш повітря або знань?» Для викликання особливих станів свідомості індійські йоги тривалий час стояли на голові, викликаючи застій крові в артеріях, що постачають мозок, і подальшу його гіпоксію, використовували різні дихальні вправи, спрямовані як на досягнення гіпервентиляції, так і гіповентиляції.

Багатий матеріал для формування уявлень про устрій потойбічного світу давали інфекційні захворювання, що супроводжуються галюцинаторними розладами. Відомий російський психіатр В. А. Гіляровський призводить такий опис переживань висипнотифозного хворого: «…Чую, як ідуть мої родичі і розмовляють між собою про те, який я був хороший чоловік, як шкода, що так рано помер, що міг би ще довго пожити тощо. Пробую пульс – пульсу немає. Ага, значить, я помер; але що ж буде робитися далі? І раптом я починаю відчувати, що я відриваюсь від землі і піднімаюся все вище. Тут я побачив картину, дуже схожу на лубочне зображення Страшного суду, причому якась верховна істота задала мені питання, чи бажаю я отримати нове життя, але при цьому абсолютно забути старе, як ніби його й не було, або ж тільки поглянути на своє старе життя і на те, що робиться з моїми рідними, і після того впасти в повне небуття. Після довгих коливань я вибрав друге. І тоді я побачив звідкись зверху величезний собор, наповнений народом, серед нього всі мої рідні в глибокому траурі. Посеред собору в катафалку труну в зелені і квітах і в ній я мертвий. Видіння це пропадає. Я приходжу в себе. Бачу, що я знову лежу в колишній кімнаті».

Коли смерть близька, у свідомості вмираючого тьмяніють картини земного світу і на їх місце приходять картини світу загробного. Зорові відчуття не припиняються, але міняється їхнє джерело – їм стає вмираючий мозок.

Серед незвичайних психічних переживань, які є у важкохворих та помираючих, найбільш вражає відчуття «виходу» з свого тіла і погляду на нього з боку (аутоскопія). Такі феномени поділяються на два види. При першому відзначається суб’єктивне подвоєння кінестетичних відчуттів, своєрідна диплопія м’язового почуття. Цей вид розладу схеми тіла може викликатися пригніченням відділів кори мозку, відповідальних за м’язове почуття, ураженням міжвісочної і задньої Роландової звивин, порушенням провідності у волокнах мозолистого тіла.

Часто галюцинації м’язового почуття з’являються під час висипного тифу. Висипнотифозному хворому нерідко здається, що поруч з ним хтось лежить і повторює всі його рухи. Це відчуття може викликати справжній жах, бо хворий відчуває присутність поряд з собою неспокійної примари. Дуже рідко хворі розуміють, що це страшне відчуття викликано дисоціацією їх тілесних відчуттів. Можливо, що розлади схеми тіла за типом неповної дисоціації породили в Стародавній Індії легенди про багаторуких і багатоголових божеств.

Подібні розлади зустрічаються не тільки у хворих і вмираючих. Аналогічні розлади схеми тіла відзначаються в альпіністів під час висотних сходжень на граничних висотах.

Історик альпінізму Г. О. Діренфурт так описує один з епізодів підкорення Евересту: «…Сміт пішов далі один. Сміт, який вважався одним з кращих англійських альпіністів, був у хорошій формі. Але він був один, а черепицеподібні вапняні плити були покриті пухнастим снігом. Ця небезпечна ситуація на такій висоті (8350 метрів), кисневий голод і, можливо, недостатнє надходження крові в мозок – на цей раз не було кисневих апаратів – створили, очевидно, душевну депресію у самотнього альпініста і, мабуть, викликали у нього галюцинації. Сміт після повернення говорив, що постійно виразно відчував, що він йде з кимось в зв’язці. Якби він впав, то «другий» його втримав би. На досягнутій їм вищій точці він хотів з’їсти печиво і розламав його на дві половини. Обернувшись, він несподівано виявив, що немає нікого, кому він може запропонувати другу половину печива. Тільки перед самим табором «6» порвався цей зв’язок з тим «іншим».

При другому типі аутоскопії людина дивиться на себе з боку, як би вийшовши зі свого тіла. Справа в тому, що в екстремальній ситуації, особливо при загрозі життю, у здорової врівноваженої людини може з’явитися відчуття відстороненості від загрозливої ситуації за рахунок того, що вона переходить з точки зору безпосереднього учасника подій на точку зору стороннього спостерігача.

Р. Нойс провів аналіз переживань, які були в учасників автокатастроф. Було з’ясовано, що під час смертельної небезпеки 49 відсотків опитаних сприймали небезпечну ситуацію не як учасники, а як сторонні спостерігачі, у них зазначалося почуття «відокремлення від тіла».

Властивість людської психіки будувати внутрішню модель зовнішнього світу і використовувати її для образного моделювання можливого майбутнього та реконструкції минулих подій не тільки обумовлює розвиток містичних станів, а й успішно використовується психотерапевтами в лікувальних цілях.

Автор: А. Лебедєв.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers