Народи, котрі піклувалися про дерева, уявляли собі місце блаженства у вигляді саду. Образ плодоносного саду на краю світу був знайомий і грекам (сад Гесперид, звідки Геракл дістав золоті яблука), і кельтам (Аваллон – країна яблук на островах далекого Заходу), і слов’янам (сад, де ростуть молодильні яблука і тече жива вода). Наше слово «рай» пов’язується, з авестійським гау – «багатство», «щастя» і давньоіндійським гауе – «дар», «володіння». В західноєвропейські мови позначення чудесного краю прийшло від іранського «парадиз». У греків це слово означало «сад», «парк», у жителів Ірану – «звідусіль обгороджене місце». Сократ розповідав своїм учням, що перський цар, де б він не з’являвся, займався розведенням садів, які називали Рай і були сповнені всім кращим і найпрекраснішим, що могла породити земля.

Слово «Едем», яким в Біблії названий багатий плодами і водою сад, створений Богом для людини, означає на івриті «блаженство». Вважається, що це місце в районі Месопотамії. «З Едему витікала ріка для зрошення раю; і яка поділялася на чотири ріки» (Бут. 2,10). Річки були строго локалізовані: річка Фісон обтікала землю Хавіла; Тихон (Геон) – Куш, річка Хіддекель (Тигр) протікала перед Ассирією, четвертою рікою був Євфрат. Пророк Єзекіїль каже, що Едем знаходився на горі.

Відомості про Едем в Біблії мізерні: відомо, що там росли різноманітні дерева, в тому числі древо життя, древо пізнання добра і зла; жили різні тварини. Однак недолік інформації давав багату поживу для фантазії поетам і художникам.

Але рай – це ще й символ міста – Небесного Єрусалима. Еквівалентність образів «саду» і «міста» для архаїчного мислення виражена вже в мові (слов’янський «град» означало і «місто», «сад», і «город» порівняй «градарь» – «садівник»; «вертоград», нім. Garten – «сад»). Вони еквівалентні як образи простору, «звідусіль обгородженого» і остільки утихомиреного, укритого, упорядкованого і прикрашеного, обжитого і дружнього людині – в протилежність «темряві зовнішній», яка лежить за стінами хаосу.

Образ раю як міста-саду надзвичайно важливий. Сенс вчення Христа вислизає від того, хто не пов’язує Гетсиманський сад з Едемським, хрест – з древом пізнання добра і зла, від якого вкусили Адам і Єва. Символіка хрещення не цілком зрозуміла для людини, яка забуває про річки, поточні в раю. Незрозуміло їй до кінця і те, чому вода в храмі «свята».

Зворотний бік сучасної цивілізації – гори сміття: на міських звалищах і в людських серцях. Йде забруднення не тільки чистого повітря, води і землі, а й чистих душ. Міста, пригнічують природу народжують в душах образ пекла, а не раю. Одна з назв пекла – геєна вогненна – походить від найменування звалища. «Геєном» – так називали долину на південний схід від Єрусалиму, в якій іудеї колись приносили в жертву Молоху дітей. Пізніше для осквернення цієї долини туди звозили нечистоти і трупи полеглих тварин, а щоб не створювати вогнища зарази, там постійно підтримували вогонь. Саме Христос зробив символом осереддя гріха сміттєзвалище.

Автор: Сергій Макін.