Сміх та його значення в житті людини

Posted by on March 14, 2016
Журнал Пробудження

Сміх

Сміхом займається наука, що називається психологією, себто наукою про людську душу. Знаємо, що кожна людина почувається раз добре, раз погано, раз — сумна, раз весела, раз плаче, то знову сміється. Бачимо отже, що одні й ті самі люди можуть мати різні почуття, які по різному проявляються. Ці почуття називаються ще настроями. Одним із таких настроїв є смішність, або комізм, що проявляється сміхом.

Над смішністю замислювались вже від дуже давніх часів, а справа ця ще й досі невирішена. Вже грецький філософ Аристотель хотів ясно означити сміх. Він казав, що смішне (комічне) є все те, що хибне й ганебне, але не болить і не приносить шкоди. Інші філософи, як наприклад німецький вчений Ліпс, кажуть, що смішне все те, що хотіло бути великим, але нараз показалося нічим. Це виражає добре українська приповідка: „Як ти не пиріг, то не пирожися”. Так само дивляться на цю справу інші філософи: Гефдінґ, Гейманс і Фолкельт. Ще інші вчені (наприклад, Гобс і Бен) кажуть, що смішне все те, що дозволяє нам відчути свою перевагу, свою силу. Кожний із них має свою рацію, та остаточного й повного означення комізму не має.

Деякі філософи, як, скажімо, француз Бергсон, кажуть, що сміх належить виключно до людини. Поза людьми сміху нема. Наприклад краєвид може бути поганий, сумний, але ніколи смішний. З тварин можна також сміятися, але лише тоді, коли побачимо в них щось людське. Сміємося часом наприклад із капелюха, але не сміємося з фільцу, чи соломи, з котрої він зроблений, тільки з тої форми, яку надав йому чоловік. Отже знову сміємося з людини. Приходимо так до висновку, що тільки людина є істотою, що може викликувати сміх, і рівночасно істотою, що може сміятися.

Сміх виключає всякі інші почуття. Коли сміємося, то тоді не відзивається в нас ні милосердя, ні жаль, ні щось подібне. Щоб якась річ робила на нас комічне враження, себто викликала в нас сміх, мусимо дивитися на неї як глядачі. Візьмемо приклад: коли ми є в якомусь товаристві й беремо участь у його житті, то не завважуємо його смішних сторін. Але коли будемо приглядатися до того товариства збоку, як наприклад до вистави у театрі, чи фільму, тоді зауважимо не один смішний момент. Щоб підхопити якусь смішну сторінку життя, треба вміти це життя підглядати, або, як то говориться, спостерігати.

Сміх вибухає найкраще в збірному середовищі. Коли б людина почувала себе самотньо, вона б не сміялася. В театрі наприклад сміх є тим більший, чим повніший зал. Дуже часто сміх, як і плач, огортає тільки якусь одну групу людей. Коли одного селянина запитали, чому він не плакав підчас проповіді тоді, коли всі інші плакали, відповів: „Не належу до цієї парафії”. Взагалі треба сказати, що те, що люди називають смішним, у різних часах і різних обставинах є різним. Інше смішить людей диких, а інше культурних, з чого іншого сміються діти, з чого іншого дорослі.

Часто сміх в’яжеться тісно з життям тільки якоїсь одної суспільності. Тому часто різні дотепні жарти є смішні тільки в мові того народу, серед якого вони повстали. Німецький жарт, перекладений на нашу мову, частенько перестає бути дотепним і навпаки. Бачимо отже, що сміх має „суспільне значення й національне забарвлення” (думаю жоден француз чи іспанець би не зрозумів наших галицькі анекдотів про москалів).

Сміх картає всякі прогріхи супроти загально признаних законів суспільного життя. Отже сміх служить цілям утилітарним (пожиточним), а саме до вдосконалення загалу. Виходячи з цієї суспільно-утилітарної основи, знайшов сміх приноровлення в літературі: дістався на сцену (комедія), став підставою гумористичних часописів, котрі сполучили слово з малюнком і т. д.

Ціллю комедії є направляти людські хиби. Письменник, що пише комедію, мусить вміти підхопити смішні сторони життя й, виставивши їх перед читачами, (чи глядачами), ті хиби осмішити. Глядачі сміючись, відкривають не раз і в собі ці хиби, або серед суспільності і стараються їх усунути. Людина, позбавлена самокритицизму, себто така, що не бачить власних хиб, може їх побачити щойно тоді, коли хтось їй до цього поможе. В одній комедії якийсь чоловік сміявся з тих, хто пишуть вірші, а сам за хвилю витягнув власні з кишені.

Щоб викликати сміх, комедія вживає багато різних засобів. Можемо сміятися або з того, що хтось скаже (так званий комізм слів), або з того, в якому хтось опиниться становищі, чи які рухи він виконує (так званий комізм ситуації й рухів), або врешті з того, який хто є, яка є його вдача (так званий комізм характерів).

Отже найперше про комізм слів, або так звані дотепи. Найкраще вияснить справу приклад: „Біржа, це річ дуже небезпечна. Одного дня можна виграти, другого програти”. — „Добре, в такому разі буду грати, що другий день”. Комічний ефект можна осягнути через так зване відвернення слів, наприклад: „Чому кидаєте тютюн із люльки на мій балкон?” — „А чому ви кладете свій балкон під мій тютюн із люльки?” На комізмі слів полягає пародія.

Так само повстає травестія. Це є представлення чогось поважного комічним способом. Одначе під покришкою сміху криється тоді глибока думка. Сміх має зробити її легше зрозумілою для читачів. Сміх викличе також поважне трактування якогось проступку. Візьмемо приклад з нашого письменника Гоголя: „Крадеш забагато — каже один урядник до другого — ніж пристало на чиновника твого ступеня”.

Сміх викличе також купець, якщо про любов говоритиме, як про інтерес і вживатиме при тому купецьких висловів. Сміємося також тоді, коли хтось говорить про речі духові й звернеться відразу до матеріальних, напр.: на похороні говорив один чоловік таку промову: „Покійний був дуже чесний і мав довгий ніс”.

Побіч комізму слів маємо ще комізм рухів та ситуації. Сміємося тоді не з поодиноких висловів, але з того становища, в якому опиниться якась особа, або з рухів, які вона виконує. Це бачимо часто в комедії. Є там багато таких ситуацій, де людина рухається ніби з власної волі, але властиво є знаряддям у чужих руках. Вона тоді справляє враження паяца на шнурку, який ніби сам скаче, а в дійсносте його хтось потягає шнурком.

Деякі смішні ситуації можна порівняти з кулею зі снігу. Така куля, як котиться, робиться щораз більша. З малої причини робиться велика історія. Уявімо собі напр. таку сцену: якийсь пан увіходить до покою, зачіпає ногою за столик, виливає чай на другого пана. Цей поховзнувшися вибиває шибу, шиба падає на голову поліціантові, той скликує всю поліцію і т. д. і т. д. Такі сцени були популярні в кіно 40-50-х років (згадаймо хоча б фільми із Чарлі Чапліном). В одній комедії французького письменника Расіна процес зачався за снопу сіна, а скінчився втратою цілого майна.

Рухи й постава людей смішні тоді, коли пригадують якийсь автомат, якийсь механізм. Дуже поважні рухи стають смішні тоді, коли їх хтось наслідує. Наслідувати когось значить, підхопити ті автоматичні рухи, що їх має несвідомо кожна людина. Найсильніше з життям в’яжеться комедія характерів. Ця комедія малює характери людей, які їх ми частенько зустрічаємо на дорозі свого життя. Комедія намагається або відтворити індивідуальний характер, себто такий, що його має тільки одна людина, або частіше творить типи, себто бере поодинокі риси характерів різних людей і з’єднує їх в одне. Такий штучно створений характер, що сполучує прикмети різних людей, називається типом. Твориться такі характери на те, щоб виразніше підкреслити якусь хибу. Скупість наприклад може в різних людей проявлятися по різному. Коли автор хоче дати тип скупаря, єднає в одній людині всі прикмети скупарства. Часто якась комедія має кілька характерів із одною хибою, що взаємно доповняються.

Кожна хиба й кожна темна сторона людини стає смішна, коли вона виявляє її несвідомо, мимоволі. Так само смішні інші хиби характеру, наприклад неувага. Часто хтось поборює якусь хибу в другого, а сам за хвилю робить те саме. Уявімо собі вчителя, що виголошує перед дітьми в класі промову проти гніву й злости, а за хвилю сам злоститься. Важливим джерелом комізму є людські пристрасті й призвичаєння, скупість, марнотраність, пияцтво, тощо.

Дуже часто осмішують комедії звання людини. Часто напр. адвокат або лікар відзиваються так, якби здоров’я, або справедливість були створені для них, а не навпаки. В одній комедії лікар каже: „Краще вмерти згідно з лікарськими приписами, ніж виздоровіти всупереч їм”.

Щоб добре висміяти якусь хибу, творці комедій прибільшують її. Таким способом повстає карикатура. Полягає вона в тому, що підхоплюється деякі слабі сторони людини фізичні, чи духовні — й, прибільшуючи їх, робиться їх виразнішими. Одначе треба пам’ятати, що карикатура не полягає на самому збільшенні. Збільшення є тільки засобом, але не ціллю.

Від комізму треба відрізнити гумор. Гумор це нахил людини до погідного погляду на світ, готовність підмітити смішне, тішитися, смішити, врешті нахил до творення й викликування комічного ефекту. Через це гумор стоїть у тісному зв’язку з комізмом, але не треба цих двох понять мішати. Хтось може бути комічний, але не мати гумору, напр. чоловік, що несподівано сів у мидницю з водою. Коли хтось іде з великою повагою й спотикнеться та зробить при тому мимоволі смішний рух, тоді кажемо, це була комічна ситуація. Коли ж чоловік, з розмислом спотикається й робить умисне комічний рух, щоб викликати сміх, кажемо, що це гумор.

Їдкий, болючий гумор називається сатирою. Ціль її — болюче висміяти людські хиби, щоб їх направити. Маємо сатиру політичну, суспільну і т. п. Відміною їдкого гумору є також іронія. Це певного роду удавання: іроніст представляє людям їх власні претензії, як значні й вартісні, щоб цим способом виказати їх безвартність і порожнечу.

Вміти дотепно, весело дивитися на світ, себто мати добрий гумор — це безперечно дуже цінна прикмета характеру й вдачі людини. Є вона одною з умов, щоб бути задоволеним із життя.

Автор: Володимир Балагура.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers