Так вже сталося, що цей настінний живопис в древніх руїнах на березі Євфрату поблизу селища Калат-ес-Саліх відкрила в 1920 році лопата колоніального солдата. Потім – в 1922- 1937 рр. – прийшли археологи. І світу постали добре збережені храмові фрески міста Дура, що на ассирійській мові означає «фортеця». У 312 році до нашої ери соратник Олександра Македонського Селевк перейменував Дуру в Европос – на честь свого рідного міста, у другій половині ІІ століття до нашої ери Дура-Европос увійшов до складу Парфянского царства, в 165 році нашої ери був завойований римлянами, а в 256 – перси зруйнували його дощенту.

Як же вціліли стінні розписи міста? Готуючись до оборони, римляни зміцнили кріпосні стіни насипом, ретельно засипавши битою цеглою всі будівлі біля нього. Серед похованих таким чином будівель виявилися і храми. Їх фрески, згодом вивезені в Дамаські музеї, дали всі підстави вченим назвати Дура-Европос Сирійською Помпеєю.

Найбільшу художню цінність представляє декоративне оздоблення синагоги, побудованої в 244-245 роках. За словами відомого французького мистецтвознавця Даніеля Шлюмберже, «це несподіване і єдине досі свідчення існування в подібних храмах образотворчого мистецтва». Адже ім’ям Яхве древнім євреям заборонялося скульптурне або живописне зображення живих істот. Однак синагога в Дура-Европос порушила цей припис, мабуть, під сильним впливом греко-парфянських художніх традицій, що існували в ту пору на цій багатонаціональній околиці Римської імперії.

Близько п’ятнадцяти великих багатофігурних композицій і залишки ще приблизно десяти фресок храму зображують канонічні і апокрифічні сцени з історії стародавніх Ізраїлю та Іудеї. І все ж лику Яхве тут немає. Художник наважився ввести в деякі сюжети лише руку Господа, як би благословляючу зображену на фресці подію.

У центрі західної, яка дивиться в бік Єрусалиму, стіни були завішені ніша з ковчегом. Навколо цього святилища Тори (П’ятикнижжя) розігрувалися на стіні події Виходу. Інший розпис цієї ж стіни присвячувався храму Соломона.

У Біблії дається досить докладний опис цієї святині. Після вавилонського полону (586 р. до н.е.) та початого розсіювання євреїв по світу кожна діаспора будувала свій молитовний будинок – синагогу, ідеальним прообразом якої завжди виступав Єрусалимський храм, останній раз зруйнований римлянами в 70 році. Але його образ, який згодом став легендарним, залежав не стільки від творчої уяви художника або архітектора діаспори, скільки від місця і часу, в яких вони жили і працювали. Ось чому храм Соломона з еллінізованого Дура-Европос так схожий на давньогрецьке святилище з коринфськими колонами.

Колони відкритої галереї оточували і синагогу в Дура-Европос. Головний, молитовний, зал був прямокутним приміщенням 13,25X7,7 м. Заввишки 7 м, з маленькими віконцями під самою стелею. До зали вели двоє дверей: центральна для чоловіків, бічна для жінок. Вздовж стін, суцільно прикрашених фресками розташовувалися банкетки для сидіння. Південна сторона призначалася тільки для жінок. Присутні на богослужінні мимоволі оглядали стінні розписи – барвисті ілюстрації до того, про що читав коген – нащадок первосвященика Аарона, що сидів на трьохступінчатому узвишші поряд з нішею Тори. І в унісон із загальною молитвою звучав грецький напис на головних міських воротах: «Я молюся Фортуні Фортеці». Це був перший напис, який виявили археологи в занесених пісками руїнах Дура-Европос.

Автор: Вадим Розов.

P. S. А вообще в музеях у фресок из старинной синагоги порой можно встретить самых разных людей, и не только искусствоведов и историков, но даже таких как депутат Игорь Рыбаков.