Виховання совісті. Продовження.

Posted by on April 7, 2017

совість

В основі сорому і совісті — уявлення про мораль, про ту загальну правду, на якій тримається все. Але дитина спочатку сприймає не загальнолюдську вищу мораль, а групову мораль близьких і поважних людей, мораль «еталонної групи», як кажуть соціологи, тобто мораль тієї групи людей, до якої людина хотіла б належати, в якій вона хотіла би бути своїм, в якій він знаходить захист. З точки зору високої моралі соромно красти, а з погляду сільських хлопчаків буває соромно не залізти в чужий сад — це ознака боягузтва. Для когось соромно бути кар’єристом, а з точки зору певної групи людей — соромно не робити кар’єру. Сором виховується в спілкуванні з людьми, і вся справа в тому, з якими людьми спілкується ваша дитина, на кого він рівняється.

Тому скільки б не запевняли ми хлопчика або дівчинку, що соромно отримувати двійки, вмовляння не діють, якщо у класі зневажають не двієчників, а відмінників. Дитина поступає по совісті, а совість у неї інша, відмінна від нашої, і потрібно багато терпіння і віри в дитину, щоб навчити її діяти незалежно від людей що навколо, рівнятися душею на вище, а не випадкове, прагнути до істини. Вмовляння тут діють мало, а покарання зовсім не діють, вони лише зміцнюють впевненість дитини в її правоті і змушують пишатися, адже кожен з нас пишається, якщо страждає за свої переконання.

В ідеалі дитина повинна чинити не як всі, а як повинно. Мораль — це не список правил, прибитий в кімнатах нашої свідомості; мораль і совість — живе явище. Все, з чого дитина свідомо отримує досвід моральної і навіть аморальної поведінки, ближче до моралі, до моральності, до совісті, ніж бездумне дотримання раз і назавжди заданих правил. Совість не купується за один вечір або за сто вечорів у розмовах з батьками або вчителями, совість загострюється у вчинках і проступках ціною падіння і подолання, вона дається нам дорогою ціною.

Ніхто не придбав чуйну совість безтурботно, без страждань і мук; безтурботної совісті на світі немає. Подібно до того, як діти ризикують життям, відчуваючи свою сміливість, відчувають вони і свою совість, переступають правила та закони, щоб самому — навмисне! — випробувати моторошне почуття сорому. Жахливе, страшне, сильно каране приваблює дітей як випробування, в якому виробляється незалежність. Чого тільки не роблять діти!

Дві дівчинки десяти років, дві подружки з забезпечених сімей жебракують на вулиці, випрошують десять копійок, купують в овочевому магазині два солоних помідора і йдуть щасливі від того, що страх бути спійманими і сором просити — позаду.

Компанія шестикласників — кожен окремо гранично чесний — закидає камінням електричку, що проходить повз, б’ють скла, а коли електричка зупиняється і розлючений машиніст біжить до підлітків, то вони не думають ховатися. Стоять юрбою і нагло дивляться в очі машиністу: «А це ми? А ви бачили? Іди звідси, дядько». Що вони не знають, що жебракувати, красти, бити скла (з ризиком вбити людину) — не можна, безсовісно, соромно? Знають, звичайно! Або що, такі безпорадні, що не можуть втриматися? Ні, звичайно. Але вабить їх непереборне, нез’ясовне бажання випробувати страх і сором, пройти через моральні пригоди, нехай і небезпечні для життя і честі. І нічого з цим не поробиш, так було, так буде.

Щастя, якщо хтось не попався, залишився невідкритим — пережитого страху і сорому часом вистачає на все життя. Нещастя, якщо спіймали на поганому, та ще потрапив в руки безжальних людей, які не вміють і не бажають пробачити… Але що робити, адже свідомо йшли на ризик, ризик не може бути іграшковим, діти ризикують до кінця — життям і гідністю.

Для того, щоб людина чинила по совісті, вона повинна бути впевненою, що нею рухає саме совість, а не страх. Що вона не краде не тому, що боїться красти (не боїться, крала!), а тому не краде, що совісно. Будь-яка провина дитини — це ще й самоіспит: як вона вийде з конфлікту? Як поставляться дорослі, пробачать або озлобляться?

Януш Корчак писав: «Мій принцип — нехай дитя грішить. Тому що в конфліктах із совістю і виробляється моральна стійкість». Якщо дитина росте такою обережною і доброчесною, що ніколи, ні разу не зробила нічого поганого, то як вона взагалі дізнається, що таке совість і сором? Не відчувши жодного разу докорів сумління і почуття каяття?

Кожен раз, коли дитина робить щось з нашої точки зору жахливе, подумаємо: а що це було? Дурне випробування сміливості або тупе, механічне слідування за натовпом? Погана звичка або важкий порок?

Проступок-випробування, якщо вже дитина попалася, варто засудити, а може бути, варто і покарати дитину, інакше, мабуть, вона буде розчарована: який же ризик, якщо нічого за це не було? Зроблю-но я щось більш ризиковане… До того ж корисно привчати дитину тримати відповідь за свої дії.

Якщо ж перед нами не проступок чесної людини, а порок слабовільної дитини, карати і соромити безглуздо, бо порок треба лікувати, як хворобу, і майже завжди якоюсь зміною обставин або посиленням нагляду. А краще всього порок лікується вірою в дитину, постійними запевненнями: «Ти не такий, ти хороший», і головне — терпіння. Якщо нам вдасться прищепити дитині любов до людей, то всі її вади пройдуть з віком самі собою. Не треба фіксувати на них увагу. Співчуття дитині — ось найкращі ліки проти будь-якого пороку!

Психолог Лоренс Колберг виділив кілька рівнів морального розвитку дитини, підлітка і юнака.

Перша стадія — орієнтація на покарання і нагороду. Якщо дитині вдається уникнути покарання, це цінно для неї саме по собі. Неважко помітити, що багато людей на все життя залишаються на цьому, нижчому рівні морального розвитку.

Друга стадія — людські відносини розглядаються так, як обмін товарами на ринку: ти забруднив мій зошит, я порву твій.

Третя стадія — орієнтація на хорошого хлопчика, гарну дівчинку. Дитина на цій стадії переконана, що гарна поведінка приємна людям.

Четверта стадія — повага до законів, до ладу, до авторитету, до правил. Людина підтримує усталений соціальний порядок, правилом поведінки вважає виконання своїх обов’язків. Здається, що це вища ступінь морального розвитку; але ні, є ще й п’ята стадія, і шоста.

П’ята стадія — людина прагне зрозуміти закони як умови суспільного життя, критично вивчити їх; вона розуміє відносність особистих цінностей.

Шоста стадія — людина орієнтується на універсальні етичні принципи, самостійно обирає їх, прагне знайти загальні принципи справедливості. «З точки зору моралі,— писав філософ О. Дробницький,— людина може бути права, вступаючи всупереч загальноприйнятій нормі, і вона може виявитися винною, навіть якщо у всьому слідує диктату заведеного порядку».

В ідеалі дитина повинна чинити не як усі, а як повинно, підкоряючись лише одному судді — своїй власній совісті.

Однак чинити по совісті важко, у багатьох випадках доводиться йти проти своїх інтересів і викликати невдоволення менш совісних людей. Вчинок по совісті не завжди винагороджується або винагороджується із запізненням або людина отримує лише моральну нагороду, скажімо, повагу людей або тільки повагу до самого себе. Але оскільки совість є у всіх і всіх вона мучить, то виробляється ціла система угод з совістю, тисяча виправдань поганого вчинку, тисяча способів заспокоїти совість, заглушити її!

Діти займаються цим постійно, вони вигадують фантастичні виправдання. Дитину мучить совість — вона погано ставиться до своїх батьків. Вона тут же вигадує, що і батьки її не люблять, і взагалі вона підкидьок, прийомний син… Мучить совість — погані оцінки з математики. Зараз же знаходиться виправдання: а навіщо мені математика? Я математиком ставати не збираюся… Або вона переносить свої погані якості на весь світ: всі погані, всі дурні, всі крадуть! Або прагне піти від світу: мене не зрозуміли, я не такий/така, як всі, я краще розумію людей і життя. Або вона всіх тримає у винуватих! Або, буває, йде в свої хвороби — це і з дітьми буває. В соціальній психології всі ці способи захисту людини від самої себе, від своєї совісті добре вивчені.

Так, людина привчається поступово у всіх випадках знаходити виправдання і живе цілком задоволена собою, хоча в очах оточуючих іноді виглядає безсовісною. Знову ми стикаємося з одним з дуже складних питань педагогіки. Ці дитячі та юнацькі просторікування, ці міркування типу «зелен виноград» і «нічого страшного», ці угоди з совістю — велика небезпека в духовному розвитку дитини. Не те страшно, що погано вчиться, а страшно, що у нього ще й совість не болить, знайшов виправдання для поганого навчання.

В угоді з совістю небезпека в тому, що вона, здається чесною угодою, а ми повинні показати, що чесної угоди з совістю не буває. Ми не завжди настільки сильні, щоб чинити лише по совісті, але ми повинні розуміти свою слабкість саме як слабкість.

Якщо поволі, день у день, з року в рік, не чекаючи швидких результатів і не втрачаючи надію при невдачі, показувати, що майже кожен вчинок людини — це вчинок по совісті або проти совісті, і що вчинки по совісті викликають захоплення, то і вона привчається постійно спілкуватися зі своєю совістю. А якщо з совістю спілкуються, то вона і не засинає.

Совість наша, на жаль, велика соня, вона постійно готова впасти в непритомність, і її доводиться весь час будити і розбурхувати. Делікатна справа — виховання совісті! Навіть п’ятирічні діти знають, що таке безсовісний, але що таке совість, не знає і дорослий.

Автор: С. Соловейчик.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers