Психологія смерті

Posted by on January 14, 2013

смерть

Все, що родиться, мусить гинути, мусить вмирати. Люди уявляють собі смерть як стару із косою, а старовині греки уявляли собі її як одну з богинь долі, що ножичками перетинає нитку людського життя. Та це тільки уява. В дійсності смерть не приходить ззовні, бо вона є в людському організмі від самого початку його життя. Цікаво, що славний лікар Вірхов назвав саме життя повільним завмиранням. Якби так не було, то й людське життя виглядало б зовсім інакше. Ми не зазнавали б неспокою, не знали б, що то таке – спішити, не цінили б хвилини, що безповоротно минає у вічність.

З усіх живих істот тільки людина свідома своєї неминучої смерті. І ця саме свідомість мучить людину та вносить у її життя страх перед смертю. Чого ж властиво лякаємося? Нелегко сказати. Чи лякаємося того, що нас не буде, чи розлуки з найдорожчими й найближчими, чи лякає нас незнання того, що буде після смерті, чи може страх перед справедливістю й карою, чи може боїмося самої хвилі смерті?

А чи справді смерть така страшна для вмираючого, як нам живим збоку здається? Щоб відповісти на це питання, найкраще було б послухати тих, що померли, нехай би вони переповіли свої переживання. Та це неможливо. Отже треба шукати на те інших способів. І ось вчені лікарі та психологи дивляться, як поводиться вмираючий, приглядаються до його рухів та виразу обличчя, а тоді на підставі свого знання й досвіду здогадуються, що діється в душі вмираючого, що він переживає.

Одначе до відповіді на це питання веде ще інша, певніша дорога. Бувають випадки, що людина вже одною ногою на тому світі. В тяжкій недузі не раз висить життя на волоску. Хворий певний смерті, але не вмирає й одужує. Не вмер, але завмирання переживав, чи інакше кажучи, по науковому – перебував у стані клінічної смерті. Є різні нещастя, катастрофи, де смерть певна, бо становище безнадійне, аж не раз немов чудом з’являється рятунок.

І ось такі переживання, наскільки вони залишилися в пам’яті, дуже цінні. (Часом люди після переживання досвіду клінічної смерті кардинально переосмислюють свої життя, а то й стають зовсім іншими особистостями, ніж були до того.) Очевидно, що вони в багатьох випадках не змальовують душевного стану вмираючого у хвилині безпосередньо перед самою смертю. Часто людина, особливо по тяжкій хворобі, так знесилена, що поволі затрачує перед смертю свідомість, не тямить себе, нічого усвідомлює. Смертельні переживання залежать теж від особи вмираючого й перебігу недуги. Велика різниця в переживаннях дідуся, що життям дуже втомився, і молодика, що ще не нажився, або чоловіка, що прив’язаний до цього світу, не хоче вмирати і такого, що йому життя є мукою, тягарем, а смерть звільненням від болів і нещасть. Не однаково вмирає батько, який полишає по собі вдову та дрібних безпомічних дітей, й людина самотня, яка не лишає по собі нікого. Багато значить тут і характер людини.

Сократ, великий грецький філософ, був до останньої хвилини спокійний, бо пошанування права було для нього важливіше ніж смерть. Так само спокійно вмирають і герої, переконані, що їх смерть принесе добро вітчизні або народові. Славний лікар Нотнагель змальовує, як довго тільки може, останні удари свого серця і навіть в хвилині смерті лишається великим дослідником, що хоче пізнавати і вчити. Навпаки, свою тупість і здичіння показує засуджений на смерть злочинець, який переспить ніч спокійно, а як прокинувшись, довідається, що до страти має ще дві години, спить далі. Російський письменник Достоєвський показує в своїх творах, що інакше вмирає чернець і мудрець, віруючий, безбожник, тощо.

Якщо зібрати всі приклади, то виходить, що смерть болючіша для оточення, ніж для самого вмираючого. Боротьба зі смертю, про яку так часто чуємо, явище дуже рідке, бо звичайно наступає перед смертю втрата свідомості, якась байдужість — апатія. І це є великим Божим добродійством, як каже славний лікар Навнин. Він занедужав на запалення легенів. „Як лікар, – пише він, – знав я, що в цій хворобі по затраті притомності, певно, прийде смерть. Так я думав і тоді, коли відчув, що притомність моя гасне. Я думав, що прийшов кінець, і дуже здивувався, коли пробудився живий. Хоч я не вмер, але знаю, що пережив перед смертю. Бажаю тільки, щоб хвилина смерті була для мене така легка, як тоді. Мене не мучило ніщо”.

Багато вчених, а то й звичайних людей, які були вже дуже близькі смерті, говорять про свій внутрішній спокій і байдужість, коли їх найближчих шарпала розпука й біль. Що більше, деякі з тих вчених стверджують, що переживали почуття якогось полегшення, не відчуваючи вже ні зла, ні добра. Тим теж пояснюють лікарі таке явище, як спокійний вигляд на обличчі небіжчика. Дуже рідкі випадки, коли недужий борониться перед смертю, близькість якої відчуває, не хоче вмирати й завершує життя серед невимовних душевних мук. Підчас війни часто траплялося, що тяжко ранені солдати трималися ще при житті аж до хвилі, коли побачили когось свого близького, і аж тоді спокійно вмирали. Цієї загадки лікарі не могли пояснити.

Часто говориться, що перед смертю наступає жаль за змарнованим життям і страх перед невідомим по смерті, що стає перед очима минуле життя. Та це справді буває дуже й дуже рідко, бо на це потрібна ясність думки, яка безпосередньо перед смертю звичайно не буває.

Дуже часто смерть являється остаточним звільненням від тяжких мук та терпінь (скажімо, при якійсь важкій хворобі) і близькі тоді відчувають певне полегшення, що муки дорогої їм людини вже скінчилися. А все таки навіть у тяжкій недузі людина, доки свідома, хоче жити, вона сподівається якогось чуда, особливо тоді, коли є глибоко віруючою. І тому не раз бувають випадки, що після передсмертної духовної потіхи наступає полегшення, що навіть довше триває. Ось чому й у важких, безвихідних недугах рідко коли недужий просить лікаря, щоб дав „чогось напитись”, аби муки скінчились. Вчені стверджують врешті, що люди побожні, віруючі очікують хвилини смерті спокійно й радісно, бо вірять, що по смерті злучаться з Богом.

Психологічно-медичні дослідження виказують, що звичайно смерть наступає без більших душевних мук, бо її попереджує затемнення, а то й цілковита втрата свідомості, байдужість — апатія. З другого боку прив’язання до життя й страх перед смертю є людям вроджений, і живий живе гадає до останніх митей.

Автор: Еріх Штерн.

P. S. Духи вещают: Все мы, так или иначе, но умрем, и тут уж ничего не поделаешь. Но в наших силах разве таки немного продлить свою жизнь. Сделать это можно и с помощью современной медицины, скажем благодаря качественному лечению в Израиле (больше можно узнать в компании adarmedic.com), где, говорят, лучшее соотношения цены и качества медицинских услуг.

8 Responses to Психологія смерті

  1. vrubli

    Дуже цікаво написано.
    Взагалі вважаю, що смерті не варто боятись. Та і думати про неї надто теж не варт – всьому свій час.

  2. Pavlo

    Радий, що вам сподобалось :) . Взагалі ця статья написана паном Еріхом Штерном ще у далекому 1933 році. Але такі теми завджи будуть актуальними.

    Погоджуюсь з тим що смерті не варто боятись, а от думати про неї на мій погляд часом все таки варто (і корисно), адже смерть нас вчить по справжньому цінувати життя, вона свого роду може виступати нашим радником. От скажімо коли якісь біди чи негоди, а то і відчай переповнює наше життя, можна згадати про смерть, а з нею одразу прийде розрада, втіха та спокій. Адже ми всі смертні і перед її очима наші начебто великі проблеми виглядають геть дрібязковими. Але це звісно при умові, що людина є віруючою та вірить що по смерті дійсно злучиться з Богом. (або піде на інше коло реінкарнації).

  3. vrubli

    Я погоджуюсь з Вами, кажучи “думати про неї надто теж не варт” я мала на увазі, що не варто зосереджуватись на роздумах про смерть тим самим відмовляючись від повноцінного життя.
    Тому таки так – смерть придає цінності. Щодо віри до продовження життя після смерті, скажу особисто від себе – вірю. Надто вже аж вірю, бо в надії на зустріч “там” з тими кого тут вже нема.
    Хто зна, поживемо – побачимо, чи то правильніше сюди сказати: помремо – побачимо”

  4. Pavlo

    Це точно, там дастся чути, але вірю що ви (та й не тільки ви, а всі хто вірить) обовязково зустрінетесь з дорогими людьми, які вже “там”.

  5. nbjbklnkml.

    Можливо, не всі віруючі однаково розуміють Біблію. “Бо знають живі, що помруть, а мертві нічого не знають…бо нема в могилі, куди йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості.” Ніхто не воз”єднуеться ні з ким, ніхто не буде там жити, тим більше, як всі надіються, “краще жити.” Можливо, пора, на кінець, правильно читати Святе писання, зрозуміти, що життя в людини одне, і не витрачати його на марні сподівання, а жити повноцінно, не боятися ні життя, бо воно мине, ні смерті, бо вона принесе звільнення. Смерть це всього на всього природний процес, необхідний для продовження того ж життя в нових поколіннях, наша матінка-земля не може витримати такого перенаселення. Можливо, усвідомлення людьми природності смерті позбавить страхів і упереджень, і ми будемо жити у тій гармонії, яку створила сама Природа, а не боятися ілюзорного бога, який лякає нас смертю.

  6. Pavlo

    nbjbklnkml дякую за ваш коментар (до слова, гарний у вас нік). Я його теж трошки прокоментую, ви пишите: “Можливо, не всі віруючі однаково розуміють Біблію”.
    Це не “можливо” це 200% правда, всі віруючі далеко не однаково розуміють Біблію інакше б не було в рамках Християнства такої величезної кількості течій та напрямків (католики, православні, протестанти, вони ж лютерани, кальвіністи, адвентисти, баптисти, квакери, методисти і ще маси різних течій, а то і відвертих сект, там свідки Ієгови чи мормони). І всі розуміють Біблію по своєму, а дехто думає, що його розуміння єдине правильне.

    От ще ви написали таке речення: Можливо, пора, на кінець, правильно читати Святе писання. Дозвольте вас спитати, а правильно читати Святе писання це як?

    А взагалі ви підняли дуже цікаву тему, яка мабуть заслуговує цілої окремої статті, дякую за коментар та буду вдячний і за відповідь на вище наведене питання, з вашою думкою по смерть цілком згідний.

  7. nbjbklnkml.

    Щодо ніка, так, я креативна.

    В даному коментарі під словами правильно читати Святе писання я мала на увазі, те, що особливістю абсолютно всіх релігії є прагнення дещо замовчати, дещо перекрутити, дещо викинути з древніх писань, адже не секрет, що впорядковуючи Біблію, яку ми маємо змогу зараз читати, церквою було викинуто багато оригінальних текстів, натомість вона доповнялася новими працями служителів церкви (мета таких дій загальновідома – тримати людей в покорі, але зараз не про це). Так от, тільки знаючи те, що написано в справжньому слові, без прикрас і ілюзій (бо навіть ті тексти, що нам доступні іноді приводять в ступор, волосся дибом стає, коли читаєш про діяння так званих святих і праведних), можна прийти до розуміння божественної природи всього існуючого, а не виконуючи ті ритуали, які пропонують нам священнослужителі.

  8. Pavlo

    Цілком згідний, думаю, будь-який ритуал треба виконувати тільки з розумінням, задля чого виконується власне сам ритуал. Так само і віра має бути тільки усвідомленою і в жодному випадку не сліпою.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers