Створюючи рефлекторну теорію психіки, лежачу зараз в основі психологічної науки, Сєченов Іван Михайлович написав у 1863 році в своїй книзі «Рефлекси головного мозку» наступні слова: «Чи сміється дитина при вигляді іграшки, чи посміхається Гарібальді, коли його женуть за зайву любов до батьківщини, чи тремтить дівчина при першій думці про кохання, чи створює Ньютон світові закони і пише їх на папері – скрізь остаточним фактом є м’язовий рух». Рухи людини, включені в її психічну діяльність, називають психомоторикою. Спробуйте підрахувати, скільки точок олівцем на аркуші паперу зможете поставити ви і ваші друзі за 10 секунд. Ви побачите, що швидкість рухів (навіть таких простих) неоднакова, і напевно виявите кого-небудь з явно уповільненими рухами.

Повторіть цей же дослід, але з папером в клітинку – точки треба ставити в кожну клітинку, приблизно в її середину. Швидкість значно зменшиться, притому швидкість і точність рухів у різних осіб не будуть збігатися.

В експериментальній психології є досить точні і тому досить складні прилади для виміру швидкості психологічної реакції (психологічна реакція – це типовий для даної людини час від моменту появи сигналу до початку можливої швидшої рухової відповіді на нього простим і заздалегідь відомим рухом). Однак порівняти швидкість реакції у різних людей можна і без цих апаратів. Потрібна лише статева щітка.

З гігієнічних міркувань її палицю перед дослідом треба, звичайно, помити. Палка повинна бути гладкою, інакше можна занозити руку. На палиці зробіть олівцем позначки з відстанню одна від одної в 1 см. Перший розподіл має бути приблизно сантиметрах в 10-15 від низу.

«Експериментатор», ставши на стілець, тримає щітку за кінець палиці двома пальцями. «Досліджуваний» тримає напоготові руку, зігнувши пальці півкільцем, але не торкаючись до палиці, на рівні нижньої мітки. «Експериментатор» попереджає: «Увага!» – і через кілька секунд розтискає пальці. «Досліджуваний» повинен як можливо скоріше схопити падаючу палицю. Число поділок, на які палиця встигне впасти, визначатиметься його швидкістю реакції.

Для багатьох швидкість реакції дуже важлива професійно. Але дії, наприклад, льотчика або шофера – це не просто ланцюг окремих реакцій. Вони складаються за механізмом так званої сенсомоторної координації, при якій рухи і регулюючі їх сприйняття безперервно пов’язані як би в спіраль: рух регулюється сприйняттям, а воно, у свою чергу, змінюється внаслідок зробленого руху і т. д.

КООРДИНАЦІЯ РУХІВ

Візьміть дві, краще однакових, краватки і запропонуйте кому-небудь зав’язати їх: одну – на вас, а іншу, дивлячись у дзеркало, – на собі. Ставши поруч і подивившись у дзеркало на обидві зав’язані краватки, ви переконаєтеся, що краватки зав’язані неоднаково: одна буде дзеркальним відображенням іншої. Справа в тому, що рухи зав’язувати краватку визначалися зоровим контролем того, що він бачив один раз безпосередньо, а другий раз – відбитим у дзеркалі. Це досвід з сенсомоторною координацією.

Не всі рухи рук і ніг однаково легко координувати. Спробуйте йти «інохіддю», викидаючи вперед ту ж руку, що й ногу. Або одночасно обертати праву руку від себе, а ліву – на себе. Ще важче одночасно писати правою рукою на настінній дошці велику букву «Д», а лівою ногою малювати на підлозі коло. Такого роду координація біологічно була доцільна, і їй треба (якщо це, звичайно, треба!) вчитися заново.

Це не так вже складно. Спробуйте писати, дивлячись в дзеркало. Спочатку ви здивуєтеся тому, наскільки це важко, а потім – до того, як швидко ви цьому навчитеся (читати написане доведеться теж у дзеркалі). Не менш важко швидко перебудовувати координацію. Спробуйте швидко малювати такі фігурки, що чергуються. У вас з’явиться нав’язливе прагнення до повторення (його прийнято називати персеверацією) тієї ж фігури. Перевірте цей дослід вранці, відпочивши, і ввечері, втомленим, – ви переконаєтеся, що у стомленої людини персеверація проявляється більш чітко.

Саме через стійкість координації так важко буває навмисне змінити почерк. Досвідчений експерт завжди викриє підроблення. А у людини, що втратила праву руку і навчилася писати лівою, почерк майже не змінюється.

Автор: К. Платонов.