Будапешт – місто моєї бабусі

Posted by on April 5, 2013

Будапешт

Швидше за все, вони ніколи б не зустрілись. Проживаючи в одному місті, вони мешкали в різних світах. Буда і Пешт. Дві частини угорської столиці, два несумісних світи, два полюси, жителі яких лише завдяки випадку говорять на одній мові. Мадярська мова за складністю вивчення займає друге місце в світі. Правда, на перше претендують ще п’ять мов. Я приїхала в весняний, по-південному теплий Будапешт до угорської подруги. Мініатюрна Едіт, бліде дитя Пешта – вічна сигарета в тонких пальцях. Вона стала моїм першим гідом в Будапешті. Побачення з другим моїм другом я поки що відклала. Едіт, глянувши на номер його телефону, розчаровано протягнула: «А-а, він з Буди …»

Едіт оселилася в Пешті, в центрі біля Парламенту. Район пишний, престижний, але позбавлений міністерської нудьги. Навіть Парламент виглядав святково-ошатним, весь в кам’яних мереживах готичних башточок, з несподівано ренесансним куполом. Хоча розміри і велика кількість прикрас головної будівлі країни вражали. Його фасад виходить прямо на Дунай. Навпаки через річку берег складають пагорби. Міський масив, розташований на пагорбах, поступово дробиться на окремі вілли, сади. Вершини пагорбів густо вкриті лісом. «Там Буда, – невизначено махає рукою Едіт. – Не люблю її – нудна провінція. Зараз я покажу тобі справжню столицю». Ми повертаємося спиною до Дунаю і вирушаємо в подорож у XIX століття.

Будапешт

Тому що Пешт – батьківщина моєї Едіт – ностальгічне європейське місто позаминулого сторіччя. Спочатку воно десь нагадувало мені Париж, десь – Петербург. Але вже через годину я перестала порівнювати, я залишилася в Пешті – трохи консервативному і захоплюючому. Здається, вперше в житті я стала ставитись до еклектики шанобливо. Всі приставки «нео» і «псевдо» вже не дратували мене, вони розчинилися в загальній архітектурній гармонії. Неоренесансний будинок з бароковим дахом успішно сусідив з представником Ардеко. Криті ринки з червоно-жовтої цегли як би відображали розкішні кольори прилавків: фруктовий достаток тут перемішувався з плямами червоної паприки, і яєчно-жовтими каскадами кукурудзи.

Будапешт

Ринки ми в своєму прогулянковому русі пройшли наскрізь, не зупиняючись. Нас знову зустріли каріатиди і атланти, навантажені балконами, еркерами, портиками. Фасади Пештських будинків схожі на притулок колекціонера: скульптури, колони, вази, грецькі маски і строгі профілі угорських гусар, поруч – величезні золотисті мозаїки, таємничий світ віконних вітражів. Едіт зітхала, що багато, ох багато будинків зачекалися ремонту. А мене ніщо не дратувало в цьому вуличному музеї. Зовсім не до місця з’явилась нудна сучасна коробка Міністерства оборони. Молоденький солдат з автоматом раптом попрямував в нашу сторону, щось швидко кажучи і простягаючи … гроші. Молодий чоловік просив купити йому морозиво і сигарети. Через прохідні двори ми побігли в магазин. І вивороти кварталів і вулиць раптом виявилися зовсім незнайомими. Ніде більше ні до, ні після я не бачила такої чітко вираженої геометричної перспективи арок, що сполучали наскрізною лінією десятки будинків і окремі вулиці.

Будапешт

Виконавши громадянський обов’язок Едіт прагматично зауважила: «Може бути, і моєму синові коли-небудь куплять морозиво», і попрощавшись з солдатом, ми продовжили прогулянку. Заглядали в під’їзди з мармуровими фонтанами – нагадування про колишню розкіш, виходили на широченні бульвари з рядами платанів, що ведуть до площ і грандіозних монументів, знову пірнали в провулки з магазинчиками «в одні двері». Розглядали постарілі, бордові із золотим, вивіски. «Ювелір, швець», – перекладала Едіт. Глянула на низьке віконце: «Тут завжди була майстерня. У батька цього шевця ремонтувала взуття ще моя бабуся, а тепер – сестра і я». Від таких слів стало спокійно, як в будинку у старих, добрих друзів. Ніби я вже жила тут колись, і жила добре. «Тепле місто, правда? Його й будували з любов’ю », – немов вгадала мої думки подруга. Едіт – історик за освітою, вона розповіла, що …

В кінці 19-го сторіччя Угорщина, нарешті-таки отримала відносну незалежність від Австрії. Ось тоді і стали будувати Пешт, майже не чіпаючи крихітну Буду на тому березі. Будували в такому темпі, що за три десятиліття маленьке місто перетворилося на справжню європейську столицю з Парламентом не гірше лондонського (при створенні угорського за основу взяли англійський – і по політичній структурі, і по архітектурі). Майже в один час з’явилися храми, музеї, театри, сотні прибуткових будинків, господарі яких зобов’язані були в кожному будинку на даху вибудувати художню майстерню. Такої кількості студій художників не було ніде в Європі. Будапештські мансарди утворили химерний верхній шар міста. Частина його зараз надбудована і перероблена, але залишилося чимало і тих, де як і раніше творять нетлінне.

Будапешт

За поворотом показався величезний собор. «Найбільша церква в Пешті, – оголосила Едіт. – Зайдемо?» 96-метрову громаду будували півстоліття. За цей час площа перед будівлею обросла іншими будівлями. Вони здавили храм з усіх боків. Але перший собор розвалився за 15 хвилин – архітектор допустив серйозний прорахунок в проекті. Представляючи, як попередниця нинішньої споруди рухнула на площу, ми стали з трепетом підніматись до могутніх колон головного входу. Всередині прохолодна мармурова тиша, тьмяний блиск венеціанських мозаїк, статуї угорських святих в нішах, в глибині вівтаря замість звичного зображення Богоматері або Христа стоїть скульптура короля-воїна з мечем і хрестом. Святий Іштван – перший угорський король. Це його храм, тут же в ажурному саркофазі зберігається головна католицька реліквія – мощі правої руки засновника держави. Урочисто, похмуро і холодно. Скоріше на вулицю, на сонце!

Будапешт

Неподалік від католицької святині стоїть святиня іудаїзму – найбільша синагога Європи. Дві тонкі веселі вежі, напис на івриті: «Створи мені житло, і я буду мешкати в ньому». «Житло», виконане в романтичному мавританському стилі, виблискувало свіжими фарбами: найбільшу синагогу тільки що привели в порядок на гроші фонду, створеного голлівудською зіркою Тоні Кертісом, батьки якого колись емігрували з Угорщини. Ансамбль синагоги замикав кордони старого гетто, де в одному з крихітних кафе ми вирішили випити кави. За словами Едіт, будапештці з притаманною їм стриманістю не говорять, подібно жителям Венеції, що якщо в місті зникне кава, трапиться революція. Тим не менш, чашка кави – проста, подвійна, «капуччино», вранці, вдень, навіть вночі – це невід’ємна частина міського життя, стиль, історія Пешта.

Будапешт

Перші кавові будинки з’явились в Будапешті 200 років тому. В кінці минулого століття їх кількість стала зростати в геометричній прогресії. Дізнавшись, що в країні на 12 000 церков доводиться 76 000 шинків, уряд всіляко сприяв збільшенню числа кав’ярень. Кавові будинки Пешта з самого початку стали своєрідними клубами літературознавців, митців, політиків, ділових людей. Кожна компанія відвідувала свій клуб, і іноді ризиковано було «помилитися дверима». У роки боротьби за незалежність волелюбні угорські інтелектуали не раз колотили німецькомовних літераторів, що помилково зазирнули в «чуже» кафе.

Ми зайшли в знаменитий кавовий будинок «Нью-Йорк» (чомусь змінив назву на «Хунгаріа»), який займає весь перший поверх будівлі страхової компанії. Респектабельний інтер’єр (творці якого явно не економили на позолоті, мармурі і дзеркалах) розташовував до солідної бесіди. Хоча з першого дня життя кавового будинку народ там збирався не такий вже серйозний. У день відкриття закладу весела компанія журналістів викинула в Дунай ключі від улюбленого кафе – нехай буде відкрито і вдень і вночі! У столітньому літописі «Нью-Йорка» миготять імена знаменитих відвідувачів: Олександр Корда, Імре Кальман, Федір Шаляпін, Томас Манн, Жозефіна Беккер і ще десятки прізвищ всесвітньовідомих або знаменитих тільки в тісному Пештському колі. Наприклад, таких, як метрдотель дядечко Дюла, який знав більше за всіх на світі анекдотів, або газетний репортер Вільям Тартьян, що купив кавовий будинок на фантастичний картковий виграш і перетворив кафе в кіноклуб.

Будапешт

Зараз, як і 100 років тому, тут можна зустріти всіх будапештських героїв. Моя подруга весь час змовницьки шепотіла про те, який знаменитий письменник тільки що пройшов мимо і які жахливі рецензії пише чоловік за столиком у кутку.

Кавовий марафон ми продовжили в самих різних закладах міста – богемних, респектабельних, студентських. Каву в Пешті «наливають» скрізь. Змінюється склад відвідувачів і ціни, але чорний ароматний напій всюди залишається таким же міцним, як угорські серця, які витримують по 5-7 чашок … в день. На фешенебельній прогулянковій набережній Корзо Едіт вмовляла мене спробувати якусь спеціальну каву. Я сказала: «Ні». І поки вона випивала чергову чашку, я милувалась набережною, по якій шпацирувала дозвільна, галаслива публіка. Потім я помітила в натовпі щось незвичайне. Вулицю наповнили бабусі-ляльки – в окулярах і без. Велика частина літнього племені від бабусь-крихіток до товстих тіток сиділа на мітлах – традиційному засобі пересування. «Босорканьі полетіли, – сказала Едіт. – Відьми з гори Геллерт». І клацнувши одну відьму по носі, зневажливо додала: «Будайські казки. Завтра в Буді познайомишся з ними ближче».

Далі буде.

Автор: Катерина Вереш.

P. S. Духи вещают: Все-таки насколько замечательная вещь – путешествие, что даже не важно, где вы путешествуете, будь-то в Будапеште или на Ибице, или в российской глубинке, куда важнее как вы путешествуете и с кем.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers