Країна Басків. Частина друга.

Posted by on

Країна Басків

Порізане маленькими скелястими бухтами і протоками східне узбережжя Біскайської затоки здавна годувало невеликі портові міста – Бермео, Ондароа, Лекейтьо, Елантскобе. У тутешніх музеях на гравюрах і фресках двовікової давності зображені сцени небезпечного полювання на китів, шляхи міграції яких, проходили через прибережні води. Ще на початку століття найбільші китобійні човни Європи неодмінно набирали на роботу басків. Останні стали першокласними гарпунерами, які вміють майстерно обробити тушу і сколотити бочку для зберігання китового жиру. Рибалки цих місць і зараз, слідуючи традиції предків, виходять на кита, невеликими командами на своїх на совість спрацьованих баркасах-бажура.

Море дає баскам, і їжу і роботу. В одному тільки Бермео дві з половиною тисячі людей живуть риболовлею, в Ондарроа на кожному консервному заводі трудяться вісімсот-дев’ятсот робітників. Важче стало, коли країни Спільного ринку уклали особливу конвенцію, згідно з якою човен за один раз може відвантажити не більше шістдесяти тонн риби, хоча в пік сезону рибальський баркас у стані виловити і продати не менше трьохсот. Але закон є закон.

Країна Басків

По всьому світу Бермео славиться як столиця анчоусів, високо оцінених ще древніми греками. Тут і донині рибу ловлять по-старому: з борту Бажура, крученими мережами з дерев’яним кріпленням. З початку 60-х років в Бермео діє Товариство рибалок, воно об’єднало навколо себе безліч рибалок-одинаків і риболовецьких команд. Зараз – кінець травня, розпал сезону, але баскські рибалки усього узбережжя одностайно вирішили не виходити в море. І знак того, що скоро гряне буря – дивно пустельні набережні, де в цей час зазвичай шумно і темпераментно проводиться розвантаження баркасів. У цьому році сезон анчоуса почався з рук геть погано: різко скоротився обсяг улову, розмір анчоуса став некондиційним, зграї його перемішалися зі зграями макрелі, що не має високої ринкової цінності. Ось вже як не заладилося спочатку, так пропала рибалка.

Країна Басків

Спадковий рибалка Хуан Карлос Гауенекстеа, обраний в минулому році мером Бермео, нарікає: «Море убожіє. Кустарів стає все менше, а що таке промисловий лов? Це коли беруть все, що попадається в мережі, а потім, на борту, роблять «відбір», тобто «бур’янисту рибу» просто викидають за борт. І йдеться вже не про шістдесят тонн. Боюся, скоро ми не будемо дотягувати і до шестидесятитонної квоти».

Баски намагаються знайти вихід з цієї ситуації, майбутнє своє і раніше пов’язуючи з морем: зав’язують контакти з іранцями і намагаються отримати дозвіл на вилов тунця в іранських водах. Що ж, щоб вигравати – треба ризикувати, а баски – народ ризиковий.

Більше половини 2,5-мільйонного населення басків (це п’ять відсотків населення Іспанії) живе в промислових містах.

Фабричний, торговельний і банківський Більбао – столиця Країни басків і головний порт Іспанії. Місто було засноване в XIII столітті на берегах річки Нервьон, «Більбао» в перекладі з баскської означає «прекрасний брід». Загалом за сто років кораблебудування зробило тут справжню індустріальну революцію. Але хоча середня заробітна плата в Більбао вище, ніж в Мадриді, рівень безробіття в минулому році досяг двадцяти семи відсотків і продовжує рости. Втім, коли одні підприємства закриваються, інші процвітають. У цьому можна переконатися, доїхавши новим маршрутом експреса від Більбао до Астіллерос-Цамакона, приватної верфі в Сантурці. Величезні крани зі страшним брязкотом опускають важкі сталеві плити на гігантські платформи; сучасного вигляду агрегати, мабуть, з комп’ютерним управлінням, креслять широкі вогненні дуги, зшиваючи вигнуті частини каркаса нового човна.

Раніше тут випускалися супертанкери і вантажні монстри до трьохсот футів завдовжки, але попит змусив перейти на будівництво невеликих, начинених електронікою човнів.

А на північний схід від міста, в Цамудіо, тисячі триста вчених та інженерів трудяться в скляних лабораторіях баскського Технологічного парку. Тридцять вісім молодих новаторських компаній – піонерів в галузі біотехнологій, телекомунікацій, програмного забезпечення і автоматики – відкрили тут свій бізнес. У більшості своїй це малі підприємства, в яких працює від п’яти до двадцяти співробітників.

Країна Басків

«Із занепадом важкої промисловості ми пішли на ризик і цілком поміняли тактику і стратегію, – пояснює директор парку. – Тепер ми перетворилися на таке собі гніздечко для вигодовування перспективних компаній. Надаємо допомогу у фінансуванні, надаємо площу, поставляємо сучасне устаткування ».

Наука і промисловість швидко і необоротно змінюють обличчя країни, але наслідки боротьби за незалежність, хоча і поступово йдуть вглиб історії, та все таки досі позначаються на її теперішньому. У Сан-Себастьяні я зійшов по мармурових сходах будівлі уряду, Палац-де-ла-Депутасьон, і приєднався до делегатів, що всідалися за масивні столи з горіхового дерева. Під величезним портретом іспанського короля Хуана Карлоса урочисто височіли двоє солдат, одягнених в парчевий одяг баскських гвардійців XIV століття. «Ми заново відвоювали право самим вирішувати свою долю, – заявляє президент Жона Есналь Альгеро, – і тепер нам необхідно покласти край насильству, яке так довго плямувати ганьбою наше життя».

Країна Басків

З давніх пір баски незмінно слідували древнім законам народу – фуерос. Саме тисячолітні фуерос гарантували місцеву автономію, регулюючи повсякденне життя в найдрібніших деталях, зобов’язуючи поважати вогнище сусіда або, наприклад, визначаючи послідовність процедур під час трауру по покійному. Навіть іспанські правителі визнали фуерос, що гарантують баскам звільнення від податків, військової служби і дають право на вільну торгівлю, і лише в 1876 році, після ряду переворотів в Іспанії – так званих Карлітських воєн – їх скасували.

Природно, що самостійність басків вибивала грунт з-під ніг генералісимуса Франциско Франко. Щоб зломити дух непокірних, під час громадянської війни диктатор заручився підтримкою гітлерівського Люфтваффе, і в один з днів 1937 року ескадрильї бомбардувальників «Хейнкель-111» і «Мессершмітт-109» зруйнували центр міста Герніки і розстріляли з кулеметів тисячі п’ятсот мирних людей, які рятувалися втечею. Взагалі під час війни тут загинуло приблизно 50 000 чоловік, але Франко цього здалося мало: він взявся за знищення культурної спадщини народу, закриваючи баскські школи, забороняючи вживання баскської мови, саджаючи в тюрми представників інтелігенції. У підпіллі стали формуватися і швидко множитися загони баскського опору. У грудні 1973 року група терористів з екстремістської організації ETA («Euskadi ta Askatasuna» – «За батьківщину і свободу басків») здійснила в Мадриді вбивство ставленика Франка прем’єр-міністра Луїса Каррера Бланке. Вибуховою хвилею його машину підкинуло в повітря на шість метрів.

Лише через п’ять років після смерті Франко, коли трохи охолов народний гнів, Іспанія дала дозвіл на формування Автономної спільноти басків. У 1980 році до нього були офіційно долучені три іспанські провінції – Біскайя, Алава та Гіпускоа – 2800 квадратних миль зелених схилів з рідкими гірськими селами і невеликими містами.

Країна Басків

Зараз майже всі баски переконані, що питання їх майбутнього має вирішуватися лише шляхом переговорів, але не насильства. Тим не менш, як і раніше залишається невирішеною доля 560 політичних в’язнів, яких досі тримають в іспанських в’язницях. Ще 2000 басків, обвинувачених у тероризмі, живуть у вигнанні, в основному у Франції. Баскський національний прапор, який довго був під забороною, сьогодні майорить на кожному балконі, а в сувенірних крамницях підвищеним попитом користується прапор (ікуррінья) з написом «Гора Еускаді!» («Хай живе Країна басків!»). Червоно-жовті кольори Іспанії зникли майже звідусіль. Я побачив іспанський прапор, та й то маленький, тільки один раз – у місцевому представництві Гуардіа Сивіл, іспанської національної поліції. Його охороняв молоденький солдат в повному бойовому спорядженні, нервово, точно прикриваючи відступ, оглядаючи вулицю з під сталевого шолома.

На початку XVII століття на основі гандболу, забави древніх римлян, баски придумали нову гру, додавши в неї стрімкість і натиск, а в якості спортивного інвентарю використовуючи корзини, спочатку – плетені, що призначались для збору яблук. Так що ще з тих пір в кожному місті є «front» – майданчик для гри в м’яч, який нерідко має загальну з місцевою церквою стіну.

А предметом гордості будь-якого рибальського села здавна є власні команди з веслування – тринадцять здорованів-веслярів і рульовий. Історія популярних змагань йде корінням в XII століття, коли китобої, попереджені сторожовими з сільської вишки, повинні були мчати назустріч гігантам, що несподівано з’являлися поблизу берега. Найшвидша команда, природно, першою встигала загарпунити здобич.

На щорічному чемпіонаті з веслування у Сан-Себастьяні уздовж піщаного берега Лакост заздалегідь шикуються десятки тисяч глядачів, заповнюючи уступи Ігуельдо і Ургілла – гір, що обрамляють в’їзд в місто.

На численних святах басків важливу роль відіграють види спорту явно сільського походження: змагання пастуших собак і баранячі бої, harrijasotzaileak (змагання у підйомі каменів) і aitzkolariak (змагання в рубці дров). Вже що-що, а веселитися цей народ любить і вміє. Чого варте одне свято сиру в Сен-Жан-П’є-де-Пор або ринковий понеділок в Гаразі!

Країна Басків

Для Байонні за шістдесят п’ять років свято Санфермін, що проводиться з шостого по десяте серпня, теж стало традицією. Корида, біг корів, танці під гармоніку і радість без кордонів, коли людина «може вийти з себе», одне за іншим слідують урочисті ходи, хлопці носять дівчат на руках, а навколо – сміх, музика, вино, петарди, розмови ні про що, а потім – щаслива передранкова втома і сон.

Але сучасні свята – явище не стихійне, з 1968 року вони в Байонна оплачуються з муніципального бюджету. Санфермін – 97, наприклад, коштував байоннскім платникам податків 1,7 млн. франків. Міська влада принципово не шукає спонсорів, вирішивши залишатися на ньому повновладними господарями. Вхід на всі заходи тут безкоштовний, крім коров’ячих бігів на площі Сан-Туре, куди квиток коштує десять євро. На відміну від карнавалу в Ніцці професійні карнавальщики в байонських урочистостях участі не беруть. Все дійство організується різними міськими культурними товариствами, які і костюми, і вози, і маски споруджують у вільний час. Правда, кожне таке суспільство отримує підтримку від муніципалітету в розмірі 6000 євро, до якої цілком може додатися ще й сума призу, що присуджується журі.

Країна Басків

Щорічно муніципалітетом визначається головна тема ходи (corso) – як правило, щось пригодницько-історично-кінематографічне. З міркувань безпеки кількість учасників ходи строго регламентується, але щоб глядачі теж могли взяти участь у веселощах, з 1996 року до свят почали випускатися брошури з текстами пісень баскською мовою, а за тиждень до свята прямо на вулицях вчителі баскських танців приймаються розучувати з усіма бажаючими характерні па старовинного танцю дандзацпі.

Країна Басків

А вже таку кількість абсолютно щасливих дитячих личок навряд чи вам де-небудь ще доведеться побачити. Вони тут повноправні учасники – маленькі задиристі тореро з картонними биками грізного вигляду і сяючі дівчатка в ошатних платтячках. У розпал свята (зазвичай на другий день), опівдні, на площі Отель-де-Віль пробуджується від сну король Леон – простодушний і трохи смішний герой казок і легенд. Це знак для ледачих: свято в розпалі, пора вставати, святкова метушня триває!

До речі, за п’ять днів міські кафе, ресторани та інші розважальні заклади мають тридцять відсотків свого річного обороту, а споживання спиртного в ці дні зростає в чотири рази.

Країна Басків

Кількість сувенірних магазинів в містах басків свідчить, що туризм і доходи від нього – серйозне підживлення місцевої економіки. Хоча, звичайно, турист нині пішов не той, нинішній вже багато скромніше у витратах. Це не означає, що замість постільної білизни ручної роботи, яким пишаються в містечку Сен-Жан-П’є-де-Пор, в сувенірній крамниці він вибере рушники «Made in Taiwan». Але сьогодні середній турист в такому магазинчику залишить не більше п’ятнадцяти франків і швидше за все, скоротить терміни перебування на відпочинку з звичайних чотирьох (ще два роки тому) до двох тижнів. Однак, хоча життя стає все більш динамічним і жорстким, прибуток від туризму в цих краях становить п’ятдесят відсотків, навіть в дощове літо не опускаючись нижче тридцяти. А в останні роки все більш популярним серед європейців стає агротуризм, і навіть у найглухіших селах не менше п’ятисот кімнат щорічно здається приїжджим.

У п’ятдесяти милях на північний схід від Франції витончені особняки і готелі Біарріца теж постійно наповнені туристами зі всього світу. Можна сказати, що офіційно туризм почався тут ще в 1854 році, коли іспанська наречена Наполеона III Євгенія переконала нареченого побудувати літній палац з видом на море. Незабаром його постійними гостями стали вершки паризького суспільства, руські князі та члени августійших сімейств Великобританії та Іспанії. З того часу курортне містечко з одинадцятьма гольф-клубами, казино і власним мінеральним джерелом привертає аристократів і знаменитостей всіх рангів і мастей: тут бували Клемансо, герцог і герцогиня Віндзорські, Черчілль, Стравінський, Хемінгуей, Чаплін, Бінг Кросбі і Генрі Форд.

А зустрічають іменитих гостей ще з XVIII століття, коли Людовик XVI нагородив їх титулом маркізів, представники династії Аркангес, власники села Аркангес, що лежить в п’яти милях від узбережжя. Теперішній маркіз Гі дАркангес – істинний аристократ, родовід простежується аж до 1150 року. В його замку стоїть оббите міддю ліжко червоного дерева, на якому у 1807 році провів ніч Наполеон. «Пізніше, в 1854 році, тут спав герцог Веллінгтон, на кілька тижнів зробивши замок своєю штаб-квартирою», – зауважив маркіз, запрошуючи мене за обідній стіл.

Після фуа гра, ягняти по-персидски і шоколаду а ля імператриця ми пили каву в Білій залі, прикрашеній гобеленами XVIII століття. У Червоній кімнаті маркіз продемонстрував свою гордість – баскський прапор із золотою бахромою. За часів громадянської війни в Іспанії його родина переховувала в себе іспанських біженців. Цей полковий прапор батько маркіза отримав від баскських солдатів, які перейшли кордон під натиском армії Франко.

Маркіз і сам знає про війну не з чуток. Під час другої світової війни, коли нацисти захопили замок, його відправили в трудовий табір у Сілезію. Там, щоб заробити на сигарети, він освоїв професію перукаря. На стіні його кабінету, серед листів і фотографій з автографами генерала де Голля, Сомерсета Моема і принца Реньє, висить знаменний знімок – маркіз робить стрижку одному зі своїх гостей, Френку Сінатрі.

Автор: О. Сидоренко.

P. S. Духи вещают: Интересно как у басков обстоят дела с банковской системой. Есть ли у них нечто похожее на наши валютные вклады в Быстробанке. И вообще отличаются ли их банки от наших? Надо будет как то исследовать этот вопрос.

2 Responses to Країна Басків. Частина друга.

  1. orest

    дуже цікавий народ.

  2. Pavlo

    Так, це точно.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers