Дещо про ревнощі

Дещо про ревнощі

Отелло

Молилась ли ты на ночь Дездемона? (Отелло)

Ох вже ці ревнощі, від яких подекуди так кипить кров, та закипають голови (куди там якимось чайникам), а мозки випаровуються, ніби їх і не було. А скільки через ревнощі було всіляких бід та трагедій, розбитих сімей, розірваних стосунків. (Візьміть для прикладу шекспірівського «Отело», хоча в реальному житті частенько трапляються страсті і по крутіше, ніж у шекспірівських п’єсах). Але от як не дивно, в народі ставлення до ревнощів дуже різне, іноді навіть кажуть «Ревнує значить кохає». Категорично з цим не погоджуюсь і вважаю – ревнощі не мають нічого спільного з коханням. Лише з закоханістю, причому не просто з закоханістю, а закоханістю відверто егоїстичною – такою, коли ми кохаємо не іншу людину, а самих себе. (а іншу людину рахуємо своєю власністю). Давайте трохи по досліджуємо, що таке ревнощі.

Ревнощі – передусім відсутність елементарної довіри між людьми, а якщо не має довіри, то про що взагалі може іти мова? Звісно іноді ревнощі бувають і цілком підставними – коли дружина/чоловік, коханий/кохана дійсно зраджують і не заслуговують тої довіри. Тоді це вже не ревнощі, це вже сама справжня зрада, а такий чоловік/жінка (що зраджує) заслуговує великого прочухана від долі (і пательнею по голові) і обов’язково рано чи пізно його отримає. Під ревнощами розумію саме безпідставну підозру та недовіру між «коханими» людьми.

А як вони взагалі виникають, ці ревнощі і яка їхня природа? Виникають вони (ревнощі) подекуди ще у глибокому дитинстві і перші їхні проявлення у маляток – ревнощі до матері, адже мама для будь-якого малюка – 90% всесвіту. І коли в мами з’являється, скажімо, ще одна дитинка, а в малюка молодший братик (чи сестричка) то цілком закономірно для нього буде трішки по дитячому по ревнувати маму до молодшого братика/сестрички адже тоді приходиться ділити свою маму (таку любу та дорогу) ще з кимось. Причиною такої дитячої ревнощі є те, що малюк сприймає маму як свою власність і страшенно її потребує, відповідно, чим більше малюк потребує свою маму, тим більше проявлятимуться ревнощі. Мудрі батьки вже з маленьких років привчають своїх дітей до самостійності і тоді діти формуються та виростають впевненими у собі та самодостатніми людьми, а от «мамині синочки» частенько бувають ще тими ревнивцями.

А висновок такий: одна з головних причин ревнощів криється у банальному дитячому інфантилізмі (який хоч і дитячий, але може спостерігатись у дорослих сорокарічних дядь чи тьоть). А дитячий інфантилізм – це відсутність самостійності (коли «дитя» звикло, що мама все зробить та соплі утре), відсутність відповідальності за своє життя та свої вчинки, частенько невпевненість у власних силах, нерішучість. А ще одним побічним продуктом цієї психологічної біди є ревнощі (які народжуються перш за все від власної невпевненості). Звісно, щоб ревнощі зникли, прийдеться побороти їхню причину – нарешті подорослішати, стати самостійним та перестати, на кінець «в сорок років» (чи в кого там скільки?) «слухати маму».

Окрім дитячого інфантилізму в ревнощів є ще пара інших причин. Знаєте, в людській психології є така цікава закономірність – в інших людях нас найбільше дратують саме ті вади і недоліки, які властиві нам самим. Тож ревнощі дуже часто бувають саме в тих людей, які самі мають неабияку схильність до зради. І цілком закономірно, коли якийсь «Отелло» місцевого розливу, що не пропускає жодної спідниці, стане ревнувати свою «кохану», хоча в самого «рильце в пушку». А раз він сам такий (кобель), то думає, що і всі інші такі самі, адже частенько кожен судить по собі і в міру своєї спорченості. В цьому випадку треба спершу колоду з свого ока витягнути, а вже потім інших в чомусь звинувачувати.

І нарешті, найголовніша причина ревнощів – це егоїзм (і навіть егоценризм), коли ми любимо не іншу людину, а самих себе, чи може образ тих «себе», який просто спроектували на іншу людину. А іншу людину сприймаємо як свою власність (це проявляється, зокрема через споживацьке ставлення до партнера). А раз так, то рано чи пізно з’явиться страх втратити цю власність, тоді і почнуться ревнощі, які рано чи пізно, як раз таки приведуть до краху стосунків та смерті цієї нездорової егоїстичної закоханості (бо жодним коханням там насправді і не пахло).

Іполіт

Пан Іполіт з «Іронії долі» чудово знає до чого приводять ревнощі.

Кохання воно неначе чудесний метелик, може сісти лише на відкриту долонь, але як тільки ми захочемо метелика привласнити собі – закрити долонь, як раз – і його вже нема.

На завершення бажаю всім читачам знайти своє кохання, цінувати його і ніколи не ревнувати свої коханих, адже ревнощі – ознака нашої душевної незрілості та прихованого інфантилізму, а якщо ви безпідставно ревнуєте кохану людину, може вже пора трохи подорослішати? Ще зовсім на завершення гарна пісенька Джона Леннона “Jealous guy” (Ревнивий хлопака)

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers