Модель прогресивного суспільства людей

Posted by on June 30, 2015

суспільство

Проблема сучасної не тільки української, а й глобальної політики полягає в тому, що в ній багато політики і мало філософії. Політики покликані вирішувати тактичні питання сьогоднішнього дня. Філософи розробляють стратегічну модель суспільства на майбутнє. Помилка багатьох політиків полягає в тому, що вони весь час «крутяться» навколо утопічної теми під назвою: «Соціальна справедливість в демократичному суспільстві». Тому, сьогодні політика з філософії (давньогрецьке поняття «політики»), перетворилася на мистецтво політичних скоморохів. Завдання сучасних філософів в політиці – розробляти не тільки справедливе, демократичне (старе), скільки нове, прогресивне, суспільство людей. Філософи визначають перспективу подальшого розвитку суспільства, а то і всієї цивілізації. Через те, що питання розвитку суспільства вирішують політики, а не філософи, сьогодні у світовому масштабі люди не знають, в якому напрямку розвивати свою цивілізацію. Такі поняття як: «демократія», «верховенство права», «соціальна справедливість», «боротьба з корупцією» давно вже застаріли, а нові ще не винайдені, через відсутність філософського аналізу політичних питань.

Моє перше есе присвячене оглядовій темі великого впливу філософії на політичне життя людей. Філософія в сучасному уявленні, це не наука і не мистецтво (любов до мудрості), а голограмна (цілісна) модель дослідження «природи явища». Філософ бере минулий політичний досвід. Глибоко і всебічно аналізує справжній. І вже через свою глибинну підсвідомість, виходить на нову і креативну модель суспільства майбутнього. У кожного філософа своя модель суспільства. У Сократа – комуна. У Кампанелли – «Місто сонця». У П. А. Кропоткіна – “держава без держави” («Анархія»). Я б дуже хотів, щоб сучасні політики були не тільки: юристами, економістами та політологами, а й філософськи освіченими людьми. Адже вони (політики) відповідають не тільки за розвиток своєї країни, а й за прогрес всієї цивілізації.

У Стародавній Греції філософом в політиці спочатку був Сократ, який як громадянин Афін, пропонував модель суспільства людей складених з комун, для того щоб уникнути в суспільстві найбільшого зла для людини – приватної власності. До речі, ідеї Сократа не мали підтримки в афінському суспільстві, де його популярність, як великого сперечальника, мала прізвисько «Овід» (боляче кусючий).

Ідеї філософа Платона в політиці були більш системними, і стосувалися моделі грецької держави (поліса). Саме філософ Платон попереджав нас про те, що будь-яка демократія в кінцевому підсумку перетворюється в тиранію. Аристотель жив за часів Олександра Македонського і тому пропонував свою модель суспільства людей, де проста людина повинна ставитися до свого правителя, як домашні тварини ставляться до людини. Аристотель був по-своєму правий. Якщо на чолі держави (поліса) буде мудрий, а тим більше «народний правитель», то для стабільності такої держави оптимальним варіантом буде «стадна» модель суспільства.

Після Грецької цивілізації була Римська імперія з державністю у вигляді великої військової машини. Модель державної системи у вигляді військової та поліцейської сили була популярною в усі часи. Не втратила вона своєї актуальності і сьогодні. Потім, перескочивши через тисячоліття «темного середньовіччя», в історії політики було взяття Бастилії республіканцями. Здавалося, світ вийшов на нову (республіканську) модель суспільства людей. Але прийшов Наполеон, і все стало на старі місця.

Далі була перша демократична конституція в США і нова модель законослухняного суспільства людей. Спочатку така модель вільного суспільства давала свої прогресивні результати. Свобода громадян, стрімке зростання промисловості, накопичення первинного капіталу, розділило прогресивне американське суспільство людей на два ворожі класи: клас бідних і клас багатих. Саме такий розподіл, зрештою і призвів країни розвиненої демократії (Західна Європа і США) до такого філософського поняття в суспільстві людей як «піраміда влади».

Державна система у вигляді «піраміди влади» складається з верху «піраміди» – «фараона» (правителя в авторитарній державі або правлячої касти в країнах розвиненої демократії у вигляді: магнатів, олігархів, банкірів і навіть мафіозі). Трохи нижче в «піраміді влади» знаходиться ланка під назвою «каста недоторканних» – це члени ЦК партії, їхні родини, в деяких розвинених країнах, президенти країни і всі ті, хто вірно і безпосередньо служить «фараону». Ще нижче йде «велика буржуазія» у вигляді чиновників вищого рангу, директорів великих підприємств, генералів, губернаторів і мерів міст. Ще нижче – середня і дрібна буржуазія у вигляді чиновників і бізнесменів обласного та районного рівня. І нарешті, на самому низу піраміди в процентному відношенні 95 до 5, знаходиться весь інший народ (робітники, селяни, лікарі, вчителі, службовці, дрібні підприємці і бізнесмени).

Якщо взяти українську дійсність, тим більше два роки тому, то «весь інший народ» (низ «піраміди») володів в межах 5% всього українського багатства. В очі кидається кричуща несправедливість (5% людей верху піраміди володіють 95% всіх багатств). Це вже не політика (громадське управління державою), а демократично узаконений грабіж з елементами державної корупції. За царату, коли Україна була у складі Російської імперії, було простіше. Там був неосвічений і вірячий в царя-батюшку, народ. Але в 21-му столітті, всі люди досить політично грамотні. Вони прекрасно розуміють те, що заробити мільйон доларів, у себе на Батьківщині, можна лише тільки вкравши у мільйонів своїх співгромадян по одному долару. І це в кращому випадку. У гіршому випадку багаті швидко збагачуються на: «трубі», на «мережі», на «землі» і навіть примудряються набити собі кишеню в період глобальної кризи.

Характерним моментом такої державної системи є те, що низ і середина «піраміди влади» живуть у правовій державі в резервації соціальних законів. А ось ближче до верху свої закони, закони правлячої касти. І також свої корупційні фінансові потоки і своє паралельне життя (свої санаторії, лікарні, своя школа для дітей, свій район в місті і своя VIP – культура).

Філософи Стародавньої Греції говорили про те, що «політика» – це «мистецтво спільного управління в полісі-державі вільних громадян» («поліс» – місто, «тика» – «мистецтво», так само як «естетика» – мистецтво краси, «етика» – мистецтво благородної поведінки). Сьогодні слово «політика» має інше значення, а саме «боротьба сильних світу цього, через своїх політичних кандидатів, за сфери впливу». Олігархи і магнати – це свого роду «президенти» або співзасновники футбольного клубу під назвою «політична влада». «Весь інший народ», сидить на стадіоні футбольного поля і «вболіває» за те, як на полі грають політики в свої політичні ігри, правила гри для яких, встановлюються на самому верху піраміди. Лише тільки один раз в чотири роки «уболівальник» має право віддати свій голос за того чи іншого гравця на полі.

Але така «демократія» далека від «спільного управління полісом» і вибори схожі на політичне шоу, ніж на представництво «делегата від народу». А в розвинених країнах, вибори взагалі перетворилися на піар-акцію політичних лідерів. Там вже немає народу, а є досить пасивний (бо не вірить в те, що щось зміниться) електорат, який голосує за симпатичного кандидата, а не за мудрого, а тим більше народного, керівника. І взагалі, мудрих політиків стає все менше і менше. Немає людей, що визначають стратегію держави. А якщо і є такі, то їх швидко «забалакують» ті, хто навчився говорити «правильні слова», на догоду не так своєму виборцю, скільки своєму глядачеві.

Якщо взяти узагальнюючу характеристику політичних процесів, як в Україні, так і в країнах розвиненої демократії, то можна сказати про те, що вся вина в підміні основних політичних понять, таких як «політика», «демократія», «влада народу», цілком і повністю лягає на наш занадто розвинений практичний розум. Світ практичного розуму породив людину нової формації з досить розвиненою особистісною свідомістю. Людина-особистість прийшла на планету Земля для того щоб знищити в людині все людське. Не становить великої праці припустити те, що людська цивілізація скочується до свого морального глухого кута. Скоро людей, які бажають жити в істинно демократичних цінностях, не залишиться. Світом будуть правити; «Таємні масони», «жирні мішки», «білі комірці» і різного роду: «сурмачі», «мережевики», «землевласники». А на підтанцьовках у них будуть політики різних рангів.

Саме собою напрошується природне запитання: «Де ж вихід із ситуації?». Як людина філософського складу розуму, виходу як такого, серед сучасних політиків, які живуть у світі товарно-грошових відносин, я не бачу. Десь там далеко, в районі 22-го століття я бачу лише тільки глухий кут. І не тільки в українській політиці, а й у розвинених країнах Заходу теж. Це «камінь в город» тим політикам, які ратують за «західно-європейську інтеграцію». У Західної Європи, що живе за законами розвиненої демократії, нам вчитися нічому. Там всі моляться богу Мамоні (богу багатства) і процвітає «його величність практичний розум», який покликаний знищити їх розвинену демократію, оскільки чим далі тим суспільство все більше розділяється на людей з вищого світу (особистостей) і людей другого сорту. На дві ворожі один одному культури: VIP- культуру і культуру для всіх інших. Як говорили раніше німці: «Кожному своє».

Але це ще півбіди. Біда в тому, що в медичному обслуговуванні, освіті та політиці, людина знаходиться внизу піраміди влади, соціально не захищена. У своїй країні вона «людина другого сорту». Це «маленька людина», при києво-руському князя вона була «смердом». При російському царі – «бидлом». У радянській країні то був «гвинтик» великої державної машини. І сьогодні, в демократичній країні 21-го століття, вона так само «пасе задніх».

Вчитися нам чого-небудь у нашого східного сусіда, я думаю, теж не варто. Там зараз повним ходом йде будівництво імперської монархії нового типу. Монархії не тільки територіальної, а й інформаційної, у вигляді утопічної ідеї «русского мира». Як філософ, який займається політикою, скажу про те, що в 21-му столітті, серед розумних глобально мислячих людей, неможливо реалізувати будь-яку «стадну» ідею. Будь-то популярну сьогодні ідею «українського патріотизму», ідею «русского мира», «китайського раю» або «західно-європейського благополуччя». Сучасна розумна людина стала занадто індивідуально-чуттєвою. Їй противна будь-яка, навіть найдосконаліша модель суспільного «стада». Оскільки вона знає про те, що як тільки «стадо» ще тільки почне формуватися, відразу з’явиться «пастух», у вигляді «вождя нації», фюрера або «батька всіх народів».

І це не залежить від «пастуха», поганий він чи хороший. Така філософія формування будь-якої державної влади, будь то соціалістичної, демократичної чи монархічної. Для того щоб держава була сильною і стабільною, не винайдено ще іншого способу, як тільки «стадна» модель суспільства. Цікавим у «стадної» моделі суспільства є те, що як тільки «піраміда влади» перевертається (скоюється революція і той, хто був ніким, став усім), то спочатку всі живуть в більш-менш справедливому (соціалістичному) суспільстві. Але чим далі від соціальної революції, тим державна система, для своєї ж стабільності, все більше і більше перетворюється на нову «піраміду влади». І як «білка в колесі» ми знову повертаємося до вихідної ситуації.

Наочний приклад з нашої недавньої історії. У царській Росії на верху «піраміди влади» був «монарх». Трохи нижче «каста недоторканних» – особливо наближених до государя. Ще нижче – велика буржуазія і вищі чиновники. А в самому низу піраміди – простий народ. У 1917-му році сталася, здавалося б справедлива, революція. Минуло, в історичному плані, зовсім мало часу. І вже в Радянському Союзі виникла та ж сама «піраміда влади». Вгорі «піраміди» – Генеральний Секретар ЦК. Трохи нижче – «недоторкана каста» у вигляді членів ЦК. Трохи нижче чиновники вищого рангу і секретарі обкомів. А в самому низу «піраміди влади» – всі чесні трудівники «розвиненого соціалізму». Питається в задачнику: «Навіщо було робити революцію в 1917-му році, щоб в кінцевому підсумку, прийти до тієї ж самої «піраміди влади» і «стадної» моделі суспільства людей?». Політичний світ Західної Європи, хоча і претендує на «демократичне, справедливе суспільство», але в філософському плані, живе за такою ж старою, і «стадною» моделлю, і з тією ж «пірамідою» державної влади.

У нашого східного сусіда (великої країни під назвою «Росія»), була відмінна можливість піти за власним прогресивним шляхом в плані розвитку чисто «російської свідомості», а може бути навіть і «російської цивілізації». Адже Радянський Союз, при всіх його негативних якостях, на формування суспільної свідомості російської людини справив позитивний вплив. На цілих сімдесят років Країна Рад зупинила розвиток практичного розуму в умах, як російських, та й українських людей. У свідомості цих людей, на самому початку 90-тих, ще не відбулася «капіталізація душі» і виникли ідеальні умови для переходу з рівня необхідності практичних цінностей, на більш високий і душевний рівень розвитку свідомості, у вигляді людини феноменального розуму. Людини мислячої на глибоко-підсвідомому рівні.

Росія могла б бути першою країною в світі, яка сповідує шлях розвитку людей шостої раси. Людей феноменального розуму і чистої свідомості. І через 20 – 30-ть років, стати країною мудреців і геніїв. Але в той далекий тепер вже час, не знайшлося мудреця, який зробив би переворот у свідомості російської людини, а саме висунув національну ідею «російської цивілізації». Не в плані об’єднання та захисту всіх росіян, а як цивілізацію: філософів, вчених, геніїв і мудреців, чим славилася Росія в кінці 19-го століття. Росія пішла по-іншому шляху. У 90-ті роки, був бандитський період російської історії. Потім, при старіючому царі Борисі, настав олігархічний період. Сьогодні Росія прагне набути статусу великої країни, поряд із Західною Європою, США і Китаєм. Не країни нової цивілізації (якою була Стародавня Греція свого часу), а саме великої країни, в плані розвитку сильної військової і поліцейської держави.

У глобальній політиці сьогодні існують три центри впливу: західний (США і країни Західної Європи), російський і китайський. Всі ці центри мають свою модель розвитку суспільства, але з точки зору філософії, всі вони знаходяться в стані кризи перехідного періоду, оскільки орієнтовані на людину-особистість. Перехід від застарілих цінностей людини-соціальної (світ ЛЛЛ – людина, людині людина) до нових і шокуючих цінностей людини-особистості (світ ЛЛВ – людина людині вовк), буде довгим і болючим.

Але найстрашнішим є те, що розвиток цінностей людини-особистості неминуче призведе нашу цивілізацію до природного тупику. Західна Цивілізація, з її розвиненим практичним розумом, вірус якого вже поширився на всі країни в світі, які сповідують цінності людини-особистості, приречена на загибель. Це є хвороба росту свідомості людей п’ятої раси. Ми повинні «перехворіти» свідомістю людини-особистості і почати розвивати в психіці людей (спочатку дітей, а потім і дорослих) свідомість людини шостої раси (люди «СВ» – люди надможливостей). Людина-особистість, породжена практичним розумом Західної Цивілізації, помре своєю природною смертю. На її місце прийде людина нової формації – феноменального розуму і еко-свідомості. Перші ознаки таких людей ми вже спостерігаємо сьогодні у вигляді дітей Індиго, дітей чудо-поліглотів, дітей екстрасенсів та інших дітей феноменального розуму. Ці діти прийшли для того, щоб знищити нашу розумну цивілізацію і створити нову прогресивну цивілізацію, феноменально-обдарованих людей.

Україна, в цей хворобливий перехідний період (від цінностей людини-соціальної, до цінностей людини-особистості), має унікальний шанс створити свою власну цивілізацію. Ми ще не вийшли з соціальних цінностей, але й не увійшли в політичну реальність людини-особистості. У свідомості української людини ще не відбулася остаточна «капіталізація» її душі. Вона ще не «зачерствіла» до рівня практичної доцільності. Ще не все в українській душі виражається в грошовому еквіваленті. Тому ми маємо унікальну, може бути єдину можливість, показати всьому світу, як швидко пройти глобальну політичну кризу, пов’язану з приходом людини-особистості і почати будувати нову цивілізацію людей в окремо взятій країні.

Ми сьогодні живемо в глобальному світі, в тісній залежності від інших країн. Але в політичному плані – ми вільна країна. Нас ніхто не змушує копіювати чужу модель суспільства. Тим більше в сучасному світі не має значення, що ми будуємо у себе на Батьківщині: модель демократичного суспільства західного зразка, модель сильної військової держави «русского мира» або модель комуністичного «китайського раю».

Скажу більше, в глобальному світі можна цілком і повністю дотримуватися, наприклад, західної моделі суспільства, а будувати свою власну цивілізацію. Наочний приклад, Японія після другої світової війни. Повністю зруйнована американськими бомбардувальниками економіка країни. Ганебна капітуляція. Здавалося Японія вже ніколи «не стане з колін». Знайшовся мудрий чоловік, який сказав: «Давайте будемо будувати свою власну цивілізацію під назвою: «Японська якість найкраща в світі ». Через тридцять років Японія стала найпрогресивнішою державою у світі, як у промислових розробках, так і в розвитку свідомості своїх громадян.

Сьогодні, у такий складний для нашої країни час, говорити про те, що ми єдина (в сенсі цілісна) країна, значить обманювати себе і свій народ. Зараз в політичному плані ми маємо три різних країни. Патріотична країна воює на Сході. Інша країна, чесних і різко збіднілих громадян, бореться за своє виживання. І третя країна – країна «жируючих» від свого багатства людей, живе своїм окремим життям. Як людина філософського складу розуму, я не страждаю манією «соціальної справедливості» (забрати все у багатих і роздати бідним). Також не є, модним сьогодні, національним патріотом, що закликає всіх стати на захист Вітчизни. Як громадянин своєї країни, я вибудовую філософську модель розвитку не тільки українського суспільства або української нації, скільки «української цивілізації».

Сьогодні в глобальному світі не можна будувати: «русский мир», «китайський рай» або «західну демократію» в широкому масштабі. З філософської точки зору (природи явища), неможливо будь-якій, навіть самій маленькій країні, нав’язати чужу ідеологію, інакше втрачається унікальність цієї країни. А ось «цивілізацію» (нова свідомість) можна створювати в будь-якій окремій країні і показувати всьому світу пріоритетний розвиток всього людства. Адже «нова свідомість» не буває: «українською», «російською» або «американською», оскільки все це стоїть над політикою і є загальнолюдською цінністю. Наприклад, якщо Україна візьме курс на країну геніїв і мудреців (люди «СВ»), то ніхто в світі не дорікне нам в тому, що ми своєю «новою свідомістю» обмежуємо права інших країн.

Навпаки, інші країни, бачачи наші успіхи в розвитку «нової свідомості», будуть змушені з великим інтересом переймати наш передовий досвід. І лише тільки через 50-т або сто років, коли всі розвинені країни стануть вирощувати геніїв і мудреців, історики напишуть у книгах про те, що перші ознаки нової цивілізації з’явилися в Україні. Так само як зараз, ми говоримо про те, що давньогрецька цивілізація дала світові стільки геніїв, що створюється враження того, що все це було не на планеті Земля, а десь у далекому космосі, серед інопланетян. В даний час, нам нічим похвалитися. Навпаки, у нас йде гоніння на геніїв і мудреців. У нашій країні ці люди – персони нон грата.

Людина феноменального розуму, «доктор ПІ» (А.Т. Слюсарчук) – сидить у в’язниці, за те, що у нього не було диплома нейро-хірурга і він не мав права лікувати хворих людей. Навіть якщо «доктор ПІ» сто разів не правий. Але це ж людина-унікум, самородок з України та геніальний феномен у своєму роді. Хіба можна так безжально знущатися над своїми геніями. Єдиний чоловік в світі, який володіє такою феноменальною пам’яттю (люди «СВ»), що всього лише за вісім місяців вивчив всю шахову літературу і обіграв комп’ютерну програму «Рибка-4», з якою бояться грати знамениті гросмейстери. Хіба це не геніальний приклад для наслідування багатьом школярам і студентам в їх прагненні досягти феноменального рівня свідомості. Наше правосуддя ще не доросло до того, щоб спочатку бачити в людині генія (надбання нації), а потім злочинця. У прокурорів і суддів явно відсутній філософський склад розуму. У них механічні мізки правників, не здатні відчувати душу генія.

Мені сумно від того, що я живу в країні, де люди «СВ» переслідуються не стільки за законом, скільки з чиїхось амбіцій. І взагалі, сьогоднішня Україна, для мене, як «дослідника природи явища» (філософа), є країною в якій «постійно штормить». Ми не знаємо, до якого політичного берега нам прибитися. Але навіть якщо нам вдасться «вчепитися» за «західно-європейський» берег, то ми програємо, оскільки втратимо свою унікальність. Живучи поруч з таким великим і досвідченим в політичному плані сусідом як ЄС, ми можемо прийняти правила їхньої гри. Але всередині держави, ми повинні будувати свою «українську цивілізацію». Свою унікальну «цивілізацію», яка знаходиться над політикою. Наприклад, в економічному плані, що заважає нам, країні з таким унікальним чорноземом створити свою «аграрну цивілізацію» з єдиною умовою. Менеджер «аграрної цивілізації» має бути людиною «СВ» – феноменально розуму і найголовніше, чистої свідомості. Свідомість якого, не заражена вірусом «практичної доцільності». У якого відсутня «капіталізація душі», а є своя філософська ідея створення «аграрної цивілізації» в окремо взятій країні.

Я дуже боюся того, що нові політики, під модним сьогодні гаслом: «Даєш іноземні інвестиції!», віддадуть українську землю в оренду на 99-ть років, якомусь олігарху з багатої Європи, а тим більше з надбагатої Америки. Я нічого не маю проти європейців і американців. Якщо до нас з Америки прийде людина «СВ» і буде тут будувати свою «аграрну цивілізацію», то це навіть краще, ніж без грошей і філософського мислення, наш український бізнесмен буде намагатися «вичавити все» з аграрного сектора. Я проти капіталізації української землі – перетворення землі на гроші, а людей в дешеву робочу силу. Господарем землі повинен бути не просто бізнесмен (український чи іноземний), а «народний бізнесмен» – людина філософського складу розуму, який будує не тільки справедливе (соціалістичний утопічний принцип), скільки прогресивне (перспективне) суспільство людей, в окремо взятому районі, заводі або фірмі .

У цьому плані в Україні є наочний приклад народного директора Володимира Семеновича Бойка, який будучи бізнесменом і директором великого металургійного комбінату, створив свою власну цивілізацію на окремо взятому підприємстві. Нещодавно Володимир Бойко помер. Вічна пам’ять українським самородкам. Мушу визнати те, що Україна була багата феноменальними самородками: народний філософ Г. С. Сковорода, народний поет Т. Г. Шевченко, вчений-медик Н. М. Амосов, народний лікар – Н. А. Касьян, геній, що випередив час – В. М. Глушков, геніальний конструктор, з українським корінням – С. П. Корольов , народний цілитель і бог здоров’я – П. К. Іванов, чудо-феномен А. Т. Слюсарчук, народний психотерапевт – А. М. Кашпіровський, народний директор – В.С. Бойко.

Завдяки тому, що Україна опинилася між двома цивілізаціями (старої, людини-соціальної і нової, особистісної), ми єдина країна в якій можна формувати свідомість нової людини. Тим більше ми пережили дві революції і сьогодні маємо; молоду, ще не закостенілу, здатну до креативних перетворень, свідомість. Нам залишилося пережити третю, останню революцію, а саме позбутися корупційної складової в душі української людини. Третя революція буде самою безжальною, оскільки доведеться вбити в своїй душі спокусу мати більше. Це не та боротьба з корупцією, яку ми спостерігаємо сьогодні у вигляді поодиноких, публічних затримань чиновників високого рангу. Це не боротьба з хабарниками: лікарями, вчителями, даїшниками. І навіть не китайський варіант смертної публічної страти. І взагалі, те, що я бачу сьогодні – це тупиковий шлях, пов’язаний зі старим поняттям «соціальної справедливості».

У нових умовах особистісної свідомості, тим більше в світі, де ходять великі гроші, справедливості в соціумі людей немає, і ніколи не буде. Запам’ятайте аксіому: завжди верхня «піраміда влади» буде прагнути обдурити «нижню». Обдурити цілком законним шляхом. Якщо не готівкою, то через: податки, акцизи, тарифи. Завжди розумний чиновник буде мати два варіанти: офіційний, довгий, безкоштовний і швидкий, ефективний, але платний. Платний, якщо не грошима, то зв’язками або послугами. Завжди розумний суддя матиме два варіанти: за законом і по ситуації. І це не залежить від судді: бере або не бере. А залежить від його практичного розуму – максимально ефективно використовувати дану ситуацію.

Що стосується розумного лікаря, то на питання: «Давати чи не давати лікаря?», великий гуморист, одесит і людина філософського складу розуму, Михайло Жванецький казав: «Якщо вас не цікавить результат, можете не давати». Пора вже нам всім позбутися цього непотрібного і віджилого свій час баласту, під назвою «соціальна справедливість». Відкрийте вікно. На вулиці вже весна. Весна людини-особистості. Серед особистостей не прийнято говорити про справедливість. Особистості благородно обговорюють взаємний інтерес. Якщо ви вважаєте себе «дрібною сошкою» або «гвинтиком державної машини» – можете жити по справедливості. А от якщо ваша свідомість доросла до рівня людини-особистості, то ви покликані жити в зовсім іншому світі. У самостійному світі вільних особистісних цінностей. І взагалі, «корупція» – це старе віджиле поняття зі сфери життя людини-соціальної. У нових умовах, серед цінностей людини-особистості, необхідно говорити про особистий інтерес.

Держава бездарно намагається вільну особистість змусити жити в резервації соціальних законів. Це заздалегідь програна ситуація. Диму буде багато, але вогню (результату) ви не побачите. І цей, чисто філософський момент, не можуть зрозуміти багато політиків, у тому числі і у верхніх ешелонах влади. Вони безуспішно продовжують боротися з «вітряками». Корупцію можна загнати в глибоке підпілля поліцейським терором, але її не можна винищити в душі людини-особистості, оскільки це сама сутність суспільства вільних особистостей, де головною темою є «особистий інтерес». Це не саме життя, а гра, ризикована, амбітна гра на інтерес, серед людей з особистісною харизмою. Якщо гра велика – то високий інтерес. А високий інтерес без корупційної складової не буває. Як казав самий заповзятливий американець, перший мільярдер на прізвище Рокфеллер: «Я готовий відзвітувати за кожен цент, але після першого мільйона».

У той час, коли жив і творив свою бізнес-імперію Джон Рокфеллер, мільйон доларів приблизно був еквівалентний сьогоднішнього мільярду. До речі, філософське поняття «бізнес-імперія», істотно відрізняється від поняття «бізнес-цивілізація». Слово «цивілізація» має на увазі зміну свідомості людей. У новій цивілізації, наприклад «аграрній», люди повинні обов’язково жити з новою свідомістю. Свідомістю, позбавлена корупційної складової, в окремих громадян такої «цивілізації», особливо в їх «народного керівника». Це те, що в моїй новій політичній доктрині називається «людина еко-свідомості», тобто свідомості: чистої, цілісної і глибоко-підсвідомої (феноменальної).

Автор: Олександр Гален, м Київ, червень, 2015-го року.

7 Responses to Модель прогресивного суспільства людей

  1. Богдан

    Дякую за змістовну та цікаву статтю. Хотів скористатись можливістю і запитати: чи вважаєте ви погляди Жака Фреско та його проект ( Венера) – утопічними? І чи можливе “приживання” “нового світу” в Українських головах. Дякую.

  2. Pavlo

    Богдан, я напишу автору цієї статті, пану Олександру, може він відповість на ваші питання. Щодо мене яко редактора цього сайту, то нажаль ще не знайомий з поглядами Жака Фреско, тож ніц не можу сказати з цього приводу :)

  3. Богдан

    Дякую Павло :)

  4. Александр Гален

    Для меня проект “Венера” имеет два значения: положительное и перспективное. Сегодня Жак Фреско полезен тем, что даёт новую (альтернативную) информацию в плане понимания абсурдности многих направлений в развитии общества людей. В тоже время, из-за своей фундаментальности, проект “Венера” обходит стороной главный вопрос: ” Что будет с новым сознанием человека?” Или в “Новом Городе” будут жить люди со старым сознанием? Мне кажется, что вначале философы всего мира, должны разработать модель нового сознания. Потом, на базе специнтерната, выйти на небольшую группу людей с новым сознанием. Отшлифовать все неровности. И предложить новую модель прогрессивного общества людей. И уже после этого переходить к строительству “Нового Города”.

  5. Александр Гален

    Реализация проекта на Украине связана со многими проблемами. Тем более, Жак Фреско в своей экономике, предлагает объединить ресурсы. Поэтому для Украины более приемлема локальная модель прогрессивного общества, в отдельной фирме, в отдельном агрохозяйстве. Например, в Японии, после войны, фирма “Сони” строила модель прогрессивного общества под лозунгом: “Японское качество – лучшее в мире”.

  6. Александр Гален

    Что мешает нам построить на Украине свою собственную “аграрную цивилизацию”? Человеческие ресурсы – есть. Природные тоже. Осталось на государственном уровне принять стратегическую концепцию развития такой цивилизации. Найти креативного менеджера по-новому мыслящего. Создать ему все условия. И пусть “аграрная цивилизация” будет примером всему миру, как новое сознание людей влияет на качество продукции.

  7. Богдан

    Дуже дякую Олександре за чітку і лаконічну відповідь :)

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers