Психологія та сміття

Posted by on March 17, 2011

Сміття

«Весна покаже, хто де срав»
народна мудрість

Народна мудрість твердить що на весні ми побачимо, хто де насмітив. Де насмічено – то точно побачимо, але от хто насмітив – не завжди відомо. Хіба що купки сміття нагадають нам ті події, коли ми самі ж й насмітили. Насмітили на подвір’ї, чи в своїй душі.

Так, часом ми смітимо в душі та своєму розумі. Це явище набагато страшніше від того, коли викидаємо біля будинку пластик чи поліетилен. Та між двома такими здавалось непов’язаними явищами , як сміття що нас оточує в повсякденні і сміття в душі, є пряма залежність. “Що внизу, те й на горі” – говорить древня істина. А в нашому випадку вона означатиме просту річ: що в побуті – те й у свідомості.

Коли сьогодні зранку я вийшов з будинку була ще сьома година. В такий час хтось ще спить, хтось метушиться по квартирі і кудись збирається. З подихом вже майже весняне повітря з свіжістю талого снігу наповнило груди. Я оглянувся навколо – дитячий майданчик був у смітті. Сніг, що з вчорашнього вечора майже весь розстав, тепер показував, що тут лежало під снігом. І територія майданчика демонструвала те, хто що тут залишив протягом зими. На фоні сірого від пилюки снігу виднілись недопалки. Кілька порожніх пляшок, салфетки, упаковки від соків, фантики, під лавкою виглядала частина встромленого у сніг шприца. Завершували картину екскременти собак, яких тут вигулювали. Одна моя хороша знайома розповідала, що її дитина так стоматит заробила – підняла пивний корок з землі, і як часом це роблять малі діти, поклала до рота. А далі – лікування.

Від такої картини прийшло враження, що ми живемо в містах із сміття, з сміття збудованих і серед сміття. Про те, з яких матеріалів будують, і якими фарбами покривають стіни, щоб пізніше ними дихати – то вже зовсім інша історія. Не про це я хочу написати.

В селах ситуація з сміття розвивається зовсім в іншому напрямку, але нічим не краща від міської. Селянам не відомі прості знання про сміття і вони палять пластикові пляшки поряд з своїми городами. Збагачуючи свій раціон хлором, що димом осідає навколо території вогнищ.

Але я хочу написати не про різницю між засміченням в селах і містах. І не про те, що Україна найбільш засмічена країна в Європі, і що вже більше 3-х відсотків території – це смітники. Не про те, що ми маємо зараз у країні – відсутність системи охорони здоров’я, хімізація продуктів харчування, перенасиченість ринку алкоголю та цигарок, відсутність культури та філософії подальшого розвитку, невирішену проблему сміття та його утилізації. І не про вплив на здоров’я засміченості організму. Організм, з якого не виводяться шлаки, або їх надходить набагато більше, ніж виводиться з організму, хворіє. Але я й не про це говорю. Але це все пишу з зовсім іншого приводу: чи впливає і як впливає засміченість на психіку людини?

мусор

“Я забороняю торговцям розхвалювати свій товар. Надто швидко вони стають вчителями і навчають бачити в засобі мету. Вони збивають нас з дороги, ми збилися і покотилися вниз. Якщо торговцям треба збути з рук вульгарщину, вони постараються зробити тобі душу вульгарною. Хто сперечається: добре, що робляться речі, які слугують людині. Але недобре, якщо людина стає смітником для речей.”
Антуан де Сент-Екзюпері. Цитадель.

Давайте разом подивимось на таке питання: а як відбувається засмічення? Починається все з визначення чи то сміття, чи ні і якого воно виду, називають це сортуванням сміття. Але знову ж з досвіду – що є сміттям і є при цьому шкідливим, а що ще в житті знадобиться – і того ми його дбайливо відкладаємо до наступного сортування.

Хтось скаже, є люди, які накопичують в домі багато речей, а є ті, хто любить мінімалізм». Є, але ніхто не зберігає те, що йому здавалося б, ніколи не пригодиться. Все решта викидають – але куди викидають? Собі під ноги. Так з часом сміття в на нашій вулиці, у скверику де гуляємо, стає нормою. Далі стає нормою сміття розуму, що доходить до нас з екранів телевізорів, сторінок журналів. Ще крок – для нас стає нормою сміття реклами на вулицях, реклами в магазинах, реклами, що приходить в наші власні домівки з нашого власного телевізора. І ми починаємо ступати на наступну сходину – ми приносимо сміття додому. Ще сходинка, ще крок – ми починаємо хизуватись тим яке сміття ми назбирали в себе вдома. Немає значення, що ми знаємо про те, що це сміття, але ж воно так розрекламоване і саме зараз модно. Ще одна сходинка – ми примирюємось з сміттям в нашому власному під’їзді. Як з сміттям матеріальним, так і тим що написане на стінах. Може зробити ще крок – ми починаємо їсти те про що знаємо, що воно шкідливе, або безкорисне для нашого організму. Ще крок і ми на наступній сходинці: ми змирились з тими нормами поведінки і тим словесним сміттям, що викидають з ненавистю із себе люди-смітники. Нам вже байдуже, що смітять поруч з нашим житлом, нам все одно, що викрикують бомжі. Ще крок і ми на наступній сходинці: в наш розум потрапляють непотрібні нам ідеї, і ми починаємо обмірковувати їх. В нас виникає проблема зовсім іншого характеру – а куди викинути те сміття, що накопилось в наших домівках, а саме головне – внашій душі. І якими словами та вчинками його викинути з себе, щоб хоч трохи відчути себе чистішими?

Не в кожного саме такими сходинками відбувається примирення з засміченням. В кожного – по різному, але загальна тенденція виглядає саме так. Немає значення, чи почалось засмічення території, на якій живеш, чи розуму. Головне, що це триває аж до поточного моменту. Люди засмічують землю, а далі засмічують думку.  Засмічують потрохи, аби вони змирились з сміттям в думках і в навколишньому середовищі. Заставити думати громадян, що хтось має дбати про сміття. Думаючи: «от прибиральниця не прибирала», або «вони мали б тут хоч один смітник поставити» – людина намагається тільки втекти від особистої відповідальності.

О смітники! Скільки їх отруюють землю, отруюють людей і отруюють думок. Ми навіть змирились з тим що є люди-сміття, як кажуть люди – мусор, навіть слово не українське для цих людей взяли – мусор.

Ще крок і ти сам відчуєш все це сміття в середині себе. І від цього стає не виносимо боляче в душі. Ти починаєш шукати спосіб, як сміття викинути з себе, щоб хоч трохи відчути себе чистішим? Може спробувати викинути їх за допомогою сили своїх негативних емоцій, чи вилити душу, шляхом нікому не потрібних розмов? А може залити душу, що кричить, алкоголем? Допоможе?Як правильно викинути сміття з душі і розуму – це неправильно поставлене запитання. Потрібно питати : як не смітити самому, і як не дозволи іншим насмітити собі і своїм близьким у душу.

Навіть розмови починають перетворюватись в потік нікому непотрібних фраз. Як назвати розмову, яка не потрібна ні тому, що говорить ані тому, що мав би слухати? Непотрібні розмови – теж як сміття, його або прибирають відразу, або його щоразу стає більше й більше.

Слова-сміття втрачають значення. Все починається з дрібного сміття, бо велике легко зауважити. А потім купи того сміття щодня наростають. Ти бачиш, як один одному вже починають підкидати сміття. Далі ніхто й уваги на сміття не звертає. Кажуть: всі ж якось живуть з тим, а ти чого не можеш? І сміття в голові та на господарці стає нормою.
Ще одна сходинка, страшна сходинка. На цій сходинці народжуються нечисті слова і нечисті думки, як вже інший вид сміття. Наслідком цього є поява душ-смітників.

Безлад перетворить будь-яку корисну річ в сміття. А безлад в голові – це життя без мети!
Сміття розкладає людину зсередини. Сміття – то знак того, що відсутній порядок у домі чи державі.

Подивіться навколо – станьте господарями, не засмічуйте землю і душу. Та головне, що сміття накопичується зовсім потрохи, сходинка за сходинкою і майже непомітно. І не так легко пізніше прибрати одним махом все, що накопилось в душі і в розумі. Засмічується думка, далі простір, далі знов думка, простір, душа і так далі, сходинка за сходинкою ми пускаємо в себе все більше сміття.
СТОП! СТОП!! СТОП!!!
Не створюйте сміття самі і спробуйте не дати зробити це іншим. Тоді світ стане хоч трохи чистішим.
Прекрасної вам весни!

Сергій Сердюк (с)

P. S. Друга фотографія надана Олегом Ковалем (м. Трускавець)

7 Responses to Психологія та сміття

  1. Pavlo

    Велике дякую Сергію за цікаву статтю для журналу “Пробудження. Справді проблема сміття у нашому житті дуже актуальна.

  2. Vorobus

    “Що вниз у, те й на горі”
    “А безлад в голові – це життя без мети”
    я просто плачу, де ви такі фрази берете: :)

    А щодо теми статті Сергій молодець гарно написав. Але, я тут додам що проблема сміття ше і багато в чому залежить від кількості смітників у місті.
    Це я не кину сміття на вулицю, Сергій не кине, а от люди просто схарюються коли йдеш пів міста а смітника нема.

    Висновок – ….. треба дбати про своє місто.

  3. PVS

    люди просто схарюються коли йдеш пів міста а смітника нема

    Ті, що схарюються все одно могли б донести його до найближчого смітника або, накрайняк, додому.

  4. Natalie

    І я дякую за таку чудову статтю. Повністю згідна з кожним словом автора. Особисто для мене це дуже наболіла тема:( Я живу на окраїні міста у високому будинку. З вікна мого балкону відкривається прекрасний вигляд – широке поле, прекрасний небосхил… Але наскільки ж мені боляче спостерігати за тим, як з кожним роком під власними вікнами люди нагромаджують море сміття! Починаючи від сантиметрового шару недопалків, використаних кондомів та інших відходів, що килимом вкривають можливі квітники(люди з першого поверху намагалися щось вирощувати,але їм вже набридло, що їхню красу безкультурно нищать), завершуючи сміттєзвалищем з будівельних відходів прямісінько під вікнами! Це на тому місці, де я дитиною бігала по стежині серед трави, спостерігала за комахами і бавилась, тепер гора розбитої плитки, скла, старих дверей, вікон, унітазів… В під’їзді ситуація не краща. При чому я давно спостерігала за зв’язком духовної чистоти і чистоти в матеріальному світі і прийшла до такого ж висновку – “Що внизу, те й на горі”. Провела експеримент: стало цікаво, скільки часу в ліфті може протриматись роздруківка із закликом не бути свинями і підтримувати чистоту. Йдучи з дому повішала, а коли поверталась, то застала лише дрібні шматки паперу, розкидані по підлозі ліфта… І про які повчання чи зауваження дітям може йти мова, коли їхні ж батьки викидають смітникові кульки прямо з вікон?.. Єдине, що залишається – це своїм прикладом показувати, що означає бути Людиною…

  5. Roman

    Так, проблема з смітниками у нашому місті реальна…

  6. Настя

    Насправді дуже доцільна стаття… люди, які ідуть духовним шляхом добре розуміють цю глобальну проблему. На мою думку, справа навіть не у смітниках, а у тому,що люди люблять перекладати відповідальність за скоєні вчинки на інших, типу ” За що двірникам гроші платять “, я таке частенько чула.

    Дуже дякую за повчальну статтю =)) А ще прошу поради, або давайте разом поміркуємо ” на що більш натуральніше можна замінити поліетиленові пакети і пластмасові банки ? “

  7. Pavlo

    Настю вам теж дякую за коментар, радий що вам сподобалась стаття. А от щодо заміни політеленових пакетів тут мабуть дійсно треба міркувати чим би їх можна було екологічно змінити. Може з часом винайдуть якийсь абсолютно новий матеріал чи речовину, яка зможе ефективно замінити поліетиленові пакети.та пластмасові банки. От ще одна ідея прийшла щодо утлізації, а що якщо сміття пробувати розчинити в якійсь кислоті? Правда не маю жодних уявлень як то реалізувати технічно, а то не хімік я зовсім.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers