Від Істини – до істин

Posted by on May 22, 2014

інь та янь

Продовження, минулу статтю читайте тут.

А тепер подивимося, як в різних культурах виражається перехід від Буття як цілого до окремих предметів, від Істини – до істин, від Єдиного – до безлічі. Обидві середньовічні цивілізації Середземномор’я якось намагаються пов’язати тут образ Єдиного, запозичений у стародавніх євреїв, з логікою Аристотеля. Навпаки, в Індії та Китаї немає такої етнічної різнорідності основ культури; логіка, прийоми аналізу приватних відносин виросли тут на тому ж ґрунті, що й образи єдності (Дар, Брахма), і тісно з ними пов’язані.

У християнстві IV-V століть складається іпостасне мислення, в якому єдність Єдиного і Одиничного (батька і сина, Божественного і людського) передано відносинами «единосущності», «рівночастності», «неподільності». Однак ці категорії зв’язку не отримали самостійного розвитку, залишилися приналежністю догматичних формул віри і застигли разом з ними. Історія іпостасного мислення припинилася одночасно з догматичною творчістю церкви. У період «темних віків» (VI-X ) розуміння структури догматів було поступово загублено. Іпостасне мислення спалахувало в середні віки тільки в окремих мислителів-містиків (яскравий приклад – Мейстер Екхарт); приводячи догмати в рух, воно викликало страх єресі і придушувалося.

Як правило, християнські мислителі середньовіччя вірять в Трійцю, але не намагаються зрозуміти її системність; вони намагаються підтвердити звичні, освячені традицією символи за допомогою аристотелевих силогізмів. Ця силогистика зрештою повстала проти містичного мислення батьків Нікейського собору і поклала початок секуляризованій думці Нового часу.

В ісламі єдине не ділиться само собою на іпостасі, Аллах неподільний і безпосередньо протистоїть нескінченній безлічі фактів. Виникають дві можливості: мислити Бога як творця законів світу, як першопричину, від якої практично можна відволіктися, і продовжувати традиції давньогрецького раціоналізму; або мислити його як безпосередню причину кожного факту. Перша тенденція, розвинена Авіценною і Аверроесом, була пригнічена, але знайшла потужне продовження на Заході. Друга перемогла, стала ортодоксальною і зробила величезний вплив на всю культуру Близького Сходу – аж до каліграфії, яка передає в своїх лініях безперервний імпульс божественної творчості.

В Індії, завдяки традиціям, що йдуть з глибокої давнини, широко поширене безпосереднє переживання єдності світу, чуттєво-надчуттєва занурення в єдність, по ту сторону всіх символів єдиного, релігійних чи філософських. Втрата всіх відмінностей у йогічному трансі розглядається як контакт з вищою, повною, абсолютною реальністю. Однак більшість філософів не заперечують і реальності множинного, предметного світу, світу форм, тілесності. На індійському ґрунті виникло вчення Шанкар про ілюзорність всього предметного; воно характерно як специфічно індійська крайність. Але все ж це не більше ніж крайність, врівноважена протилежністю, тантризмом, з його акцентом на тілесності. Як правило, реальність сприймається і мислиться як двоєдина, тілесно-духовна і духовно-тілесна, іпостасна.

У космічному часі і просторі це двоєдинство виступає як цикл еволюції і інволюції, розгортання єдності в безліч і згортання безлічі в єдність; в міфології – як гра богів (лила); а в ідеальному континуумі думки першоструктура (пракріті) членується на нитки, гуни (термін, який ми дуже неточно перекладаємо як якості). З комбінації гун (саттва, раджас і тамас) виникають прообрази предметів (подібні платонівським ідеям) і в кінцевому рахунку самі предмети. Стикаючись з науковою проблемою, це мислення приймає характер раціонального руху від системи як цілого до її елементів і створює логічно організовані структури (наприклад, структурну граматику Паніні, IV століття до нової ери).

Водночас гуни асоціюються з трьома особами індуїстської трійці. Кожна особа мислиться як своєрідно пульсуючий космос, і виникає декілька паралельних, постійно проникаючих один в одного і перехрещених систем іпостасей (ніргуна і сагуна Брахман – асоціюються з Брахмою, але характерні і для інших «підсистем»; Вішну і його аватари – втілення; Шива і його ліламуртіі, образи гри).

Китайський мислитель, як правило, не сприймає єдине з такою чуттєвою достовірністю, як індійський. Дао смутно вгадується, а чуттєвий світ – швидше «тьма речей», безліч. Але ця зрима безліч тяжіє до незримої єдності. Єдине виявляється не саме по собі, поза речей (як психічна безпосередність трансу), а більш об’єктивно – як тяжіння до гармонії, розлите у всіх речах, корелятивних (або «асоціативних») зв’язках людей, речей і явищ «одного роду» (лей), подібних еху.

Далі буде.

Автор: Григорій Померанц.

P. S. Духи вещают: А еще множество символов отражающих истину можно найти и в сказках, и даже фильмах снятых по этим самым сказкам, как например, фильм «Хоббит: Битва пяти воинств», который можно посмотреть на сайте http://telepuz.net/10-hobbit-bitva-pyati-armiy.html

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers