Антіохія – дорогий паломників

Posted by on May 31, 2017
Журнал Пробудження

Антіохія

Трохи зійшло сонце. Ще не нагріте повітря чисте і прохолодне. Тишу ранку порушує тільки легкий шелест пальмового листя. І раптом! Я встаю з ліжка, розбуджена ріізкими вигуками, що повторюються багато разів і посиленими потужними гучномовцями. Звуки, брязкаючи і тремтячи, ехом відбиваються від стін будинків. Прокинувшись від сну, намагаюся зміркувати, що ж все-таки сталося. Війна або землетрус? Про що повідомляють гучномовці? На щастя, швидко розумію, в чому справа. По всій країні від мечеті до мечеті летить заклик до ранкової молитви: «Аллах акбар». Натягую на себе ковдру, намагаючись знову заснути, в той час як правовірному мусульманину покладено в цей час приступити до ранкової молитви.

Так починається мій перший день в Туреччині. Дивно, але ця країна, з незапам’ятних часів місце зіткнення і протистояння релігій, зберегла до наших днів багато християнських святинь. Що штовхає людей на шлях мандрів по святих місцях? Пошуки краси, історичний інтерес, марновірство? А може бути, втрачаючи духовність, ми вирушаємо в таку подорож, прагнучи знайти її знову? Адже, як писав Вільям Блейк, паломництво може навчити нас «бачити небо в польовій квітці» і «вміщати в долоні нескінченність».

Велика Антіохія

Наше перший місто на турецькій землі — Антак’я лежить у квітучій долині поруч із сирійським кордоном. Невелике містечко на обох берегах річки Асі, незважаючи на свій турецький вигляд, досі зберегло багато арабських рис. Річку цю в давнину називали Оронтом, а нинішню Антакью — Антіохією. Велика Антіохія — столиця Сходу, наймогутніше після Риму і чи не найбільш населене місто тодішнього світу. Ця, колись чудова, столиця держави Селевкідів після руйнування Єрусалиму стала головним центром християнства, а місцева християнська громада виросла в одну з автокефальних церков.

Антіохія

Антіохія — батьківщина євангеліста Луки, грека за національністю, який, як і багато його земляків, прийняв християнську віру. Лікар за професією, він, як свідчить переказ, займався, крім того, живописом і непогано розбирався в юриспруденції. В місто тоді часто приїжджав апостол Павло, і Лука відразу потягнувся до цього єврея, який приголомшував і підкоряв його своїм зухвалим розумом. Лука брав участь у багатьох місіонерських подорожах Павла, а потім, взявшись за перо, написав саме поетичне з усіх чотирьох Євангелій і книгу «Діяння апостолів». Лука розповідає, що назву «християни» придумали жителі Антіохії, які славилися своєю дотепністю. Слово «Христос» по-грецьки означає «помазаний», «намазаний». Людям тодішнього еллінського світу цей епітет здавався смішним та безглуздим. Адже самі вони намазувались пахощами виключно з косметичних міркувань. З часом послідовники Христа звикли до цього глузливого прізвиська і стали вживати його самі.

Жив в Антіохії й апостол Петро. У двох кілометрах від міста, у гірських відрогів, — легендарна печерна церква перших християн, де Петро читав свої проповіді. Вхід в печеру зараз закритий готичним фасадом, спорудженим хрестоносцями. Всередині напівтемрява і скульптура апостола над вівтарем. Тихо так, що здається, ніби я чую, як капає віск зі свічок. Намагаючись не шуміти, виходжу на терасу перед церквою. Звідси відкривається чудовий вид на місто. Внизу вздовж річки тягнуться високі стрункі пальми. Над дахами будинків висить сріблясте марево. В зелені оливкових дерев потонула Антак’я з її витонченими мінаретами. І нічого не нагадує більше про Велику Антіохію, знищену природними стихіями і людиною. У 1822 році землетрус остаточно зруйнував навіть руїни Цариці Сходу, і величне місто безповоротно зникло, як тінь або як сон.

Антіохія

Нагадуванням про минуле залишився тут лише заповідний гай Дафни (по-турецьки — Харбіє). У восьми кілометрах від міста випливає з-за повороту лісовий масив. Сам бог Аполлон вважав це місце краще грецького Олімпу. Існувала колись приказка, сенс якої досить ясний: «Краще, ставши хробаком, харчуватися шовковицею в гаю Дафни, ніж бути гостем на бенкеті самого царя». Знаменитий гай в античні часи був присвячений богу світла Аполлону. Лісова німфа Дафна бігла ним, переслідувана закоханим богом. Відчуваючи, що Аполлон наздоганяє її, звернулася вона до свого батька Пенія з благанням, щоб він визволив її від переслідувача. І перетворилася Дафна на лаврове дерево: її прекрасне волосся — в листя, а руки, підняті до неба, у гілки. З тих пір Аполлон більше всіх дерев любить лавр і прикрашає свою голову його гілками.

гай Дафни

В гаю Дафни під склепіннями велетенських лаврів, що розрослися протягом багатьох століть, приємна прохолода. І важко повірити, що цей рай знаходиться всього лише в декількох кроках від спекотної дороги.

Фонтани, басейни посеред квітучих галявин, навіть маленькі водоспади. Найкраще місце для пікніка або прогулянки з цілком реальною німфою важко відшукати. Гай славиться смачною і чистою водою. Кажуть, що вода ця — сльози закоханого Аполлона по Дафні та її загиблій красі.

І ось ми знову в дорозі. Досить дивне почуття відчуваєш, коли у двадцять першому столітті їдеш дорогою, по якій дві тисячі років тому марширували римські легіони. Майже кожен крутий пагорб має тут свою фортецю в тій чи іншій мірі його старіння. На вершині гори Самандаг в двадцяти кілометрах від Антакьї комплекс монастиря Святого Симеона. Фортеця Симеона-стовпника як часто називають ці руїни.

монастир Святого Симеона

Святий цей, який жив у V столітті, довів ідею аскетизму і самообмеження, в буквальному сенсі, до крайності. Він усамітнився в горах і оселився в келії, яку влаштував на колоні («стовпі»). Стовп, постійно нарощуваний Симеоном, досяг до моменту його смерті двадцятиметрової висоти. На його вершині Симеон провів 27 років, молячись і проповідуючи. Слава про нього поширилася по всьому християнському світу і дійшла навіть до далеких Британських островів. Монастир, без сумніву, був сповнений паломників, які з подивом дивилися на людину, що сидить на своєму стовпі під палючим сонцем. Коли святий помер, тіло його було поховано спочатку на стовпі, а пізніше перенесено в Антіохію.

Трохи далі, в напрямку сирійського кордону видно Кельдаг, чи Лису гору, яка втратила ліс на самій маківці, коли в часи Всесвітнього Потопу її зачепило днище Ноєвого Ковчега. Ще кілька крутих поворотів, і ми на схилі Мусадага. Саме тут біблійний Мойсей покуштував пиріг, приготований загадковим мусульманським пророком Хизиром. Прощаючись з Мойсеєм, Хизир увіткнув в землю палицю, яка розрослася в могутнє дерево, що все ще стоїть (і шановане) біля Хизирбейкен (села Хизира). Від посягань туристів це могутнє і неймовірно старе дерево оберігає легенда про любителя сувенірів, який відрубав собі шматочок на пам’ять. Ну так от, йому дуже не пощастило. Його будинок невдовзі згорів дотла.

Автор: Наталія Якубова.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers