Дарунки премудрості Христової. Продовження.

Posted by on March 31, 2016

Иисус Христос

Думаю, що тепер настав момент, коли можна дозволити собі невеликий відступ, для того щоб сказати читачеві: моє завдання не в тому, щоб «спокушати малих цих», намагаючись потрясти основи сформованого церковного устрою. Те, що витримало двотисячолітнє випробування, вже в силу цього життєздатне і необхідне і не може бути вражене «подихом слабких вуст». Але не можна забувати, що не менше життєздатним виявився і гностицизм, що зберігся в різноголосиці релігій, деномінацій, сект і просто вільнодумних думок. Історичний розвиток підтвердив істинність закону життя, засвідченого Самим Ісусом: «Якщо будинок ділиться супроти в собі, то не встоїть будинок той». Спроби поділити Христа на авторитарного (старозавітного) і демократичного (новозавітного) завдали серйозної шкоди Його дому, тобто Церкві, яку гностики вважали Церквою абсолютною, всесвітньою. А хіба не таку Церкву споруджував на Землі невтомний апостол Павло?

Та й навіщо потрібно було Самому Ісусові ходити в «єретичну» Самарію, а Його учневі, апостолу Фомі, що вважався ні багато ні мало близнюком Ісуса, подорожувати по велінню Вчителя в далеку Індію, якщо вони не мали на увазі створення єдиної Вселенської Церкви?

Питання, яке я підняв, це питання про правомірність Церкви, офіційно визнаної як християнська, проголошувати себе єдиною правонаступницею спадщини Христа. Чи не веде така позиція до неминучих розколів християн на правовірних і єретиків? І хіба Учитель не засудив виривання плевел до жнив? Знаю, що мої опоненти можуть послатися на 16-й розділ Євангелія від Матвія, в якій розповідається, зокрема, про те, як Ісус обіцяє наділити апостола Петра, якого вважають стовпом ортодоксії, прямо-таки «надзвичайними» повноваженнями: «І дам тобі ключі царства Небесного: і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небі, а що на землі ти вирішиш, то буде вирішене на небесах» (Мф. 16, 19).

Однак це місце не може бути доказом, адже надзвичайна христоцентричність намальованого тут образу Христа, що зводить нанівець роль Батька, повне протиріччя цього місця 19-й главі тієї ж Євангелія і забороні самозвеличення, відсутність такої христології і слів «пекло», «рай» в інших Євангеліях дають достатнє право вважати його більш пізньою вставкою, виробленою в той період, коли римська (за традицією Петрова) Церква стала відмежовуватися від Церкви іудео-християнської, що ставила в центр Бога-Отця.

Передбачаючи, що дехто може вважати це за моє ставлення до тексту Євангелія блюзнірством, вважаю доречним відповісти на цілком логічно виникаюче питання, чи не є наукове дослідження християнської літератури взагалі справою антихристиянською, так як воно нібито свідчить про нестачу віри і було засуджене в Євангелії від Іоанна в епізоді з Фомою-близнюком. Нагадаю, що в Євангелії від Іоанна Ісус закликає досліджувати Писання; в епізоді ж з Фомою дається приклад сумніву, який може свідчити про нестачу віри (хоча це зовсім не обов’язково). Якщо ж такий недолік в наявності, то це загрожує привести до роздвоєння свідомості і волі, а роздвоєння є не що інше, як поділ єдиного, що веде до його загибелі.

Але, як показують факти, така небезпека реальна тільки тоді, коли процес роздвоєння не контролюється свідомістю, коли підпала під його дію людина не знає, чим їй загрожує постійне зростання скепсису, і не робить зусиль боротися з ним шляхом посилення свідомої віри. З іншого боку, можливо, ще більші небезпеки загрожують віруючій людині, якщо так само віра її буде підконтрольна свідомості і вона не докладе розумних зусиль зрозуміти справжні причини її постійного зростання. Наслідком такого безконтрольного зростання є, як відомо, фанатизм, це ненаситне чудовисько, що пожирає розум, а отже, веде до загибелі людини.

Ясно, що Великий Цілитель тіла і душі, Яким був Ісус, не міг не знати, наскільки небезпечні можуть бути перекоси як в сторону віри, так і в бік невіри. Тому навряд чи можна допустити, що Він міг віддати перевагу безконтрольній вірі розумному сумніву. Що стосується вислову «блаженні, що не бачили й увірували!», то саме по собі воно може означати констатацію того факту, що сильна віра суб’єктивно приносить більше задоволення, ніж глибокі знання, «бо багато в чому знань багато скорботи».

Так, Ісус був Цілителем тіла і душі – і це один з небагатьох фактів Його біографії, який можна вважати цілком доведеним (з будь-якої точки зору). Він підтверджується численними свідченнями всіх канонічних, а почасти й гностичних Євангелій. Це дає серйозні підстави використовувати його як ключ при вирішенні деяких важливих проблем, зокрема, питання про те, чи існував якийсь зв’язок між так званою громадою терапевтів в Єгипті і Ісусовим цілительством. На жаль, в розпорядженні дослідника досить невеликий фактичний матеріал: всього лише один твір під назвою «Про споглядальне життя», що належить перу сучасника Ісуса, Філона Олександрійського.

І все-таки можна виявити деякі загальні ідеї, що ріднять цих дохристиянських гностиків-терапевтів з терапевтами християнського типу. Поєднує їх, перш за все, розуміння знання як цілющого, що звільняє, що воскрешає сили, яке звільняє душу від пороків і пристрастей земного життя і піднімає її на висоти істинного існування в контакті з сущим. Цього можна досягти, наприклад, постійною медитацією на теми Священного Писання – з метою відшукати за поверхневим (тілесним) змістом сенс психічний, душевний (більш загальний і таємний), а то і духовний (незримий). Про таке значення екзегези насамперед говорив Філон Олександрійський. Дуже конкретно і лаконічно цей метод злиття з Богом (або Учителем) викладено в Євангелії від Іоанна: «… Якщо перебуватимете в моїм слові, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас зробить вільними» (Ін. 8, 31, 32).

Друга риса подібності ріднить терапевтів головним чином з пізніми гностиками-практиками, які шукали контакту з померлим – і в той же час вічно живим – Ісусом. Ця категорія практикувала екстатичні стани як засоби духовидіння – з метою отримання від Воскреслого Ісуса вищих знань. Саме цю групу в науковій літературі прийнято називати гностиками, причому з неї всупереч логіці виключаються учні Ісуса, які, за свідченням євангелістів і «Діянь апостолів», контактували з Воскреслим.

Ідеї терапевтів і гностиків проливають досить яскраве світло на загадку так званого «воскресіння», які робив Ісус. Ясно, що такі «воскресіння» були певними терапевтичними методами відтворення в полеглій людині втраченого образу Божого з метою повернення «мертвих» (плотських) в лоно Життя. Це припущення спирається на розуміння слова «воскресіння», яке випливає з образно-понятійної системи Євангелія від Матвія і, зокрема, з 10-го розділу, де розповідається про те, які накази Ісус давав Своїм учням, посилаючи їх в світ: «Хворих недужих, прокажених очищайте, воскрешайте… » (Мф. 10, 8).

Якщо дієслово «воскрешайте» вжито тут в загальновідомому значенні, то виходить, що воскресіння мертвих для апостолів було звичною і легкою справою. Чому ж тоді Євангелія не описують жодного такого випадку? Чи не логічно припустити, що під словом «воскресіння» Ісус і Його учні розуміли, було не надприродною операцію над фізичним тілом померлого, а щось значно простіше, хоча й не менш значне. Швидше за все, так називався обряд хрещення Духом – то саме друге народження, про яке йдеться в Євангелії від Іоанна (а також пробудження від летаргічного сну, прикладом якого є воскресіння дочки Яїра).

Зверніть увагу: серед запропонованих апостолам справ євангелізації Ісус не називає головне – хрещення, оскільки (за свідченням 4-го розділу Євангелія від Іоанна) апостоли мали право хрестити і хрестили. Відсутність цього таїнства в переліку наказів Ісуса Своїм учням може бути пояснена тим, що воно вже було дано алегорично в словах «воскрешайте». Значить, в образно-понятійній системі Євангелія від Матвія ці слова еквівалентні висловом «занепалих піднімайте» або, що те ж саме, «плотських (мертвих) одухотворяйте».

Ця доктрина істинного життя (висхідна до вчення Платона про ідеї і їх відображення в матеріальному світі) ясно виражена в Євангелії від Пилипа. Як і Євангеліє від Фоми, воно лише недавно стало доступним нашому читачеві (в перекладі М. К. Трофімової). Ці твори є величезною цінністю для пізнання «розуму Христового», оскільки, проливаючи світло на деякі важкі місця в новозавітній літературі, дозволяють просунутися далі в справі реконструювання прихованого від нас логічно цільного світогляду Вчителя. Ось які роз’яснення термінів «ненароджена», «загиблий», «живий» дає Євангеліє від Філіпа:

«Язичник не вмирає, бо він не жив, щоб померти. Той, хто повірив в істину, почав жити, і він наражається на небезпеку померти, бо він живе ». Язичник ще не народжений, оскільки він ще не скуштував від дарів Навчання; той, хто скуштував, живе, але може померти, якщо згрішить проти істини. А ось роз’яснення євангеліста Іоанна: «.. Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя» (Ін. 6, 63); «Істинно, істинно кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерті повік» (Ін. 8, 51).

Але якщо під «воскресінням з мертвих» Ісус і деякі Його посвячені учні розуміли духовну реанімацію грішника, то чим тоді могло бути воскресіння Самого Ісуса? Мені здається майже очевидним, що воскресіння у плоті не могло бути головною метою цього воістину унікального експерименту Ісуса. У плоті Він вже явив Себе світові: «У світі був, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав». Так навіщо ж бути знову? Навіщо знову повертатися в тлінну оселю плоті, в цю «могилу духу», як говорили деякі гностики. Особливо карбувата формула тлінності світу в недавно відкритому Євангелії від Фоми: «Той, хто прийшов до розуміння світу, зрозумів, що світ є мертве тіло, а хто зрозумів, що світ є мертве тіло, той перевершив світ» (переклад на англ. Т. Лембдіна). В рамках теорії апостола Павла воскресіння Ісуса, як і наступне воскресіння Його послідовників, не могло бути чимось більшим, ніж трансформація (зміна) матеріальності: «Кажу вам таємницю: не всі ми помремо, але всі змінимося» (1 Кор. 15, 51).

А відповідно до логіки цієї концепції безглуздо прагнути до воскресіння в фізичному тілі, бо «плоть і кров не можуть посісти Божого Царства, і тління не посяде» (1 Кор. 15, 50). Іншими словами, згідно Павлу, Ісус воскрес в «тілі духовному» (в «тілі примари», як говорили деякі містики Індії; в одному з супраматеріальних тіл – згідно теософської інтерпретації). Абсолютно недвозначно саме про духовне воскресіння Ісуса говорить і апостол Петро: «Бо й Христос один, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений …» (1 Пт. 3, 18).

Що стосується конкретних описів зустрічей Воскреслого з Його враженими учнями, то і ці описи також свідчать, що Ісус воскрес не в фізичному тілі (сама ця ідея, мабуть, народилася у більш пізніх редакторів Нового Завіту). За даними Євангелія від Івана, Петро й інший учень (ймовірно, Іоанн), що прийшли до гробу Ісуса, нікого там не побачили. Нікого не побачила в їх умиротворяючій присутності і вкрай сенситивна Марія Магдалина: навіть їй потрібен був особливий психологічний настрій, щоб вступити в контакт з духовним тілом Ісуса. Коли Петро та Іван пішли і скорбота її досягла межі, вона знайшла здатність бачити «тонке тіло» Вчителя. Але навіть і тоді вона не відразу Його впізнала.

Подальше явлення Ісуса учням не залишає жодного сумніву щодо його духовного характеру, оскільки воно відбулося в будинку, при закритих дверях. Зрозуміло, скептик має право думати, що ці явища були звичайними галюцинаціями. Але, як вчать Євангелія, всі справи пізнаються по плодам їх. Якщо одні галюцинації і сновидіння носять явно сумбурний характер, то інші можуть нести життєво важливу інформацію і свідчити про наявність в них якогось фактора «ікс». Чи не така була «галюцинація» Савла на його шляху в Дамаск? Протягом двох-трьох хвилин вона абсолютно змінила запеклого гонителя християн в слухняного «раба Христова». Звідки взялася така сила? Тільки раптово прокинулася совість могла б, мабуть, зробити цю чудову трансформацію. Але для цього потрібен був привід – а його не було. Доводиться припустити якесь невідоме втручання, якщо, звичайно, не брати до уваги цей епізод вигадкою.

Я особисто вважати його вигадкою не можу. Але я не можу вважати вигадкою і сновидіння Валентина, коли йому з’явився Логос у вигляді Дитятки та схвалив його гнозис – його право на індивідуальну інтерпретацію Слова. І вже ніяк не можна назвати галюцинаціями твори, написані від імені якоїсь Маріамни (мабуть, Марії Магдалини), куди відноситься, зокрема, Євангеліє від Марії. Автор прямо стверджує, що вона неодноразово вступала в надчуттєві контакти з Учителем, результатом чого і стали її твори. У них Ісус виступає не як єдиновладний Суддя і Вершитель майбутніх доль людства, а як новий Прометей, що несе людям новий Гнозис… А хіба вигадка той нечуваний вибух духовної активності, який породив у II столітті образ багатоустій і багатоликого Параклета (Духа Утішителя), що проявилося не тільки в незліченних релігійно-філософських творах, а й у численності християнських громад? Адже мав рацію Минулий, коли провіщав: «… Якщо пшеничне зерно, впавши в землю, не помре, то залишиться одне; а якщо помре, то принесе багато плоду» (Ін. 12, 24).

Традиційно мислячі вчені пояснюють це щедре духовне плодоношення «інтервенцією ідей», які посунули в елліністичний світ зі Сходу. Але це напівправда, бо, як і пророкував, прийшли «багато не тільки зі Сходу, а й з Заходу». Це відомо, але ніхто з вчених не ставить запитання, чому ці багато «хлинули» в світ саме тоді, коли з нього пішов найпотужніший розум, що увібрав в себе всю мудрість, весь біль, всі надії людства? Хіба не можна допустити, що Він, померши плоттю, «ожив духом», щоб знову пробудити сплячих, воскресити загиблих, очистити прокажених. Чи ж не Той знову повернувся в світ потужним потоком навчань, надій, мрій, щоб підтримати падаючу віру. А якщо це можливо, то які підстави не вірити тим, хто стверджував, що спілкувався з Ісусом після Його трансформації в Христа, тобто в духовне тіло.

Як би унікальні не були подібні зустрічі з Воскреслим, вони все-таки психологічно зрозумілі: учні, які пили, як каже Фома, «з вуст» Вчителя, в силу цього вже стали частинами Його духовного тіла («ви в Мені, а Я в вас »). Контакт Савла з Христом також більш-менш зрозумілий: яку б ворожість він не проявляв по відношенню до Ісуса, він пізнав Його ідеї – а значить, став частиною тіла Ісуса, став «конгеніальним» Його духовному тілу. Але ось контакт з Ісусом дванадцятирічного Мані, цього духовного апостола Христа, навряд чи може бути пояснений в рамках теорії конгеніальності. Важко повірити, щоб дванадцятирічний перський хлопчик, що жив в III столітті, настільки зріднився з Христом, що зміг викликати Його на супраматеріальний контакт.

Швидше за все Сам Христос був ініціатором цього контакту. І вже в 24 роки Мані став проповідником чистого, безобрядового християнства, де не було місця ізоляціонізму і антропоморфізму, став воістину великим наступником живого Духа Христового.

Видатний знавець раннього християнства Ж. Квіспель переконливо показав, що вчення Мані протягом цілого тисячоліття було, по суті, світовою релігією гностицизму. Не можу не визнати, що саме у викладі Квіспелем фундаментального міфу маніхейства мене «осінила» та думка, що саме ми, люди, є частинами порубаної демонами темряви першолюдини – але ж в ній неважко розгледіти образ євангельського Сина Божого, тіло Якого також розрубано на шматки .

Далі буде.

Автор: В. Крилов.

P. S. А вообще дары христианской мудрости позволяют по иному смотреть не только на различные духовные материи, но и на обычные, даже бытовые вещи, такие как например, кухонные столешницы Неолит, созданные человеком, являющемся не просто телом, а вместилищем Духа.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers