Довга дорога до Дулін Бугу

Posted by on May 31, 2015

евенки

Людина здавна запитувала себе: «Як виник світ?». Дивлячись на нічне небо, усипане зірками, задавалася питанням: «Що таке ці зірки? Як вони з’явилися?» Роздивляючись Місяць, намагалася відповісти на питання: «Що видніється на ньому?» Людина розуміла, що все з чогось і якось виникло. І на допомогу своїм очам, що лише бачать світ; і на допомогу вухам, що лише чують звуки цього світу, вона закликала свою уяву і фантазію. І вона склала історію походження своєї землі…

Стародавній евенк вирішив, що Сонце, Місяць і Небо – це його небесні, космічні батьки, – без них не могло виникнути і існувати життя на Землі. Вони основа нашого Всесвіту, того величезного світу, жителем якого є і він сам, евенк. Там, де вони мешкали, був верхній світ, Угу Бугу. Верхній світ був великий, він мав кілька ярусів небес і свою тайгу-землю. У верхньому світі були свої моря і океани. І під цим світом Угу Бугу простягалася тільки вода, безкрає море Лам Булдяр. А господарем цього моря-океану був Севекі, небесний син, дух-господар.

З мешканців верхнього світу велике значення для людини мав батько-сонце Дилачанкур – господар тепла і світла. Дилачанкур прокидається щоранку і велить своєму молодшому сину Гарпану, сонячному променю, віднести до отвору верхнього світу, Бугу Санарін, берестяний факел і посвітити людям. У міру того як він все ближче підходить до краю цієї діри, все світліше стає на землі, починає світати, приходить день. Наблизиться Гарпан до дірки, поставить берестяний факел – і настає день.

Сам же Дилачанкур, пан сонце, трудиться весь день, збираючи у своєму чумі тепло для людей. Коли він опускає двері-фіранку у чума і починає топити своє вогнище, на землі в цей час настає осінь. Дилачанкур довго копить тепло у своєму чумі, збираючи його на величезний шкіряний мішок. І поки він збирає тепло свого чума в мішок, прикривши щільно двері, на землі буває зима. Весь цей час, поки Дилачанкур топить безперервно своє вогнище, збираючи тепло в мішок зі звіриних шкур, весь цей час на землі триває зима. Потім Дилачанкур зі своїми синами несе мішок до краю небесної діри, витрушує тепло в цю діру. Від цього тепла тануть сніги, розкриваються річки, настають теплі дні, а значить, і весна.

Вдячні евенки влаштовують з цього приводу свято, дочекавшись, коли прокинеться житель неба – грім Агди. Прокинувшись, він висікає кременем вогонь, щоб розтопити вогнище. Тоді на землі гримить грім і блискавка. В цей же час починає кувати шаманський птах зозуля, це теж небесний житель. Його посилають потім на землю, щоб він славив повернення тепла і світла, будив літо Дюгані, що спало всю зиму. І коли лунають перші гуркоти грому і починає кувати зозуля, евенки починають весняне свято Ікечік. Вісім днів поспіль вони співають і танцюють, дякуючи сонцю Дилачанкуру за тепло, що прийшло до них.

А якщо ви запитаєте, звідки ж сини у Дилачанкура і де їх мати, то справа була так. Колись давним-давно була у Дилачанкура дружина-місяць, Бега. Жили вони разом, народили дітей – сонячні промені. Але одного разу, коли перекочовували на інше місце, Бега забула на старій стоянці Оллон – гак для підвішування котла. Ну як же обійтися в господарстві без такої потрібної речі? Дилачанкур сказав їй: «Не ходи, не то відстанеш навіки». «Ні, не відстану», – відповіла дружина-місяць і відправилася на Оллон. Та так і не змогла вона наздогнати Дилачанкура з синами, досі наздоганяє: з’явиться сонце на небі, а місяця немає – пішла назад, за гаком. Сонце тільки сховається за горизонтом, з’являється місяць, доганяє сонце. Так до сих пір і не може наздогнати.

Евенк-мисливець не міг не звернути уваги на нерухому в нічному небі зірку, він назвав її Бугу Санарін – небесна діра. Через неї можна було потрапити у верхній світ. Це Полярна зірка, вона служила орієнтиром евенка. А сузір’я Великої Ведмедиці – це наш годинник. Вони бачаться евенку величезним космічним лосем – адже небо це не що інше, як тайга верхнього світу.

У цій небесній тайзі і живе космічна лосиця Хевлен, недалеко від неї пасеться її теля – Мала Ведмедиця. Днем лосиця з лосеням ховаються в густих небесних хащах, тому їх і не бачать люди. Але з настанням темряви лосиця з телям виходить пастися на найвищі вершини небесних гір, тому-то і стає видимою. І починається полювання небесного богатиря Мані за лосицею. Він біжить на своїх широких лижах, і після нього залишається слід, його дорога – Мані Хоктон. Це Чумацький Шлях. Мані наздоганяє лосицю і вбиває її, а теляті вдається сховатися. До наступної ночі, за день, це теля встигає вирости, і в нічному небі з’являється нова лосиця зі своїм телям. І знову богатир Мані надягає лижі і починає своє полювання.

Є й інший варіант цього міфу. Небесний богатир, сохатий Хоглен, викрадає на землі день, вкравши сонце. Він ховає сонце під черево і біжить з ним по небу. На землі стає темно, настає ніч. Богатир Мані, небесний предок евенків, відвідує землю, щоб подивитися, як живуть евенки. А на землі ніч, тому що Хоглен забрав сонце. Тоді Мані надягає свої лижі і пускається в погоню. Люди не зможуть жити без сонця, без світла і тепла, тому Мані вирішує допомогти їм. У нього великий лук і дві стріли. Він з силою викидає лижі вперед, поспішаючи наздогнати Хоглена, який забрав сонце-день від евенків, а за ним залишається широкий слід, його дорога. Це Чумацький Шлях. Мані наздоганяє лося, пускає в нього першу стрілу, але так як без сонця настає ніч, то через темряву він промахується.

Біжить по небу сохатий Хоглен, а за ним женеться на своїх широких лижах богатир Мані. Довго вони так біжать, а на землі темно. Потім Мані наганяє лося, забігає збоку, натягує тятиву лука до самого верхнього кінчика вуха, і стріла потрапляє в Хоглена. Він забирає день-сонце і несе його на землю. З тих пір так і повелося: Хоглен краде сонце, Мані наздоганяє його і повертає день на землю. Тому кожен раз після дня настає ніч, а після ночі знову день.

Ну а як же з’явилася Земля? – Запитаєте ви. Спочатку в світі були тільки Сонце і Місяць, а Землі не було. Був тільки верхній світ, Угу Бугу, а середнього світу, тобто нашої землі, Дулін Бугу, не було. У цьому верхньому небесному світі жили два брати. Молодшого звали Севекі, а старшого Харг. Тоді був тільки верхній небесний світ, а замість нашої землі, Дулін Бугу, була одна вода, і вирішив Севекі створити середній світ, нашу землю. В помічники собі він покликав гоголя і гагару. Він попросив їх дістати з дна моря-океану піску чи глини.

Першим став пірнати гоголь. Пірнав він три рази, але дістати до дна морського не зумів. Тоді почала пірнати гагара. Пірнула перший раз – не дістала дна. Пірнула другий – лише трішки торкнулася дзьобом дна морського. Тоді вона передихнула і пірнула так глибоко, що набрала повний дзьоб землі. Виринувши, гагара виплюнула землю. Вийшов маленький острівець. Цей острівець став рости, збільшуватися. Він ріс поступово, і земля все збільшувалася і збільшувалася. А старший брат Харг був злим і заздрісним, він образився на те, що молодший брат зміг створити землю, а він не здогадався зробити подібного.

Севекі подивився на голу землю, і вона не сподобалася йому: Нічого-то на ній не росте і ніхто щось на ній не живе. Вирішив Севекі створити на землі рослинність, гори, річки і озера. Севекі щодня приходив працювати на землю, спускаючись зі свого верхнього світу. Харг теж спускався за ним, щоб підглядати. А земля все розросталася і поширювалася, але не була ще такою щільною і твердою. Севекі пустив вогонь на землю, земля довго горіла, а коли пожежа затухла, то на гарі з’явилися озера і річки. Потім Севекі покликав на допомогу водяного змія Дябдара, у якого були величезні лосині роги. Дябдар пірнув під землю і проплив під нею. А так як тіло його звивається, коли він плив, то на землі утворилися горби і гори. Коли були створені річки та озера, гори і скелі, Севекі почав створювати рослинність, дерева і трави.

Він хотів створити тільки все хороше і корисне для людини. А Харг все підглядав за братом, і було йому завидно. Він теж вирішив створити модрину, але у нього вийшла сосна. Евенки не використовують сосну для топки, від її диму і вогню і у людей, і в оленів болять очі, вони сліпнуть. Дим сосни шкідливий, тому що її створив не Севекі, а Харг. Севекі створив березу, а в Харга знову нічого не вийшло – замість берези вийшла вільха, теж майже даремне дерево для евенка, хіба що кору її використовують на те, щоб фарбувати ровдугі в коричневий і червоний кольори. Тоді Харг і зовсім розлютився і сказав: «Я буду створювати тільки те, що марно і шкідливо для людини».

Так, Севекі створював все потрібне і корисне, а його брат все протилежне. Севекі створив таких тварин і птахів, яких людина вживає в їжу. Харг ж тих, яких їсти не можна. Так, Севекі, наприклад, створив рябчика, а Харг – дятла. Коли Харг створював своїх звірів і птахів, то Севекі накладав на них заборону, щоб люди не їли цих тварин. Потім Севекі почав створювати людей. Він хотів створити людей безсмертними. Його помічником був пес. Пес був як людина, вмів говорити і був без шерсті. Він був і голим, як людина. Пес повинен був охороняти творіння Севекі від Харга, щоб той не зіпсував їх. Севекі ліпив людей з глини.

Одного разу, коли Севекі пішов за глиною (йому ще потрібно було залізо, щоб зробити з нього серце людині), до хатини, де зберігалися створені люди і був пес-охоронець, прийшов Харг. «Відкрий-но двері, дай мені поглянути на те, що створив мій брат», – сказав він. «Ні, – відповідав пес. – Севекі не велів відчиняти тобі двері. Не відкрию. Тоді Харг знайшов щілинку і став дути в неї з усіх сил. Піднявся великий вітер, і стало дуже холодно. Голий пес почав замерзати. Бачачи, що пес зовсім замерз, Харг знову сказав: «Відкрий двері, я тільки гляну на творіння брата, а тобі дам вічний теплий одяг. Ти ніколи не будеш замерзати». І пес відчинив двері.

Харг облизав всі глиняні фігурки людей, поплював на них і сказав: «Мій брат хотів створити людей вічними, але я зіпсую його творіння. Люди тепер не будуть безсмертними, будуть хворіти і вмирати від хвороб завчасно».

Тому-то людина смертна, її мучать різні хвороби, від яких вона помирає завчасно. Якби пес виконав наказ Севекі і не відкрив Харгу двері… Це Харг зіпсував людину. Коли Севекі повернувся, він дуже розсердився на пса: «Тепер ти станеш справжнім псом, будеш носити шерсть і розучишся говорити. Ти будеш все розуміти, але у відповідь на сказане зможеш тільки виляти хвостом. Ти завжди будеш ходити на ремінці, що охоплює твою шию, і дивитися в спину людині». І Севекі прогнав пса, так скінчилася їхня дружба. Так пес став псом, отримав шерсть, але розучився говорити. А людина водить його на повідку і іноді навіть б’є.

За допомогою вогню Севекі вдихнув у глиняних людей тепло, і людина ожила, а Севекі, створивши землю, віддалився у свій верхній світ, Угу Бугу, землю ж нашу назвав Дулін Бугу – середній світ. Але, йдучи, він залишив людям Іти – правила їхнього життя, правила їх поведінки, їх традиції. А Харг пішов у нижній світ, створивши його для себе. Тепер господар нижнього світу – Харг, тому все погане, небезпечне і шкідливе для людини приходить звідти.

Так з’явилася наша Земля, наш середній світ, Дулін Бугу, і так з’явилася на ній людина-евенк… Всі тварини, птахи, комахи, за світоглядом евенків, ті ж люди, тому що вони такі ж рівноправні жителі Землі, як і людина. Але на відміну від них евенк назвав себе Двоногим, що має голе обличчя. Черноголовкою, поперечнооким, бо очі людини перебувають в одній площині, тоді як у тварин вони знаходяться як би в двох площинах… І слово це «поперечноокий» – «евуникі», зв’язується з етимології і з самоназвою нашою – евенки.

Автор: Галина Кептуке.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers