Когуа, або кагаба, – плем’я південноамериканських індіанців, яке живе на схилах Сьєрра Невада-де-Санта-Марта в Колумбії. Чисельність його невелика – всього близько 5 тис. осіб. Основне заняття – землеробство. До своїх розкиданих в різних місцях полів вони добираються по вимощених каменем дорогах, прокладених у лісах їх предками, великими будівельниками, чиї звичаї та вірування живі й донині.

Когуа роблять все можливе, щоб не рубали ліси, щоб річки вільно несли свої води по природному руслу, щоб зберігалися в недоторканності стародавні могили і святилища. Зірки, капризи вітру, життя рослин і тварин – для них відкрита книга.

Вони давно навчилися читати в небесах, де «все написано, все можна побачити – минуле, людей, тварин». Від своїх предків, які жили в горах, вони успадкували календар, в якому згадуються Хусо (краб), Неуіхельдхі (видра), Меббтасхі (ягуар) і Тарб (змія).

Індіанці свято бережуть зібрані поколіннями знання про природу і владу Всесвіту, але їх охоплює відчай, коли «цивілізовані люди» заганяють їх все вище в гори і порушують закони Матері-прародительки.

Мати-прародителька – це символ родючості. Її законам підкоряється цикл відтворення, дотримання їх гарантує продовження роду. Тому для Когуа єдина справжня «мудрість» – це знання того, що визначено природою. Вона укладена в переказах про народження Всесвіту, в міфах, в історії життя і походженні великих героїв. У гармонії з Матір’ю-прародителькою – ключ до збереження Всесвіту і постійному відновленню життя.

ЗАПОВІТИ ПРЕДКІВ

Ось на могильному пагорбі в Сьюдад-Пердіда («Втрачене місто»), в білому вбранні і загостреному капелюсі, в глибокому задумі споглядає небеса верховний жрець Когуа. Поруч з ним лежить мішок з бананами, авокадо, кукурудзяними качанами, ананасами, картоплею і ямсом. По дорозі в своє скромне житло, високо в Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта, він ненадовго присів тут, щоб поміркувати над долею свого народу.

Колись Когуа були повновладними господарями величезного району, що тягнувся від передгір’я Санта-Марта до засніжених вершин, що піднімаються над Карибським морем. Тут все належало їм – небо, море, сніг, гори, річки, священні міста. Вони керували і сусідніми народами. З незапам’ятних часів були вони господарями Всесвіту, з тих самих пір, коли «Мати всіх рас і племен» дала їм життя.

Обов’язком верховного жерця, Мами, було спостереження за порядком у Всесвіті, а також за духовним життям в племені. Він знав напам’ять космогонію свого народу і ревно зберігав заповіти предків, що передавалися з покоління в покоління. Успадковане знання природи дозволяло йому розуміти волю Матері-прародительки. «Вона – Мати озер, річок, дерев і всього сущого на землі. Вона – Мати пісні і танцю, стародавніх кам’яних братів, плодів і всього, що нас оточує. Вона – Мати всіх прибульців, наших молодших братів. Вона – Мати музичних інструментів і всіх храмів, Сонця і Чумацького Шляху, вогню і дощу».

Когуа і сьогодні вірять, що вони одні володіють переданою від батька до сина таємною силою, яка змушує все суще народжуватися, рости, давати потомство і вмирати, викликає дощ, прихід весни, схід сонця. Воістину вони відчувають себе хранителями Всесвіту.

Обличчя верховного жерця сумне, погляд нерухомий: він знає природу, але не в силах зупинити руйнування світу. Він – старший брат племені, і його борг стежити за тим, щоб свято дотримувалися закони Матері-природи. Але що він може зробити? Тільки звертатися до Неї з ритуальними закликами і молитвами в храмах.

Час від часу він спускається в долину і благає прибульців та владу залишити його народ у спокої, перестати забирати в людей землі, не нав’язувати їм свої звичаї і зупинити безжальний наступ білих загарбників на природу; адже вона – основа всього сущого.

9 червня 1987 р. стурбовані оскверненням своїх святинь жерці народу Когуа зібралися у «Втраченому місті» на таємну раду і послали уряду листи з проханням захистити священні місця. «Ці великі міста зберігають секрети істинної мудрості наших предків і нашої філософської думки. Ось чому жерці Когуа повинні оберігати споконвічні володіння свого народу». У листі, зокрема, згадувалося святилище Теюана (центр влади, що здавна вважається символом родючості та майбутнього), куди приходять жерці Когуа, щоб зануритися в роздуми. Піклування про Теюане заповідано жерцям богами.

Автор: Флор Ромеро.