Індуїзм: космічна дхарма. Частина третя.

Posted by on December 12, 2014
Журнал Пробудження

Індуїзм

Повертаючись до питання про своєрідність індуїзму, про його принципову несхожість з іншими світовими релігійними системами, хочу вказати на одну його рису, що ніяк не вкладається на наші звичні релігієзнавчі характеристики. З дитинства засвоїли ми, що для релігії обов’язкова віра в надприродне. І знову індуїзм підносить нам сюрприз, хоча і не в настільки відточено-чіткій формі, як буддизм чи, скажімо, конфуціанство (а ми всі так і не можемо зізнатися собі, що християнство та іслам представляють не головну магістраль, а лише варіації релігійного досвіду людства ). Безперечно, надприродного в індуїзмі предостатньо: тут і постійне втручання «потойбічних» сил, і прокази та безчинство незліченних духів, і порушення законів Природи і просто гіперболічні звершення богів та подвижників – то хтось із них, розгнівавшись, вип’є океан, то комусь повідривають десять тисяч рук, не кажучи вже про такі дрібниці, як левітація, спалювання бога (!) вогнем “третього ока” або пиття крові зі своєї власної обезголовленої шиї.

Але якщо всі ці надприродні міфи, сили і вчинки ми наважимося віднести до релігійної свідомості, то чому б не розглядати, тоді як релігійний текст, скажімо, казку про Колобка? Надприродний елемент не є в індуїзмі системоутворюючим фактором, він розважає, як хороша казка, він дає вихід уяві як літературний міф, він вчить, як байка, але він може бути проігнорований адептом. Більше того, він може бути взагалі вилучений з системи – і абсолютно нічого в індуїзмі не зміниться. Хіба тільки цікавості і наочності поменшає.

Дещо складніше, але в принципі так само йде справа з ідеєю Бога. З одного боку, здавалося б, в індуїзмі представлені всі мислимі форми богошанування – і як Отця, і як Матері, і як Господаря, і навіть як маленьку Дитину або Коханого. Бог відкривається індусу в книзі, в знаку, в творіннях Природи і рук людських, дружина зобов’язана бачити Бога у власному чоловікові; Бог присутній у звуці, у диханні, у мовчанні. Бог має мільйони імен та епітетів. Але все це – Театр для ще не розвиненої свідомості, гігантський Театр де боги суть актори. Тільки всі вони в кінцевому рахунку відіграють одну і ту ж роль. І якби раптом індуїзм по якимось помахам чарівної палички відмовився від усіх своїх богів, богинь і супутніх їм персонажів – з індуїзмом як системою, як світосприйняттям ніяких істотних (а тим більше сутнісних) змін не відбулося б. Просто він став би менш яскравим, менш доступним, дуже елітарним.

Бо, як це не дивно звучить для нас, ідея Бога не є для індуїзму стрижневою. По суті своїй індуїзм є містичне світосприйняття що виходить з уявлення про загальну духовність Універсуму. Те Вище, що ми називаємо взятим з християнського лексикону словом Бог, в індуїзмі визначається філософським поняттям Абсолюту. Космічне, вічне, всеохоплююче, позбавлене не тільки антропоморфного вигляду, але і будь-яких визначень або атрибутів, що не відчуває ні любові, ні співчуття, – це Вище є єдина реальність Світобудови. Грубою людською мовою індуси визначають це Вище і єдине як Брахман або Сат-Чіт-Ананда (санскр. «Істина-Думка-Благо»). Але найменування ці умовні, бо застосовуються вони до того, що не має ні назви, ні визначення.

Абсолют включає в себе все. Він сам є все. З найдавніших часів вчителі кажуть про його незбагненність; але якесь надчуттєве зіткнення з ним можливо – зокрема, через медитацію. Це зіткнення несе з собою розширення свідомості («Чіт») і невимовну радість («Ананда»). Не час і не місце зараз докладно говорити про ці поняття. Але слід підкреслити, що Абсолют, Світовий Дух, Брахман все ж деякими непрямими визначеннями піддаються. Це не темна і страшна безодня Космосу; це, як тільки що було сказано, радість і світло, це сила, що підносить, очищає, дає енергію.

І ще два важливих моменти. Індуський Космос Абсолюту – це гармонія сфер, безмовна музика, вибудувана на основі неухильного космічного порядку (згадаймо концепцію дхарми). І ще: всередині цієї величної будівлі діють певні космічні закони, там немає і сліду «застою». Чи характеризує ці закони сам Абсолют? Цього нам, нашому людському розуму, знати не дано, але для нашої планети, для життя і розвитку роду людського, взагалі для життя на Землі ці космічні закони являють абсолютний імператив. Звичайно, людині до певного ступеня дана свобода волі, свобода вибору. Вона може повстати проти цих законів – але це буде спробою перешкодити розвитку Всесвіту і може призвести до екологічної або іншої катастрофи, а в самому крайньому (і аж ніяк не виключному) випадку до самознищення людства і навіть всієї планети.

З цих законів, вичленованих допитливим розумом пращурів сучасних індійців, назву найважливіший – закон еволюції. Еволюції від нижчого до вищого, від матерії до духу, від різноманіття до єдності.

Якби ми могли, як у грі «Замри!», зупинити на мить весь оточуючий нас світ, то в кожній його клітинці, в кожній краплі, в кожному процесі наша свідомість, належним чином натренована, повинна була б угледіти ці еволюційні моменти – від нижчого до вищого, від матерії до духу, від різноманіття до єдності. Там же, де не дотримано цей закон, де еволюція не проглядається, де помітний зворотний процес – там порушена дхарма.

Не будемо заглядати в інші світи і на інші планети, залишимо це численним любителям, які не знайшли собі застосування на нашій Землі. Але тут, у нас, згідно з поглядами індусів, все живе і неживе розташоване на вертикалі, що сполучає в Абсолюті два протилежних полюси. На одному з них знаходиться абсолютна матерія, на іншому – абсолютний дух. Від каменів до рослин, від рослин до тварин і вище – до людини; і на кожній точці цієї вертикалі певне поєднання матерії і духу. Чим вище, чим ближче до абсолютного духу, тим більше помітно зменшення матеріального і зростання духовного. Людина, природно, стоїть вище каменів, рослин і тварин, але й люди бувають різні: в комусь ще сильні тварині риси, а хтось досяг святості і майже весь час перебуває «в дусі». І це не застигла сітка, бо щохвилини, щосекунди все на ній змінюється – залежно від добрих або злих, альтруїстичних або егоїстичних вчинків і думок.

І приголомшуючий висновок: у кожної людини – нехай не однаково проявлена, не однаково видима оточуючими – є частка Абсолютного Духу, Брахмана, і, отже, кожна людина потенційно божественна! Бог не десь зовні: щоб знайти Його, треба звернути свій погляд всередину, і там, в глибині душі, під брудом невігластва та егоїзму, сяє божественне космічне світло (чи не звідти, додам я, звучить іноді непідвладний нам і непідкупний голос, який ми називаємо совістю?).

Якщо Абсолют – це Океан, то душа людини – крапля цього Океану. І хіба не ясно, що всі люди на Землі, і нинішні, і минулі, навіть не брати, а одне ціле?

Примітно, що індуїзм не антропоцентричний. Людина в ньому не протистоїть Природі, вона складає з нею єдність, є її родичем. І перебування на вищому ступені розвитку не робить її царем і підкорювачем, а лише накладає на неї велику ступінь відповідальності за «братів наших менших».

Але як же пояснити той факт, що люди, всі до єдиного несуть у собі Бога, виявляються, тим не менш, на різних рівнях еволюційної вертикалі? І ось тут приходять на допомогу закон карми і ідея переселення душ. Життя не закінчується зі смертю цього тіла, людина народжується знову і знову, і кожне нове народження обумовлено сумою благих і гріховних справ, здійснених нею у минулих народженнях. Вона може в наступному житті просунутися вгору по духовній драбині (до речі, влада і багатство не відносяться в індуїзмі до числа шуканих цінностей) – якщо попереднє життя її було чисте і відповідало її дхармі. Але в новому житті накопичиться нова карма, і якщо вона заслужить покарання, після смерті вона може народитися знову на самому дні життя.

Нам, психологічно спраглим безсмертя, важко зрозуміти індусів, для яких цей безперервний круговорот: народження – життя – смерть – народження – представляється якщо не пеклом, то, принаймні, тим порочним колом, розірвати яке стає надзавданням людини. Але що значить «розірвати» ланцюг народжень? Це означає благими справами накопичити таку карму, коли перевтілення припиняються, людина не народжується заново в людському тілі, а з’єднується з Абсолютом. Душа йде в Світовий Дух, крапля розчиняється в Океані – повертається додому. Ом, Шанті, Шанті, Шанті…

А як же горезвісні триста мільйонів богів, нібито існуючих в індуїзмі? Як вони співвідносяться з сліпучо-абстрактною ідеєю Абсолютного Духа? Де їхнє місце – яскравих, відомих, яке відношення до величної філософії Космосу мають слоноподібний Ганеша, Шива, шанований у вигляді фалоса, або постійно перевтілюванний Вішну, який прибуває на Землю то у вигляді вепра, то людинолева, то велелюбного Крішни?

З точки зору освіченого індуса, ніяких трьохсот мільйонів богів в індуїзмі немає. Є безліч імен, прізвиськ, зображень, і за ними стоїть велика єдність, неназваний, незображений Абсолют. Але звичайній людині важко піднятися до філософських висот, вона потребує більш зрозумілого, більш близького бога, якому можна дарувати квіти, підносити фрукти (які сам дарувальник потім і з’їдає), до якого можна звернутися з проханням, з вимогою (а деколи і покарати його, якщо наполегливі прохання не мають успіху).

Повторюю: перед нами Театр для народу, легко змінювані і взаємозамінні маски, але за ними, за кожною з них – гармонія космічних сфер. Звідси горезвісна віротерпимість індусів – адже будь-який з богів, в кінцевому рахунку, є якесь примітивне зображення невимовного. Якщо в країнах християнського ареалу, по знаменитому визначенню, філософія була на відомому етапі служницею релігії, то в Індії все навпаки – релігія була і є служниця філософії. Перебільшуючи, можна сказати, що співвідношення суті індуїзму і його зовнішньої, релігійної форми приблизно таке, як якщо б ми почали розігрувати в селах філософію Гегеля за допомогою ляльок, що зображають, скажімо, Бабу Ягу і того ж Колобка.

На вертикальній шкалі індуїзму боги займають місце, природно, більш високе, ніж люди, але в тому ж ряду. Вони цікаві своїми сварками, суперництвом (як їх античні брати і сестри), вони привабливі своїми подвигами. Всі разом вони несуть складну освітню функцію, але вони ж виступають як ступені медитативного духовного піднесення. При цьому надзвичайно важливо відзначити наступне: проведені мною протягом десятиліть польові дослідження підтверджують думку індійських вчених і теологів про те, що навіть безграмотні селяни, чому і кому б вони не поклонялися у своїй повсякденній практиці, завжди знають, що за примітивними ідолами, нерідко зліпленими їх же руками, простягається єдине нескінченне Щось, що об’єднує в собі всіх богів, всіх людей, всі релігії Індії та світу.

Далі буде.

Автор: Ростислав Рибаков.

P. S. Духи вещают: А еще некоторые детали индийской религиозной мифологии отразились даже … в современных компьютерных играх. Так их можно встретить, например, в игре Supernauts, узнать о которой больше можно на сайте immortal-kombat.com

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers