Для індуїзму (і про це вже багато писалося) дійсно характерна відсутність єдиного, всім наказуваного шляху. У кожної людини своя дхарма, своя карма, свій шлях, своя, нарешті, свобода волі. Всі релігії для індуса в основі своїй правдиві та однакові, бо спрямовані до духовного блага людини, відмінності ж в обрядах, догматах і тому подібне – це відмінності чисто людські, викликані причинами географічного чи історичного характеру. «На якому б шляху не наблизився ти до мене, – каже Крішна чоловікові, – я зустріну тебе на півдорозі». І до Христа, і до Будди індуси ставляться з великою повагою. Складніше відносини з ісламом, але на те є свої конкретні історичні причини.

Індуїзм – релігія не місіонерська, не прозелітична. Оскільки індусом можна стати, лише народившись в індуській сім’ї, ніхто не прагне навернути кого-небудь у свою віру. З повагою ставлячись до ваших традицій, індуси в бесідах з іновірцями завжди готові говорити про «гармонію релігій», але м’яко і наполегливо відведуть ваші спроби імітувати їх релігійну практику. Їм чужий поділ світу на «істинно віруючих» і «язичників». Втім, елементи індуського месіанства останнім часом стали помітні в ідеології правих і націоналістичних партій Індії. Але не будемо торкатися політики – співвідношення релігії і політики в Індії (та й не тільки в Індії) блискуче визначив свого часу один з вождів сікхського коммуналізму: «Релігія – кінь, політика – вершник».

Відсутність єдиного шляху (за відсутності чітко визначеного канону або писання) означає по суті своїй дивовижну свободу для духовного розвитку людини. Але в реальному житті все набагато більш детерміноване. Ще до свого народження людина вже віднесена до певної касти, все її життя, рід занять, шлюб, вся її дхарма неухильно окреслені самим фактом її народження в даній касті. І всі зміни, які можуть дійсно докорінно змінити її існування, віднесені з цього життя в наступне (і то, якщо дозволить накопичена нею карма). При цьому вона не тільки не має права змінити свою долю, але й нарікати на неї не може, навіть подумки.

Система, проте, дозволяє «випустити пару». І якщо людині не під силу жити її сьогоднішнім життям, вона може вже зараз розірвати це порочне коло і вийти з нього на волю – в якості всіма шанованого ізгоя. Вона повинна стати мандрівним ченцем, жити на подаяння, а до цього пройти через свій власний похоронний обряд. Для індуського суспільства вона померла.

Соціальна система індуїзму жорстока, але, парадоксальним чином, перенесення звичайних для гнобленої людини сподівань в «життя після життя», що обіцяє неодмінну винагороду (хай не «сьогодні і зараз», але й не в позахмарному раю), – це перенесення діє психологічно заспокійливо. Як правило, навіть натовп в Індії не несе того нез’ясовно агресивного напруження, з яким ми часом стикаємося хоча б в нашому метро. Обличчя людей, які навіть стоять на самому низу соціальної драбини, практично завжди готові висвітлитися посмішкою. Навіть представникам нижчих каст властива якась особлива, величава гідність – можливо, тому, що вони пам’ятають про потенційну божественність кожного?

Відсутність злоби, повага до всього живого – ці риси національного характеру я хотів би проілюструвати прикладом з щоденного життя Індії. Вузька, брудна бруківка в Калькутті, по якій нескінченним потоком рухаються рикші, вози, автомобілі, тисячі пішоходів (причому ніхто не дотримується ніяких правил) – і в середині цього виру лежить і спокійно спить шолудивий бродячий пес. Ніхто ніколи не наступить на нього, ніхто не зачепить і не скривдить його. Він вдома. Він – в Індії. Звичайно, є й таке явище, як індуський фашизм. Але ми домовилися не говорити про політику.

Все сказане вище – це не більше ніж просто погляд, погляд чоловіка науки, якому пощастило колись вибрати своєю професією індологію. Дев’ятнадцять разів довелося мені побувати в Індії, і, не сперечаюся, своє розуміння індуїзму сформувалося у мене лише після двадцяти років вивчення цієї країни. Я люблю її, не закриваючи очі на її недоліки. Я люблю її, зокрема, й тому, що – незважаючи на бруд, несправедливість, страхітливу убогість, незважаючи ні на що – в чомусь дуже істотному, найголовнішому Індія показує нам приклад того, як слід жити в цьому світі.

І мені здається, що все вже сказане і все, що ще хотілося б сказати про Індію і індуїзм, укладається в дивно ємну формулу, свого роду послання Індії всьому світу. Послання Індії містить всього три слова, але в них весь індуїзм, вся мудрість, вся духовна зрілість цього народу.

Ось це послання: «Єдність в різноманітті». Постараємося ж оволодіти цією вершиною. Піднімемося над настільки звичним нам дуалізмом всього і вся. Бо тут укладена, як сказали б індуси, наша дхарма. Дхарма нашого століття.

Автор: Ростислав Рибаков.