Іоанн Павло II – великий Папа. Частина друга.

Posted by on June 19, 2016

Іоанн Павло II

За час перебування на Заході Кароль Войтила відвідав головні католицькі університети Франції, Бельгії, Голландії. У нього формуються стабільний інтерес до світової культури і здатність до її сприйняття і засвоєння. Першу дисертацію він написав про Хуана Санта Крусі, докторську – про німецьку феноменологію Макса Шеллера. Подорожі по Західній Європі дали можливість майбутньому Папі познайомитися з найбільш перспективними, а в подальшому і впливовими молодими богословами і церковними діячами, познайомитися з основними течіями в церковному житті Заходу. Консервативний польський кардинал зробив все можливе для розширення кругозору свого майбутнього наступника. За роки перебування за кордоном Войтила встановлює близькі зв’язки з представниками здавалося б зовсім різних католицьких рухів: в Римі він частенько обідав з творцем і главою напівконспіративної і найвпливовішої в майбутньому католицької організації «Опус Деї» Ескріва Балагером (1902- 1975).

У Парижі він познайомився з секретарем французької молодіжної католицької організації Jeunesse, М. Ойлемброком. Тоді ж в Італії він почув з вуст популярного в народі францисканського священика о. Піо пророкування про свою незвичайну кар’єру.

Підготовка до майбутньої церковної кар’єри не закінчилася на захисті дисертації. Цікаво, що захистивши свою дисертацію в Ангелікумі, К. Войтила диплома не отримав. У нього не виявилося коштів на оплату публікації дисертації: згідно середньовічної традиції, при безкоштовному навчанні студент повинен був оплачувати вартість диплома. Довелося повернутися на батьківщину і захищати дисертацію знову. Новий науковий керівник рекомендував доопрацювати дисертацію, а в своїй позитивній рецензії не упустив можливості вказати молодому автору на недоліки. «Аналіз демонструє проникливий і дуже грунтовний розум автора – зазначає професор В. Вікер – настільки ґрунтовний, що читач неодноразово втрачається в лісі подробиць… Латинська (на якій була написана дисертація) в принципі бездоганна, термінологія переважно схоластична. При аналізі автор надмірно виступає діалектиком і мало філологом…». Цю особливість свого наукового стилю Войтила збереже і надалі. Читання його праць буде сприйматися підлеглим йому духовенством як «покарання».

Професор Вікер надав на свого підопічного значний вплив. Можливо, що саме йому майбутній Папа зобов’язаний зверненням до таких незвичайних і на ті часи ще новаторських для теології проблем, як аборти, секс, алкоголізм, спортивна етика, за якими слідом за вчителем виступить зі своїми статтями і книгами Войтила. Його книга по сексуальній етиці («Любов і відповідальність», 1960) була першою для католицизму богословською працею на таку делікатну тему в період зароджуваної на Заході в кінці 50-х років «сексуальної революції».

У полемічній по відношенню до фрейдизму книзі, в якій автор спирався не стільки на богословські, скільки на наукові і медичні аргументи, він захищав традиційну для християнства позицію проти абортів і застосування протизаплідних засобів. Коли в 1968 році на Заході почалася пропагандистська кампанія проти енцикліки Павла VI на захист людського життя, проти абортів і протизаплідних засобів (енцикліка «Хумана віта»), К. Войтила підтримає Папу як визнаний Церквою авторитет, автор виданої французькою та італійською мовами книги. Деякі історики вважають, що саме ця спільність позиції Папи Павла VI і молодого кардинала по настільки болючій для суспільства проблемі започаткувала новий етап в кар’єрі К. Войтили.

У всіх наукових працях майбутнього Папи одна характерна особливість – їх прикладний характер. Всі аналізовані їм проблеми цікавлять його тільки в зв’язку з їх соціальною значимістю і їх впливом на Церкву. До їх вирішення він підходить насамперед як церковний політик, а не богослов. І відповідь на поставлені питання він шукає не в рамках офіційної католицької філософії або теології, а на шляху конструювання власної системи з широким запозиченням необхідних елементів з різних некатолицьких і навіть ворожих йому філософських шкіл і традицій (в тому числі і марксизму). Наприклад, в своїх великопісних проповідях під час говіння в 1976 році у Ватикані він, поряд з Фомою Аквінським і Блаженним Августином, цитував К. Маркса, Л. Фейєрбаха, Ф. Ніцше, М. Хайдеггера і В. Шекспіра.

Мабуть тому, незважаючи на наявність у нього майже 300 наукових публікацій, в тому числі кількох книг, Іоанн Павло II для багатьох католицьких теологів залишається лише еклектиком і політиком. Папа усвідомлював це. За словами А. Фроссар, «до своїх інтелектуальних здібностей Папа ставиться з помірною довірою».

Далі буде.

Автор: Б. А. Філіппов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers