Клен священний і щасливий

Posted by on

клен

Це світлолюбне, струнке дерево, невисоке – 10-20 метрів, з плодами-крилатками, що восени летять кружляючи, як маленькі гелікоптери, зі світло-зеленими квітками, зібраними в суцвіття-щитки, і широкими, химерно вирізаними листочками, пурхають восени, як яскраві тропічні метелики, – одне з найкрасивіших в Північній півкулі. Красива і його деревина, часто покрита візерунками у вигляді тигрових смуг або пташиних очей, з якої в давнину робили прядки, гребені, кухонне начиння, меблі, музичні інструменти. З клена робились ріжки скоморохів і «яровчати» гуслі билинного Садко: явором звуть це дерево в Україні.

«Закрий ти, дівчино, мене своєю фатою від клену», – йдеться в старовинному руському заклинанні ратного чоловіка, який йде на війну: з кленової деревини виготовляли держаки копій середньовічних ратників. З цими списами йшли на ворогів руські дружини. «Стереже блакитну Русь старий клен на одній нозі», – сказав про нього Сергій Єсенін, уподібнивши старому воїну-ветерану, скаліченому в боях, але який як і раніше несе свою ратну сторожову службу, захищаючи рідний край.

П’ятилопатеві листя клена в старовину служили амулетами, які допомагають уникнути біди. «Самим священним і щасливим є число 5, – пише Е. А. Уолліс Бадж в монографії «Амулети та забобони». – Воно символічно і виступає знаком завершеності». Число 5 часто зустрічається в Святому Письмі: якщо число 6 і шестикутна зірка символізують Старий Завіт і Бога Отця, то число 5 і п’ятикутна зірка – Новий Завіт і Ісуса Христа. П’ятикутною зображувалася на іконах, рельєфах і середньовічних книжкових мініатюрах Віфлеємська зірка, яка сповістила світові про народження Спасителя. Кленові листки щовесни сповіщають нам про Його спокутну жертву заради нашого спасіння.

У слов’ян, пише етнограф В. В. Усачев, «вважалося, що клен приносить щастя. Його називають «добрим», святим: в нього не вдаряє грім, на ньому з’являється Богородиця, його садять біля будинку. Гілкам, насінню і листю клена приписувалася магічна сила охороняти людину від всього злого. Гілки і деревця клена ставили в садах і на полях як охорону від блискавок, злих сил і граду, клали в клунях і дворах від мишей. Плоди клена закопували під порогом дому, вірячи, що «клен віджене злих духів»; зелену гілку клена вішали над ліжком, щоб «змора» не душила».

Езотерики, пише Полін Кампанеллі, стверджують, що носячи при собі засушений кленовий лист як амулет, «ми зможемо допомогти своїм п’яти почуттям розкритися і глибше сприймати радості життя і красу природи».

Японський клен з його вогненно-червоним осіннім листям вшановується як священне дерево верховної богині Аматерасу, богині Сонця. «В Японії існує повір’я, що червоний колір оберігає від злих сил, від біди, від нещасть, хвороби, – відзначає японіст А. Е. Глускіна. – Це пов’язано з сонячною магією: червоний колір – колір Сонця, а Сонце приносить урожай, благополуччя». У кожному кленовому листі укладена частинка його світла і вогню.

О кленове листя,
Крила обпікає
Пролітаючим птахам, – написав у XVII столітті японський поет Кагамі Сіко.

Згідно сербського повір’я, якщо клен обійме несправедливо засуджений чоловік, клен зазеленіє; якщо ж до зеленіючого навесні клену доторкнеться нещасний або скривджений чоловік, дерево висохне. Вважалося, що клен має магічну здатність продовжувати життя, вірили, що якщо дитину в дитячому віці «протягнути» (протягти) крізь кленові гілки, у неї буде довге життя.

Клен шанували, охороняли, приписували йому цілющу силу. Його назву пов’язують із старослов’янським кленомий – «клятва, обіцянка»: це дерево брали в свідки і поручителі, приносячи клятву, даючи обітницю.

«ЯВІР ВІД ЛЮДИНИ ПІШОВ»

Клен в слов’янських народних уявленнях – істота одухотворена. Кленами в слов’янських мовах іменуються і різні види риб, і воронячий карк в західноруських говорах, за спостереженням В. І. Даля.

П’ятилопатеві листя клена називають «п’ятипалими», вбачаючи в них схожість з людською рукою, з найдавніших часів що народжувало повір’я про те, що клени – це люди, які стали деревами.

клен

Клен у слов’ян, пише етнограф Ольга Берегова, – «дерево, в яке перетворена («заклята») людина. З цієї причини кленове дерево не використовують на дрова («явір від людини пішов»), не підкладають листя клена під хліб в печі (в аркуші клена бачать долоню з п’ятьма пальцями), з клена не роблять труну («грішно гноїти в землі живу людину») і т.д.».

Перетворення людини в дерево – один з популярних міфів слов’янських балад: мати «закляла» в явір неслухняного сина чи дочку; типове для східнослов’янських голосінь звернення до померлого сина: «Ай, мій синочку, мій же ти яворочек!” У п’єсі-казці Євгена Шварца «Два клени» Баба Яга перетворює на клени синів Василини, які пішли з дому без материнського благословення; тільки прихід матері, яка відправилася на їх пошуки, допомагає їм знову стати людьми.

ІВАН-КУПАЛА

Серби і хорвати називають клен зменшувально-пестливо кленіч: на відміну від статечного богатиря дуба клен в слов’янській народній поезії, міфології та культовій практиці – «молодецький, хвацький сільський хлопець, гуляка і залицяльник», за спостереженням літературознавця М. Н. Епштейна. У нього «золота голова» (С. А. Есенин). На відміну від кремезного дуба він не стоїть, а «танцює». Поляки звуть його клон: це тонкоствольне, гнучке дерево на вітрі хилиться, точно і справді відважно танцює. Його світла юність цнотливо-чиста; в віршах російських поетів клен «незайманий» (А. А. Фет), «свіжий» (A. A. Блок); «ни соринки в новых кленах» (Б. Л. Пастернак).

Юнацькому вигляду клена відповідає і те, що в господарському житті і харчовому раціоні древніх народів він був деревом молодої пори року – весни.

Канаду називають «країною кленового листа», червоний лист канадського клена прикрашає її герб і прапор; з часів індіанців в Північній Америці з кленового соку навесні варять настільки популярні в наші дні солодкий, дуже смачний кленовий сироп і запашний кленовий цукор

прапор Канади

«Весняний кленовий сік Кльоновіц відомий всім східним слов’янам», – вказує етнограф Д. К. Зеленін, описуючи цілих три способи його видобутку, що з найдавніших часів застосовувалися на Русі.

Сокорух у клена починається трохи раніше, ніж у берези. Ці два дерева, що приносять свій «урожай» навесні, – найважливіша складова культової обрядовості весняно-літніх свят слов’янського церковно-народного місяцеслова.

Головним річним святом, коли вшановувався («радів») клен, був день літнього сонцевороту Іван Купала – Різдво святого Іоанна Хрестителя (24 червня / 7 липня). У вік язичництва присвячений богу Купалі священний клен в цей день прикрашали стрічками, вінками з квітів і колосків, пізніше в село стали приносити для прикраси зрубаний в лісі клен або солом’яну ляльку Купалу. Поруч з кленом-Купалом ставили стіл з закусками і горілкою і розпалювали багаття, через яке стрибали дівчата і хлопці, славлячи молодого весняного бога Купалу, лихого хлопця-ухаря, земним образом якого вважався клен. Одна з гіпотез пов’язує ім’я клена з клечанням – обрядовою зеленню, якої в ці весняні свята традиційно прибирають будинки селищ і яку використовують в якості культових дерев – кленів-Купав Іванова дня.

«За старовинною традицією, – пише Полін Кампанеллі, – коли будували будинок, з південної його сторони садили пару кленів. Так як будинок звичайно будувався, коли створювалася нова сім’я, дерева ці отримали назву Наречений і Наречена».

У слов’янській сакральній традиції, як і в західній, клен теж – «молодий» (але в якості його «нареченої» у слов’ян виступає калина – припускають навіть, що їхні імена походять від одного дієслова калити).

Звідси насиченість руського весільного фольклору згадками кленових столиків, чашечок, ложечок, брусиночек, сходинок, рушників (дверей), столешенок в будинку нареченого. «Ой, ви, сіни, мої сіни, сіни нові мої, сіни нові, кленові, гратчасті!» – Співається у народній пісні про молодицю, яка шле з птахом соколом звістку батькові з чоловікового дома. І через весільний стіл («дошки в столах кленові») молодих ведуть в підклет «на ліжечко кленове».

Весільний поїзд молодого, який вирушає за нареченою, в обрядових піснях зображується в традиціях богатирської казки: «У княгині молодої заставлені застави міцні, птахи співаючі, звірі кричущі, болота хиткі, річки глибокі, озера широкі. Сокирами треба ліс рубати, клени (кленові) мости мостити, звірів і птахів бити, а собі дорогу очищати». Дружба нареченого, сідаючи на «доброго коня», брав собі в супутники «Егорья Хороброго (св. Георгія) зі слугами зі могутніми, зі стрілами зі розжареними: стріляй і впали всіх ворогів і супостатів!».

Прибувши в будинок нареченої, розповідали: «Їхали ми темними лісами, калиновими мостами»; ці пісенні весільні «мости» з’єднали молодят, для учасників торжества одночасно і молодого – кленові, і молодої – калинові. З весільних оповідань йдеться про фантастичні труднощі, перешкоди і «ворогів», які намагалися перегородити їм шлях до заповітної мети, виникли руські змови, в яких калинові (кленові) мости замощені над вогненними річками, і казка «Бій на калиновому (кленовому) мосту», в якій дружба нареченого (Івана-царевича) – Буря-богатир розправляється з шестиглавим, дев’ятиглавим і дванадцятиглавими зміями та їх дружинами-зміїхами, що намагались згубити всіх.

Коли молодих вели до церкви вінчати, рідня нареченого «зберігала шлях» – стежила, щоб ніхто не перейшов їм дорогу, – зовсім як Буря-богатир зберігав шлях Івана-царевича від всіляких казкових гадів: «Ти куди зі своєю лапою на чистий калинов (кленів ) міст? »

Далі буде.

Автор: Віра Бегічева.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers