Наука і релігія

Posted by on July 8, 2014

Наука і релігія

Люди всюди однакові і в основі своїй володіють одними і тими ж властивостями. Відмінності між ними, безсумнівно, значні, відносяться до зовнішніх, минущих соціальних умов і змінюються разом з ними. Сучасні засоби транспорту і зв’язку ламають всі перешкоди і зводять мости співпраці. У всіх суспільствах швидко йдуть процеси індустріалізації, і мова науки для всіх єдина. Всюди виникають нові системи цінностей. Нам випало брати участь у болісному народженні нової світової цивілізації, яка можлива лише в умовах співпраці і взаєморозуміння між народами. Незважаючи на гострі міжнародні конфлікти, світ все більше прагне до єднання.

Події недавнього часу породили хибне уявлення про те, що Заходу властиво науковий світогляд, а Сходу – духовність. Перший – раціональний, другий – релігійний. Перший – динамічний і невпинно змінюється, другий же – статичний і незмінний. Але варто зазирнути вглиб століть, як ми виявимо, що ще 300-400 років тому Індія і Китай грунтовно впливали на розвиток науки і техніки, а Захід являв світу зразки релігійного ідеалізму і святості. Чим краще ми розуміємо один одного, тим виразніше відчуваємо, як ми схожі. Неправда, що Схід і Захід являють собою два різних типи свідомості.

Протягом останніх п’ятдесяти років йде боротьба проти традиційної метафізики. З часів Фалеса до Уайтхеда на Заході, з провидців, які створили «Ригведу» до нашого часу – в Індії філософія була споглядальною. У сучасному світі на боротьбу з метафізикою піднялися логічний позитивізм і екзистенціалізм. Так звана революція у філософії не настільки вже нова. Позитивістські тенденції виникали вже в грецькій філософії і в британському емпіризмі.

Стверджують, ніби не можна вважати істинним або хоча б маючим сенс те, що не підтверджується чуттєвим досвідом. Так говорив древній грек Протагор, і його критикував Платон. Представник сучасної європейської філософії Хьюмен вважає, що не може бути істинного або осмисленого судження про Бога, душу і безсмертя або об’єктивних моральних нормах. Віру в такі поняття Хьюмен відмітає як «софістику і ілюзію». Кант відкинув цю точку зору.

Кант висунув ідею позитивізму і теорію трьох стадій культурного розвитку. Перша стадія життя будь-якої культури – теологічна. Для Канта теологія є синонім забобони. Друга стадія – метафізична, коли принципи і сили приходять на зміну древнім богам. Третя – стадія позитивізму, або наукового знання.

У наш час теорія досвіду Хьюмена була доповнена прийомом лінгвістичного аналізу. Висловлювання про Бога, душу і безсмертя безглузді за мовної плутанини. Релігійні вірування оголошуються «нонсенсом», яким ми самі себе обманюємо. Всі форми метафізики відкидаються як що не дають ніяких вигод.

Логічний позитивізм сповідує принцип верифікації. Будь-яка сентенція має реальний сенс тільки в тому випадку, якщо піддається перевірці чуттєвим досвідом. Постулати релігії не можна емпірично перевірити, і тому вони не мають ніякого реального сенсу.

Але ж і всесвітньо визнані наукові принципи неможливо перевірити чуттєвим досвідом. Ми ж не заперечуємо з цієї причини закони природи. Принцип верифікації також не є самоочевидним твердженням, і його не можна перевірити чуттєвим досвідом.

Навіть ті, хто нібито руйнує метафізику, стверджуючи, що немає трансцендентальної дійсності, роблять тим самим метафізичні заяви про природу Всесвіту. Навіть відрікшись від усіх метафізичних систем, починаючи з ідеалізму Платона і кінчаючи матеріалізмом Маркса, ми не уникнемо метафізичного мислення. Думка, яка усвідомила себе, стає філософією. Навіть заперечення філософії є філософія, тільки така, яка не усвідомлює себе такою. Будь-яка спроба що-небудь оцінювати і критикувати вже і є філософія. Сама логіка філософів-аналітиків заснована на метафізиці і деяких уявленнях про Всесвіт. Цінність логічного аналізу, яка б вона не була, можна встановити лише в рамках певного ставлення до життя, чого сам по собі логічний аналіз дати не в змозі.

Наші переживання, пристрасть до пізнання, любов до прекрасного, моральний відчай, почуття просвітління не можна виключити зі світу емпіричного. Суттєвою рисою логічного позитивізму є відділення інтелекту від інших сторін людського життя. Говорячи про науки, ми повинні відносити до них не тільки математику, фізику, біологію, а й суспільні науки, і дисципліни, що вивчають духовні цінності. Професор С. Д. Броуд з Кембриджу говорить у передмові до своєї книги «П’ять видів етичної теорії»:

«Справедливості заради, ймовірно, варто попередити читача, що межі мого досвіду, і практичного, та емоційного, вкрай обмежені навіть для викладача коледжу. Вчені, що працюють в коледжах, принаймні в Кембриджі, майже не зазнають спокуси зробити щось героїчне або неймовірно гріховне, і я міг би тільки побажати решті частині людства опинитися в настільки ж сприятливих обставинах. Більше того, мене не дуже хвилюють проблеми добра і зла в житті. Я, наприклад, не зовсім ясно уявляю собі, що мають на увазі люди, кажучи, що страждають від гріховності; в той же час я не сумніваюся, що для деяких людей це переживання справжнє, надзвичайно важливе і може мати глибоке етичне і метафізичне значення.

Я розумію, що ці практичні та емоційні обмеження можуть приховати від мене деякі сторони морального досвіду, і все ж люди, занадто емоційно сприймають який-небудь предмет, схильні переоцінювати його важливість у загальному устрої речей. Здорова тяга до праведності, стриманої в належній мірі хорошими манерами, – прекрасна властивість, але «відчувати голод, а після спрагу» – чи не є це часто симптом духовного діабету».

Будь хто, хто береться за серйозне філософське тлумачення, повинен рахуватися зі сказаним вище. Ось і концепції сучасних математиків і фізиків не можна безпосередньо перевірити чуттєвим досвідом. Вони лише ведуть до висновків, які в кінцевому рахунку можна співвіднести з емпіричними ситуаціями.

Метафізичні теорії трактують природу світу і перевіряються відповідністю нашими спостереженнями і мірою узгодженості з позитивним знанням. Вони не є чисто умоглядними, а пропонують тлумачення досвіду. Що ж до наукових теорій, ми можемо перевірити тільки їх висновки, і то лише остільки, оскільки вони піддаються обчисленню і спостереженню.

Є метафізики, які стверджують, що вони одночасно є і емпіриками, оскільки мають справу з буттям як таким. Вони виходять з того, що щось існує. І все ж позитивізм допомагає очистити сутність і призначення релігії від магії, забобонів і фольклору, з якими плутають релігію.

Всякий великий філософ є одночасно аналітиком і екзистенціалістом. Це поет з інтелектуальною свідомістю. Аналіз без уяви є порожня витрата духу, бездіяльність проникливості. Неприборкана уява, некерована інтуїція, сліпа пристрасть породжують забобони, фанатизм, божевілля.

Аналітичні та екзистенціалістські тенденції проглядаються вже у працях Сократа і Платона. Вони зустрічаються і в середньовічній схоластичній філософії. Я можу навести два приклади з західної філософської думки: Платона і Канта. Теорія форм Платона ґрунтується на логічному доведенні. Під впливом орфичної і піфагорейської шкіл він висунув гіпотезу про форми і стверджував, що абсолютна краса і абсолютна справедливість не абстрактні концепції, але реально існують в іншому світі, якому він підпорядкував світ чуттєвий. Те, що дано нам, що не надприродно, але породжує надприродні устремління.

Платон вміє абстрагуватися від земного і може зазирнути в інший світ. Смерть – не кінець. Існує інший світ, де душі мешкають до народження і після смерті. До такого висновку він приходить не логічним і не епістемологічним шляхом, але спостерігаючи за людиною і тим, як вона веде себе.

Сократ заклинає людину «уподібнитися богам, наскільки це можливо». Ми відчуваємо недостатність, ущербність. Ми повинні перерости свою нинішню іпостась. Людина, яка вона є, не досконала.

Існували ідеї розуму, душі, світу як цілого і Бога. Обумовлені цими ідеями реалії не піддавалися матеріальному тлумаченню. Вони не «наповнюють» світ, але мають регулююче призначення. Вони допомагають упорядкувати і оцінити наш досвід. Наукові пошуки ґрунтуються на вірі, надії і переконаності, на вірі розуму в власну перевагу або в раціональність світу.

Вивчення нашої природи як морального середовища дозволило Канту збагатити і поглибити зміст ідей. Поняття боргу – переконливий приклад такої дійсності, на яку вказують ідеї розуму, дійсності, яка хоч і має певний зміст, ні в якому разі не є об’єктом з точки зору досвіду. Кант вважає, що споглядання зоряного неба над головою має поєднуватися з визнанням морального закону всередині нас.

В індійській філософській думці є і екзистенціалістські страждання, і раціональний роздум. Західна думка викликає бродіння в умах індійських філософів, впливаючи на традиційні вчення. В цілому це не призвело до рішучих змін у світогляді, хоча і вплинуло на методологію. Одиниці відмовилися від індійської традиції і перейшли в західну «віру», але, на жаль, вони не залишили глибокого сліду ні в індійській, ні в західній філософії. Найбільш плідним виявилося прагнення викласти основи індійської філософії мовою сучасності і розвивати нові її напрямки. Щоб пояснити індійський підхід до проблем релігії, слід послатися на перші два афоризму з Брахмасутри, в якій викладається основний зміст Упанішад, що є частиною вед. У цих двох афоризмах – «сутрах» – йдеться про необхідність пізнання Вищої реальності і раціонального підходу до неї.

Визнаючи загадковість космічних процесів, ми визнаємо і загадковість безперестанку мінливого стану душі. Засноване на досвіді метафізичне мислення передбачає, що природою править ідея необхідності, а людиною – ідея свободи. Реальність, прихована в космічних процесах (брахман), і реальність, прихована в особистості (атман), суть одна реальність.

Тіло людини – тлінна частка матеріального світу, її розум – творчий початок. Не може тіло бути вінцем поступального розвитку природи. Є щось більш високе, до чого ще прийде людство. Вічне живе в людині, але немов у коконі її особистості. Велич людини не в тому, якою вона є, а в тому, якою вона може бути. Вона повинна свідомо вирости до цього вищого ступеня. Її прагнення брати участь у справах божественних, бажання діяти – засіб еволюційного пориву. Можна назвати це милістю Божою чи людською волею, дева-прасада або тапахпрабхава. У кожної людини своя роль в процесі творіння.

Релігія не повинна стверджувати те, що явно суперечить науково встановленим фактам. Від науки не чекають створення морального кодексу на основі спостережень над природними явищами.

Питання в тому, чи слід розглядати людину як вершину некерованого процесу природної еволюції або як істоту, створене за образом і подобою Господа, як дитя Господа. Вчені-гуманісти вірять у те, що розумні, хоч і випадково утворені на світ істоти керують процесом, кінцевим результатом якого самі поки і є. Але вони перебільшують ступінь свободи людини від підсвідомих бажань і її здатність підпорядкувати свою поведінку інтересам розумного і загального блага. Релігія ж стверджує, що людина існує і в природі, і над нею.

Автор: С. Радхакришнан.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers