Образ храму

Posted by on April 22, 2015

Домініканський собор

Релігієзнавці в більшості своїй давно вже звертаються до проблем догматичної та езотеричної єдності (екуменізму) трьох релігійних систем – іудаїзму, християнства, ісламу, біля витоків яких стоять фігури їхніх спільних прабатьків і засновника духовної цілісності близькосхідного монотеїзму – Авраама. Але та ж сама більшість вперто не бажає побачити прояв тої ж єдності на рівні конкретних реалій. Напевно, цьому не слід дивуватися, бо кожна з трьох релігійних систем створила свій культурний світ, і кожна відстоює свою автономність, чистоту і обраність. А реалії цих культурних світів, будь то пам’ятники теології, філософії, словесності, ремесла, високого мистецтва чи архітектури, частіше звернені всередину традиції і лише в окремих випадках дозволяють відчути присутність в собі якоїсь гуртуючої таємниці – таємниці, що виявляє спільні витоки. Але як і де її виявити? Там, де знаходиться, згідно іудаїзму, християнства та ісламу, таємниця Буття. У Храмі, бо Храм – у всіх трьох релігіях – Будинок Бога.

Коли цар Соломон закінчив зведення Храму в Єрусалимі на горі Моріа, до нього з’явився Господь і сказав: «Я освятив той храм, що ти збудував, щоб покласти Ім’я Моє там аж навіки і будуть там Мої очі та серце Моє по всі дні» (3 Цар. 9, 3). З тих пір тільки в Храмі зберігається те, що являє собою таємницю.

І якщо дійсно існує передбачувана спільність свідомості авраамічного циклу релігій, то вона повинна бути неодмінно проявлена і закріплена відповідним чином Храму. Можливо, на перший погляд цей образ зовсім не буде переконливим, проте нам здається, що пильний розгляд його при абсолютно новому куті зору виявляє ці єдині витоки.

КАМІНЬ І СХОДИ

Задамося таким питанням: що може бути спільного у простого дорожнього каменю і витесаного з нього куба? Відповідь, здавалося б, проста – ну хоча б фізична сутність каменю, його природне і родове начало. Однак якщо відволіктися від мінералогічних характеристик і вдивитися в історію світової культури, то виявляється, що камінь і куб співвідносяться один з одним і ще за однією ознакою – смисловою, вони виявляються родовою ознакою Храму і навіть власне Храмом.

Але чому саме дорожній камінь? Чи можна шукати в ньому якийсь прихований сенс? Звернімося до Біблії. Третій після Авраама та Ісаака патріарх, праотець ізраїльтян Яків під час подорожі в Харан саме дорожній камінь взяв собі вночі узголів’ям. Уві сні він побачив Бога і, прокинувшись, сказав: «Істинно, Господь пробуває на цьому місці», – і взяв камінь, який був його узголів’ям, встановив його як пам’ятник, полив єлеєм і назвав це місце Вефиль – Дім Божий. «Це не що інше, як дім Божий, і це брама небесна» (Бут. 28. 17). Скажемо відразу, що вже сама назва – Вефиль – пояснює подальшу долю цього місця і Храму як поняття. Араби називають Храм «Байт Аллах» – Будинок Бога. Відтепер образ Храму в трьох монотеїстичних релігіях неодмінно пов’язаний з каменем. Камінь став іконографічною ознакою Храму в храмовій теології іудаїзму, християнства та ісламу.

Камінь Іакова

Згідно з уявленнями іудаїзму, в основі побудованого Соломоном Храму (в Єрусалимі, на горі Моріа) спочиває камінь. А після повернення іудеїв з вавилонського полону Ездра, який побудував в Єрусалимі новий (другий) Храм, також вкладає в його основу кубічний за формою камінь. Предмет безпристрасний і корисний, головним чином у будівельному ремеслі, отримує статус багатомисленої «речі», про яку Яків сказав, що вона є Дім Божий.

Згадаймо, що Яків називає свій камінь ще й «ворітьми небесними»: уві сні йому з’явилися знамениті «сходи Якова», що з’єднали землю і небо, тобто в цьому місці відкрився вхід в вишні чертоги. Камінь в головах Якова став способом підстави Храму, сходи ж зробилися смисловим прообразом Храму-входу, воріт в небесний світ. Храм – це завжди образ, що переборює заданість природних і формально-стилістичних аспектів свого історичного існування. Простежимо еволюцію прообразу Храму-каменю в єдиному семантичному просторі авраамічних релігій.

Храмовий камінь – релікт, святиня, і у зведеного над таким каменем Храму є сакральна функція укриття і збереження святині. Але камінь не тільки «річ», він ще й образ. І образ каменя-святині займає дуже важливе місце у вченні кумранитів і християн.

Храмом і «дорогоцінним каменем» називали кумраніти свою громаду. Камінь був чином непохитної будівлі Храму, а члени громади – «випробуваними камінням», які не можуть бути зрушені зі свого місця, як частина цього дому, зведеного на скелі.

У християнстві, в Новому Завіті, образ каменя яскраво звучить в притчах, в яких біблійна образність зберігається, але зосереджується на персоні Ісуса Христа, який уособлює собою Церкву. «Ісус каже до них (первосвящеників та фарисеїв, і – що важливо – в Єрусалимському Храмі): чи ви не читали в Писанні: Камінь, що відкинули будівничі, той наріжним став каменем? Це від Господа, і дивне воно в очах наших» (Мф. 21, 42). Наріжним каменем новозавітного християнського Храму є сам Ісус Христос, будучи, за словами апостола Петра, для віруючих коштовністю, а для невіруючих просто каменем, «але який став каменем, камінь протикання і скелі спокуси» (1 Пет. 2, 7).

Камінь, безглуздий предмет, обертається спочатку в «річ» і знаходить теологічний сенс, а потім стає глибоким метафоричним образом, який обіймає буквально всі сфери людського буття. Камінь – не тільки значуща реалія, «річ» храмової свідомості іудеїв і кумранитів. Камінь – це і притча, що алегорично пояснює етичну позицію християн. Камінь – це образ Ісуса Христа, а тому він звернений до Слова, і об камінь цей «спотикаються» ті, хто Слову непокірний.

Ця зверненість образу каменю до Слова повертає нас до поняття Храму: адже саме в Храмі повноваго звучить Слово Боже і відповідь славослів’я пастви і кожної окремої людини.

Згідно кумранитського і особливо християнського розуміння каменю як етичної категорії, персоніфікованої в особі общини і окремої особистості (коштовності), камінь, подібно Слову, повинен неодмінно стати дорогоцінним, для цього його обробляють, надаючи йому, подібно до того як це зробив Ездра, форму куба. (І до речі форму куба, або майже форму куба мають чимало сучасних технічних новинок, як от apple tv md199)

КУБ – СИМВОЛ ДОСКОНАЛОСТІ

Геометрична символіка квадрата і куба вельми займала релігійну і езотеричну свідомість всіх трьох авраамічних релігій. (Пізніші дослідники, розглядаючи цей напрямок їх навчань, ввели поняття «авраамічний піфагоризм».) Куб був домінуючим геометричним чином старозавітного Храму. Святая Святих в скинії Одкровення і в побудованих потім храмах Соломона, Зоровавеля та Ірода була за формою кубічною – тобто ковчег зі скрижалями і сам камінь Якова, збережені в ньому, були укриті в кубічному просторі.

Скинія Одкровення

В есхатологічному баченні Іоанна Богослова Небесний Єрусалим – Храм майбутнього – постає в кубічній, а отже, досконалій формі: «Місто розташоване чотирикутником, і довжина його така, як і ширина. І він зміряв місто тростиною на дванадцять тисяч стадій; довжина і ширина і висота його рівні» (Одкр. 21, 16). У базиліці-мартиріумі, яку в Єрусалимі побудувала мати Костянтина Олена, камінь Голгофи був оброблений у формі куба. У християн форма куба була архітектурним чином мікрокосму. У храмовій традиції християн особливе місце займає число «4»: чотири престоли, чотири жертовника, чотири Євангелія, символіка чотирикутного хреста-розп’яття.

Так, в храмовій теології християн народжується ще один сенс багатоскладного образу каменю. Бо, нагадаємо, храмова інтерпретація квадрата і куба невідривна від образу обтесаного каменю-релікта, каменю-Храму, каменю-Слову, каменю – потаємній коштовності; первозданного і огранованого потім каменю Якова. Квадрат і кубічний обсяг – це символ високоетичного почуття віри.

Далі буде.

Автор: Шаріф Шукуров.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers