Священна природа аборигенів

Posted by on February 20, 2017
Журнал Пробудження

аборигени

Якби поселяни Нікобарських островів у Бенгальській затоці, що на південь від М’янми, не дотримувалися традиційних засобів використання ресурсів своєї екосистеми, довкілля, в якому вони живуть, не збереглося б аж до наших днів. Тільки деякі з 22 не однакових за розмірами островів архіпелагу заліснені рідко, інші ж вкриті буйним лісом, що є домівкою для рідкісних видів дерев. Декотрі з островів, такі як острів Кар-Нікобар та острів Чаура, перенаселені, але ніхто не голодує і кожен має досить деревини, щоб звести хатину та змайструвати рибальського човна. Згідно з дослідженнями, проведеними Дж. Пракашем Редді, професором соціальної антропології в Тірупатському університеті (Індія), баланс між лісами, луками й оброблюваними землями утримується. Коли якийсь селянин потребує трави для покрівлі чи деревини для ремонту хижі, він просить дозволу в острівної ради скористатися з цих матеріалів. Якщо хтось зрізав дерево, він мусить висадити натомість інше дерево такої самої породи. Рада рекомендує для приготування страв використовувати як паливо сухе горіхове лушпиння та овочеві покидьки. Виняток становлять великі фієсти, коли мають спалювати суху деревину. Під час однієї з таких церемоній приносять у жертву свиней.

Приклад Нікобарських островів показує, що всупереч поширеній думці деякі мешканці нашої планети не чекали 70-х років, аби розпочати охорону довкілля. Соціальні й релігійні традиції на кожному континенті сприяли використанню природного довкілля без шкоди для нього.

Мандрівники до західної африканської савани, наприклад, могли бачити густі ліси та підліски, що їх оберігали, вважаючи за священні. Такі ареали, зокрема в Касаманці (Сенегал), постійно вивчаються ЮНЕСКО. Юджін Фаті, що живе в Касаманці, наглядає за священним Усуйським лісом на півдні Дакару, куди нікому не дозволено заходити без згоди ЮНЕСКО. Плоди, що достигають на деревах, лишаються незайманими. Вони обсипаються на землю, а їхні зернята дають густий молодняк. Дерева й тварини пильно охороняються і можуть бути потривожені лише під час церемоній посвячення, що їх проводять раз на 20-25 років. Якщо треба зрубати дерево чи вбити тварину, спершу просять у жертви прощення. Таку саму традицію можна зустріти серед мисливців параку і саве північного Беніну. Мисливці також були цілителями, що мали тісний зв’язок з деревами та звірами, які постачали їм ліки. Ніхто не мав права вбити лева чи буйвола. Перед полюванням та після нього привілейовані мисливці мали приносити жертви, що обходилися їм дуже дорого, й це обмежувало кількість дичини, яку вони мали право забити.

Хоча прихід європейців і неабияк змінив спосіб життя австралійських аборигенів, природа все ще залишається для них розгорненою книгою. Без годинників і календарів вони визначають час і сезони по цвітінню рослинності й дерев. Коли цвітуть молочно-білі “квіти-устриці”, настає час збирати справжні устриці, вже тлусті та білі, а коли верес у Дарвіні вбирається в рожевий, цвіт, це означає, що буде багато меду. Їжа тісно пов’язана з релігією. Люди, земля, тварини і рослини — все належать до однієї всеосяжної системи законів, що її створили духи ще в сиву давнину.

Медові мурахи Папунії, що міститься в центрі країни, є втіленням духів-доброчинців: вони забезпечують аборигенів солодощами. Деякі страви вважаються тотемами, їх споживають під час здійснення ритуалів, що допомагають регулювати як мисливство, так і збір врожаю. Звичай народу тіві з острова Батерст схожий на дарвінський: після збору врожаю батату завжди прикопують шматок бульби, аби впевнитися, що батат знову негайно піде в ріст. Вилов акули мешканці островів Тонга вважають ритуальним дійством, що не пов’язане з вигодою і не виснажує морських ресурсів.”У всьому Тихому океані, — пише Марі-Клер Ба- тай-Бенжіжі з Французького національного музею природничої історії, — акулу шанують або ж вважають за священне створіння. Вона, залежно від місцевості, є втіленням богів або предків”. На Тонгських островах акулу вважають любовним посланням від божества Іна (жіночого образу, що його можна споглядати на місяці) людським істотам. Забитих гарпуном чи виловлених за допомогою рибальських сітей акул розподіляють, одначе їх неможна продавати, ані виносити з села шматків їхнього м’яса. Традиційні рибальські методи нині, на жаль, витіснені ефективнішими сучасними, що можуть зашкодити довкіллю.

Маленьке Королівство Бутан (на північний схід від Індії) — ще одне місце, де релігійні вірування допомагають охороняти довкілля. Фахівець, який жив там впродовж десяти років, розповідає, що люди Бутану, закорінені в буддійській філософії, глибоко шанують річки та гори, на декотрі з яких заборонено підніматися. Види, що нині стали надзвичайно рідкісними, такі як сніговий леопард і гімалайський чорний ведмідь, живуть спокійно в Бутані, бо там ніколи не вбивають тварин задля спортивного інтересу. Коли з Сибіру чи північного Тибету сюди прилітають на зимівлю чорношиї журавлі, осідаючи у полях величезними зграями, місцеві жителі, що шанують птаство, вважають їхню появу чудесною призвісткою.

З другого боку, лісу тут не збережено. Вирубування деревини на паливо, як і розчищення лісів під сільськогосподарські ділянки, завдало серйозної шкоди екологічному балансові. Уряд розгорнув широкомасштабну програму (8,9 мільйона доларів) відновлення лісу і заохочення фермерів до насаджування дерев довкола маєтків, оскільки деревина забезпечує 98 відсотків їхніх енергетичних потреб.

Важко повірити, що голі, вражені ерозією безводні землі Кочабамби в центральній Болівії були вкриті буйним тропічним лісом ще в XIX сторіччі. Хто винен у такій руйнації? Дерева відігравали визначальну роль в міфології інків. Мішель Шлефер, фахівець із лісівництва, який три роки працював у Кочабамбі, писав, що інки вбачали у корінні дерев ланку, яка сполучала їх із предками у “нижньому” світі; стовбур уявлявся їм уособленням “довколишнього” світу, а гілки символізували зв’язок із богами у “верхньому” світі. У своїй “Історії Нового Світу”, видрукуваній 1653 року, іспанський історик Бернарбе Кобо пише про те, що іспанська родина за один день спалює більше дров, ніж індіанська за цілий місяць. Іспанці готують страву кілька разів на день, в той час як індіанці страву на цілий день готують за один раз. Індіанці будували свої хижі з глини, тоді як іспанські поселенці використовували деревину для каркасу будинку, а також для меблів та дверей. Крім того, дерев’яні кріплення та всілякі структурні підпори потрібні були для сили-силенної шахт. Згодом, коли запроваджено залізницю, деревина стала незамінною як паливо. І ніхто не зробив жодної спроби посадити нові дерева.

Роль священного

Колонізація принесла з собою систему ренти і швидкі прибутки, однак це був не єдиний чинник руйнації балансу між людиною та природою. Деякі фахівці доводять, що новозеландський моа (або діноркіс), гігантський не пристосований для літання птах, зник, бо не був під охороною священного табу і ставав легкою здобиччю полінезійських мисливців. Подібні дослідження проводять і в Новій Каледонії, де схожими причинами можна пояснити зникнення макрофауни.

Заїрський соціолог Сімон Мукуна вважає, що різнобічну діяльність місцевого населення часто помилково пов’язують із бажанням щадити довкілля. Народ бауле з Кот д’івуару, наприклад, охороняє дерева на своїй священній горі тільки через те, що там живуть духи померлих і мусить бути збережена гармонія між ними та лісовими духами. Отже, освячення природи — найкращий шлях до її збереження?

У літньому випуску 1992 року щоквартальника “Діоген” Міжнародної філософської ради і гуманітарних студій мексиканський філософ Луїс Віллоро так пише про ацтекську цивілізацію: “Час і простір були визначені рамками священного, священне пронизувало їхні інституції, їхнє щоденне життя, їхні артистичні ритуали і формувало підвалини їхніх вірувань… Боги реально були присутні скрізь: у деревах, річках, горах, часі й просторі, у щоденній діяльності людей… Десакралізація природи й суспільства розпочалася з трансцендентальним монотеїзмом. На відчуженні святого наголошувалося в епоху Відродження. Природу почали розглядати не як витвір і знак божественності, а як об’єкт маніпуляцій, приречений коритися людині та бути формованим нею”.

Автор: Франс Беккет.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers