З давніх-давен люди намагалися пояснити таємниці води. Спершу вони пов’язували їх із втручанням богів, чиї подвиги оспівували в гімнах і відтворювали в міфах та легендах. Найдавніші з таких розповідей було записано в Шумері (Месопотамія) приблизно 4500 років тому. В них ідеться про Всесвіт, що складався виключно з води, з якої виросла космічна гора, сполучаючи землю з небом. Шумери вірили, що при творенні світу відбулася битва між доброзичливими богами та богом пекельного світу, володарем первісних вод Куром. Кур чимось образив богиню неба Ерешкігаль, якій допомагав бог прісної води Енкі. На своєму човні Енкі погнався за Куром. Той наказав первісному океанові поглинути прісноводного бога, однак Енкі зрештою переміг.

Вавилонці, які перебрали чимало шумерських традицій, під час новорічних свят виспівували легенду про доброго бога Мардука, який переміг богиню підземелля Тіамату. Легенда починалася так: “Коли небо над нами не мало ще назви, коли не мала імені земля під нами, тоді первісний Апсу (величезне сховище прісної води), від якого народяться боги, та хаос в особі Тіамат (солона вода майбутніх морів), яка їх усіх народить, в одне змішали свої води…” (“Енума Еліш” або “Сім таблиць творення”, таблиця перша). (Не дарма з давніх часів таке місце як баня у древніх народів було пов’язане із сакральністю, як місце де очищується не тільки тіло, але й душа).

Існування первісного океану визнається і в Старому Заповіті. Творення світу почалося тоді, коли “темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води”. Варто відзначити, що давньоєврейською мовою слово “безодня” звучить як “Техом”, а це досить близько до вавилонської Тіамат. Переможену Мардуком богиню первісних вод Тіамат. було розтято навпіл, і з тих половинок утворилися атмосферна вода та вода підземна. “І глянув тоді Бог у задумі на мертве тіло Тіамат, і вирішив розтяти його, аби зробити щось гарне з нього. Тож роздер він його навпіл, наче сушену рибину. З одній половинки зробив він покриття для неба, добряче припасував його і поставив сторожу, аби не втекла вода долу. Пройшовся небом, перевірив місцину і якраз над глибом Апсу влаштував житло для Нундінмуда” (“Енума Еліш”, таблиця IV, 135-142).

Цей уривок із “Поеми Творення” нагадує рядки про розподіл вод із Біблії: “І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. І назвав Бог твердь “Небо”. (“Буття”, 1, 6, 7).

Іншу згадку про первісну безодню, запевне пов’язану з первісними водами, знаходимо в міфах, записаних на глиняних ханаанських таблицях, що їх було знайдено під час розкопок в Угаріті, давньому місті на південному узбережжі Середземномор’я. У цих міфах батько богів Ель жив у Теомотаймі біля витоку рік, що плинули з двох безодень. Схоже, що вавилонська Тіамат, ханаанська Теомотайм та єврейська Тахом є символічними зображеннями одної ідеї, ідеї хаосу, безмежної безодні первісних вод, тобто стану, в якому життя неможливе. Цю ж таки ідею зустрічаємо і в давньому індуському творі “Рігведа”, де після перемоги, здобутої над драконом Врітрою, хоробрий Індра розтинає гори й визволяє воду.

Первісна безодня

Є підстави вважати, що ці міфи виникли ще за доісторичних часів, прижилися в Месопотамії, далі перемандрували до Хараппської цивілізації доарійської епохи в північній Індії, а пізніше їх засвоїли й арійські завойовники, що осіли в цьому краї в другому тисячоріччі до нашої ери. Схоже й на те, що з Месопотамії ці міфи протягом протоісторії проникали в Єгипет завдяки чужоземним, очевидно месопотамським володарям. Давні єгиптяни вірили в існування первісної гірки, яка виросла з безодні первісних вод саме в тому місці, де стояв храм Атума-Ра в Геліополісі. Під той час води розлягалися навсебіч без кінця і краю. Та коли бог Атум виник із води, настав лад, з’явилося життя. А доки він був під водою, панував безлад.

У знайдених в пірамідах давніх текстах описано появу Творця з первісних вод у вигляді величезного кільчастого змія. У космогонічному міфі індуїзму Бог Вішну, джерело всього сущого, до створення світу спочиває серед первісного океану на спині тисячоголового змія Сеси. Поки він спав, із пупа йому виріс лотос, а в тому лотосі народився Брахма, який і створив світ.

Такі самі погляди знаходимо в доелліністичних міфах давньої Греції. Хоч творення в них приписується жінці, знаходимо там і знайомі теми первісного океану та змія. Мати всього сущого Еврінома голою виринає з хаосу і, танцюючи в самоті на хвилях, розмежовує небо та землю. Та ось вона впіймала північний вітер, крутить його в долонях і ліпить із нього великого змія Офіона. У міфах гомерівської епохи як боги, так і живі істоти походять із безмежного Океану, що оперезує Землю.

Шумер містився в Нижній Месопотамії біля гирла Тигру та Євфрату, де, бувало, в посушливі роки до річок та підземних водоносних шарів заходила солона вода з моря. Сьогодні ми вміємо вираховувати гирло тої чи тої ріки з врахуванням кількості опадів у її басейні й передбачати розміри відступу прісної води та наступу солоної. А от шумерці не вміли пов’язувати наступу моря з висиханням рік. Вони пішли іншим шляхом, приписуючи ці явища протиборству між Куром, богом первісних (морських та підземних) вод, та богинею південних вітрів Ніунтрою. Згідно з шумерською поемою, коли підіймається Кур, Тигр не підіймається, а вода в малих річках і тим більше; починається голод, бо ланам бракує води для зрошення і там нічого не росте, крім бур’янів. Отож Ніунтра знаходить рішення: вона зводить греблі для захисту річок від вторгнення солоної води. Тепер прісна вода в море не тікає, рівень її підіймається, поля насичуються вологою.

Отак у своїх припущеннях давні люди встановили — логічний, на їхню думку — зв’язок між природними катастрофами та технічними винаходами. Король чи інженер, який загадав спорудити греблі, вже пов’язував між собою відступ ріки та наступ моря, але ще не міг встановити зв’язку між падінням рівня води в річці й викликаною цим посухою та недостатньою кількістю опадів у Загроських горах. Тим більше інженер не міг пов’язати наступу моря і загального підвищення рівня океанів із кліматичними змінами, що спричинюють танення полярних льодовиків. Він тільки запримітив порушення збалансованості між прісною водою Тигру та солоною морською водою і вжив заходів, аби цього більше не повторювалося. А щодо пояснення, яке йому спало на думку, то воно набуло релігійного забарвлення, характеру протиборства двох богів.

Далі буде.

Автор: В. Г.