Святі дружини київські

Posted by on March 13, 2015

ікона

На сучасній іконі, представленій на картині, – Собор (в даному випадку – обраний ряд) Святих Київських дружин XVIII-XIX століть, які шанувались за їх християнське подвижництво за життя, благоговійно шанованих після кончини, а прославлених у лику святих вже в недавні роки – це пов’язане було і з відродженням місць їх подвижництва, святих обителей православної Русі.

У верхній частині ікони чекають Божа Мати з Немовлям: ошую – святі жінки перших століть християнства, одесную – подвижниці перших сторіч християнської Русі. Так явлений тут своєрідний духовний родовід руської жіночої святості. Ближня ошую до Богоматері – великомучениця Варвара, постраждала за віру Христову і проповідь її в Геліополі Фінікійському на початку IV століття; шанувалася вона в усьому християнському світі як небесна заступниця від раптової і насильницької смерті.

Мощі святої Варвари привезла з Константинополя на Русь візантійська царівна Варвара, яку у 1108 році взяв у дружини великий князь київський Святополк II Ізяславич. Про поширення шанування святої Варвари на Русі говорить, наприклад, такий ранній факт: вже в 1140-і роки київський чернець Герасим відправляється на Північ, приходить в землю Вологодську «ще до початку граду Вологди, на великий ліс», засновує храм і монастир, де в числі принесених їм дороговказних святинь є ікона великомучениці Варвари.

ікона

Корони на головах стародавніх мучениць-християнок показують їх приналежність до місцевої знаті Римської імперії. Високе становище, однак, не врятувало їх від страт і, напевно, навіть посилило упереджене ставлення до них їх мучителів – адже їх проповідь відрізнялася авторитетом і освіченістю. Майбутні на іконі Богоматері руські святі дружини прославилися так само як християнські просвітительки.

У княжій шапці – рівноапостольна Ольга, велика княгиня київська. Влаштовуючи буття Русі за законами, що розумілися нею як Божеські, вона поширювала нову віру своїм прикладом, звіщаючи в своєму оточенні, і в Хрещенні Русі стала предтечею онука свого Володимира Святого.

Полоцька княжна Предслава зображена в чернечих одежах, бо вже в юності віддала себе іночому служінню. Під ім’ям Єфросинії вона прославилася як упорядниця монастирів, популяризаторка книжності, засновниця монастирських шкіл для виховання дівчат, які готуються для праведного життя в миру.

У нижньому, соборному ряду ікони в чернечому вбранні – всі святі дружини. Одна з них, преподобна Анастасія (крайня справа), – представниця Дому Романових, дружина великого князя Миколи Миколайовича (брата Олександра II), в миру Олександра Петрівна. В руках її макет храму Покрова – соборної церкви Покровського монастиря, заснованого нею в Києві у 1889 році. При обителі вона влаштувала лікарню, де стражденних лікували кращі київські лікарі. Хворим безкоштовно видавали ліки. Інваліди отримували тут гідний притулок. Діяла церковна школа з гуртожитком для учнів.

У соборному храмі Покрова зберігається чудотворний образ – список Почаївської ікони Божої Матері, «навколо» якого і влаштовувала монастир велика княгиня. Поруч із собором – шанована могила самої інокині Анастасії.

Упорядниця Свято-Введенської обителі була багата київська вдова Матрона Єгорова. Вона купила в місті цілий квартал, де заснувала в 1878 році жіночу громаду, богадільню та лікарню. У 1901 році громада отримала статус монастиря. Матрона Єгорова прийняла чернечий постриг під іменем Димитри. Не дивуйтеся, якщо не знайдете такого жіночого імені в традиційних святцях, – засновниця обителі прийняла його в честь великомученика Дмитра Солунського, покровителя слов’янського воїнства. Мощі преподобної Димитри почивають у підземній Димитріївській церкві – приділі Введенського соборного храму монастиря. Сама обитель була відроджена в 1996 році, але вже як чоловіча. На іконі преподобна Димитра – в центрі ряду, з макетом Введенського собору в руках.

Подвиг юродства у Христі блаженної Олени Флорівської (на іконі друга праворуч) пов’язаний з одним із найстаріших монастирів київських – Флорівським Вознесенським. Преподобна Олімпіада (перша зліва) – київська подвижниця, яка відроджувала на початку XIX століття занепалу Олексіївську обитель в Нижньогородській землі в Арзамасі.

А ось преподобна Досифея (на іконі друга зліва) прийшла в 1740-х роках в Київ з Московської землі… в образі хлопця-селянина, який бажає стати ченцем Києво-Печерської Лаври. Насправді ж була вона зі шляхетного роду рязанських дворян Тяпкіна, предок яких відзначився на Куликовому полі. Раннє дитинство дівчинка Дарина (так її звали) провела у бабусі, що оселилася на старості років у Вознесенському жіночому монастирі, що стояв тоді в Московському Кремлі за Спаськими воротами. З двох до дев’яти років Дарина пройшла чернечі «університети» і потім, коли батьки забрали її – заради належного світській дівчині подальшого виховання, – ніяк вже не могла зі свого, внутрішнього «монастиря» вийти. І батьки, і сестри зрозуміти того не могли, не хотіли, і зважилася Дар’я втекти. У п’ятнадцять років вона «заблукала» у лісі, куди пішла з сестрами. Але прийшовши до Москви, в колишню свою Вознесенську обитель, побоялася відкритися настоятельці і бабусі. Скажуть, що мала ще для постригу, та й батьки скоро знайдуть. І вирішила прийняти вигляд отрока Досифея, пішла в Троїце-Сергієву Лавру, де стала зразковим послушником.

Там би і склалося її чернече життя, якби не мати і сестра, які прийшли в Лавру на прощу і впізнали її в сутінках храму, в послушницьких шатах. І втік тоді названий Досифей – до самого Києва…

І настоятель Києво-Печерської Лаври, і київський митрополит побачили в «юнакові» і щире благочестя, і чернече покликання, і чималу освіченість. Підозрілу, прямо сказати, для селянина. Чи не біглий він часом? А таких приймати не дозволено. І ще, за регламентом Петра I, навіть і про тих, хто від служби звільнено або від поміщика відпускний лист має, «провідувати, для чого звільнені», і «вміють грамоті не надто постригати, крім власної Імператорської величності указу і Синодального визначення».

«І розсудивши про все, – оповідає «Сказання про преподобного Досифея», – Дар’я зважилася на останній засіб. За прикладом начальника православного чернецтва преподобного Антонія вона обрала собі древній вид відлюдництва – печерне житіє». Знайшла лісисту гору-півострів над Дніпром, прозвану Китаєм, де чимало було вирито печер київськими подвижниками. «Проте, – розповідається далі, – недовго переховувався юний любитель безмовності від поглядів людських. «Все, що є таємним, стане явним…» А тому, як не уникав Досифей мирської слави, як не зачинявся наглухо від цікавості людей, не тільки став прославлятися серед околиць Києва, але навіть став відомим самому царюючому Дому».

Так, йшли до нього люди за вірним словом, йшли за благословенням. І молода імператриця Єлизавета Петрівна, яка прибула до Києва, відвідуючи святі і пам’ятні місця, побажала зустрітися з відлюдником, що працював на славному Китаєвському пагорбі. Після довгої бесіди з імператрицею послідувало її веління духовним властям: хто б не був Досифей перш, постригти його в лаврські ченці! Постригли. (Колишнє, взяте собі ім’я Досифей Дар’я при постризі зберегла.) І присвятили б у сан ієродиякона, і в ієромонаха – священика, але ухилявся скитський самітник від честі такої…

Кілька років прожив інок Досифей в самій Лаврі, де був лікарем. Потім, за словами «Сказання», «сприйняв на себе вищий подвиг юродства Христа ради, почав бігати по міських вулицях і викривати народ». Але, видно, викриття його були настільки разючі, що лаврське начальство запропонувало йому знову оселитися в Китаєвському скиту.

Багато було духовних чад у інока Досифея. Але одного з них знають усі. Це Серафим Саровський – йому «старець Досифей» дав настанову, благословив на духовний подвиг і вказав шлях в Сарів – до тамтешнього настоятеля отця Пахомія, послідовника «преподобних отців наших Антонія і Феодосія»…

Нині в Свято-Китаївській Свято-Троїцькій пустелі – колись лаврському скиту, тепер монастирі – зберігаються доручи і єпітрахиль преподобного Серафима Саровського. У 1904 році, незабаром після його канонізації, в Китаєві спорудили храм на честь святого. І вже в наш час освячений був підземний храм в ім’я його наставниці – преподобної Досифеї Києво-Китаївської.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers