У джерела святого Георгія. Частина третя.

Posted by on May 7, 2015

могила Георгія Побідоносця

Місце загибелі святого Георгія (або Григоріса), як сказано в письмовому документі, – околиці міста Дербента. Тут, на могилі святого воїна, спорудили найпершу у світі каплицю (Кіліс) в його честь для прочан-християн, які з’явилися з тих пір і в середовищі степовиків.

У селище Джалган, де, за моїми розрахунками, повинна бути могила святого Георгія, я потрапив з зусиллями. Місце, вибране для житла, – саме невідповідне у всій окрузі: на вершині гори, доріг немає, ріллі немає, з пасовищами погано. Однак живуть люди і живуть там дуже давно.

Джалган – охоронець, страж святих місць. Про це тут знають всі. Мешканці селища – люди особливі: вони завжди жили підкреслено осторонь від Дербентського суспільства і всього іншого світу. Ніби інший народ з іншої планети.

Хто вони? Залишається тільки гадати. На під’їзді до селища я звернув увагу на старовинне кладовище, в найстарішій його частині могили звернені на південь або південний схід. Значить, тут колись панувала перська культура. Це підтверджують і місцеві Дербентські краєзнавці, запевняючи, що на відміну від всіх тільки джалганці говорять на фарсі. Правда, їх фарсі не розуміють ні перси, ні хто інший на світі! Самостійна мова? Самостійний народ? Можливо. У Дагестані таке не в новинку.

Могила святого воїна – найпочесніше в Джалгані місце. Вона поряд з мечеттю. Колись над могилою височіла капличка, її відзначив і Фавст Бузанд. З століттями капличка не раз руйнувалася, її відновлювали знову – зараз лише стіни залишилися від неї. Та стара-престара смоківниця, яку за давньою традицією висаджували біля святих місць. Звичайно, це зовсім не та смоківниця, не перша. Вона теж, як і капличка, старіла, її замінювали новою, пройшло вже майже тисяча сімсот років. Незмінним залишався лише кам’яний надгробок, над яким не владні ні стихія, ні час. У вузькому проході напівзруйнованої каплички лежав камінь, ніби відполірований з одного боку: за століття долоні і губи паломників залишили дуже помітний слід. Пам’ять людська сильна і вічна, їй поступаються навіть камені.

могила Георгія Побідоносця

Коли я, стоячи на колінах, торкнувся надгробку святого Георгія, незрозуміле трапилося зі мною. Тепло, випромінюване каменем, потекло по моїх руках, наповнюючи душу радістю і щастям. Такого блаженства я не відчував жодного разу в житті. У мене щось повернулося, а камінь під руками ожив, здавалося, я доторкнувся до живої людини. Відчувався навіть її затаєний подих…

У священному гаю, що росте неподалік від могили, колись паломники збиралися на молитви. Тут приносили вони жертви на честь святого воїна, загиблого за віру. Правда, без руйнувань не обійшлося. У 30-ті роки в самому центрі Дербента більшовики підірвали храм святого Георгія. На цьому місці, за переказами, і був вбитий воїн. Сюди, до храму, від селища Джалган (майже від могили) в давні часи провели водопровід, щоб парафіяни могли вмиватися тою водою. Майже тисячу сімсот років проіснував водопровід. У 1938 році зруйнували і його. Нині на місці загибелі святого Георгія – пам’ятник Леніну…

Джерело в священному гаю живе своїм безсмертним життям. Сюди за традицією приходять годуючі матері, у яких пропало молоко. Священну воду п’ють і ті, хто страждає безпліддям. І їм як і раніше допомагає святий Георгій, великий захисник, – все, як у стародавніх легендах.

Джерело розташоване в печері, я заглянув і побачив низький звід, де зі сталактитів, немов з набряклих сосків, капала прозора вода. Краплі падали, утворюючи маленьке озерце зі священною водою. Час кидав їх, відраховуючи дні, роки, століття. Воістину ніщо не проходить безслідно.

Автор: М. Аджи.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers